Постанова 4801 № 127/15821/21

Справа № 127/15821/21 Провадження № 22-ц/801/807/2022 Категорія: 72 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2022 рокуСправа № 127/15821/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Олійник Г.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року, ухвалене суддею Дерновою В.В. в м. Вінниці, повний текст рішення складено 25 лютого 2022 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Органу опіки та піклування Гатненської сільської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, встановив: У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила: - позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - стягнути аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову зазначила, що починаючи з грудня 2018 року розпочалися її стосунки з відповідачем, у шлюбі сторони не перебували. З 19.08.2019 по 23.06.2020 з дозволу мати позивачки сторони проживали у квартирі останньої. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 . Причиною необхідності окремого проживання з 23.06.2020 є відсутність необхідних матеріальних доходів ОСОБА_2 та його небажання працевлаштування, а також відсутність намагань дбати про спільну дитину, вчинення дій, які суперечать інтересам спільної дитини. Позивачка зареєстрована в будинку бабусі ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , і проживає за цією адресою разом з дитиною. Місце проживання дитини є незареєстрованим, оскільки батько дитини відмовляється вчиняти заходи щодо реєстрації місця проживання дитини. Відповідач участі у вихованні дитини не приймає та різними способами ухиляється від виховання дитини. Реальні витрати позивачки на утримання дитини склали близько 235 546 грн, не враховуючи інших необхідних видатків. Підставами для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є ухилення його від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України), а також визначена п. 4 ч. 1 ст. 164 СК України підстава, а саме батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він є хронічним алкоголіком або наркоманом. Також відповідач намагається долучити її до фінансових зобов`язань, вказуючи її номер телефону при отриманні кредитів. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) батька щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду, тобто з 17.06.2021 і до досягнення дитиною повноліття (з врахуванням суми аліментів, сплачених за вказаний період). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 908 грн судового збору. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції частково, а саме в частині відмови у задоволенні вимоги про позбавлення батьківських прав і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. В скарзі зазначає, що суд неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, а саме: факт відсутності доказів, які б спростовували те, що відповідач не є хронічним наркоманом, а також факт ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, як підстави для позбавлення батьківських прав; несплата аліментів відповідачем за минулий час, як це зазначається у рішенні; обставини зловживання процесуальними правами зі сторони відповідача; не з`ясував остаточної позиції учасників процесу у підготовчому судовому засіданні, розпочавши розгляд справи по суті без отримання заперечення на відповідь на відзив; відповідно до позиції ВС, яка викладена у постанові від 28.09.2021 у справі №459/3411/18, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею. Судом порушено одну із засад цивільного судочинства, а саме розумність строків розгляду справи судом. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Київ народився ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 11 березня 2020 року виконавчим комітетом Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с.14 т.1). Батьками дитини є ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_1 (мати). Сторони у шлюбі не перебували. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 вважала, що наявні передбачені п. 2, 4 ч. 1 ст. 164 СК України підстави для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав. Так, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на кровній спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Разом з тим, обставини, якими обґрунтовані вимоги позову, не доведені належними і допустимими доказами. Судом першої інстанції зі слів ОСОБА_1 було встановлено, що ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дитини близько 2 000 гривень щомісячно, тобто бере участь у матеріальному забезпеченні дитини. Також встановлено, що до вересня 2021 року відповідач спілкувався з матір`ю дитини та дитиною, цікавився станом здоров`я та розвитком дитини, висловлював бажання бачитися з дитиною та бачився з нею. Отже, батько виявляє інтерес до дитини, намагається спілкуватися з нею. Однією із підстав вимог позову було те, що ОСОБА_2 є хронічним наркоманом. Пунктом 4 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він є хронічними алкоголіками або наркоманами. Доказів того, що ОСОБА_2 є хронічним наркоманом матеріали справи не містять (медичний висновок, покази свідків, тощо). Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 19.01.2021 у справі №753/714/21, як на підтвердження наркоманії, зазначивши, що як було встановлено судом у кримінальній справі, ОСОБА_2 з 26.12.2020 до 09.01.2021 за самозверненням проходив добровільне медичне амбулаторне лікування та відновлення від наркотичної залежності у медичному центрі, а тому вказаною ухвалою суду ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК України на підставі ч. 4 ст. 309 КК України (особа добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії), а кримінальне провадження стосовно нього закрито. На переконання апеляційного суду не можна стверджувати про відповідача як про хронічного наркомана на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19.01.2021 у справі №753/714/21, адже відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» наркоманія це психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною. Згідно з ч. 3 ст. 12 вказаного Закону, діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 перебуває на обліку як особа, яка вживає наркотичні засоби. В ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 19.01.2021 у справі №753/714/21 не вказується про хронічність захворювання на час вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, а зазначено лише, що останній хворів на наркоманію та потребував лікування від неї на час вчинення кримінального проступку, що мало місце у 2020 році. Натомість, з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася у червні 2021 року, тому стверджувати про хронічність захворювання відповідача станом на момент звернення до суду з даним позов підстав немає. Хронічність захворювання можливо встановити, провівши відповідну наркологічну експертизу, однак, клопотання про призначення судово-наркологічної експертизи ОСОБА_1 не заявляла. Отже, позивачем не доведено, що ОСОБА_2 є хронічним наркоманом та особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину. Апеляційний суд бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04), у якій він наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). У даному випадку відповідач категорично заперечує щодо позбавлення його батьківських прав, вказуючи, що бажає спілкуватися з сином та приймати участь у його вихованні, зазначивши, що позивачка після заперечення ним щодо позовних вимог почала чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, недоведеність позивачем того факту, що відповідач є хронічним наркоманом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Також апеляційний суд зважає на те, що у частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України зазначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 30.09.2021 №8/8 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до вказаного висновку, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітету Гатненської сільської ради визнала за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.73-75 т.2). У даному випадку суд першої інстанції, описавши обставини справи, зазначив, що висновок органу опіки та піклування не є обов`язковим для суду. Не дивлячись на те, що суд першої інстанції не мотивував підстави для відступлення від висновку органу опіки та піклування, суд правомірно не погодився з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Так, вказаний висновок органу опіки та піклування, на переконання колегії суддів, є необґрунтованим і мотивований лише тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі не перебували, з червня 2020 року разом не проживають; дитина проживає разом з мамою, бабусею та прабабусею, які допомагають у вихованні дитини. Із висновку вбачається, що ОСОБА_2 на бесіду та відповідно на засідання комісії з питань захисту прав дитини для розгляду порушеного питання не з`явився, а звернувся в цей день після засідання комісії до служби у справах дітей та сім`ї та лише надав письмове заперечення щодо позбавлення батьківських прав, але не надав ніяких доказів щодо участі у вихованні дитини. Разом з цим, у вказаному висновку не зазначено, що на засіданні комісії була присутньою ОСОБА_1 та надавала особисті пояснення з приводу ситуації, яка склалася. Тобто, рішення про позбавлення батьківських прав було прийнято лише на підставі документів, наданих ОСОБА_1 , без їх конкретизації та аналізу у висновку. Однак, апеляційний суд звертає увагу, що дані про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а також про те, що він є хронічним наркоманом не стали підґрунтям для складення органом опіки та піклування згаданого висновку. Не беруться до уваги доводи апеляційної скарги, які стосуються сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду 2 серії РРТ №945812 та медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів 2 серії ААН №473216, виданих ТОВ «Клініка імені Гальченко В.В.» 30.09.2021, оскільки суд першої інстанції не посилався на вказані докази при ухваленні рішення. ОСОБА_1 в скарзі зазначає про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами, однак, вказані доводи не можуть вплинути на рішення суду щодо позбавлення батьківських прав. Так, зі змісту скарги слідує, що апелянт не погоджується з тим, що судом було прийнято до уваги відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, оскільки останній зволікав із поданням відзиву. Разом з цим, суд першої інстанції в ухвалі від 12.10.2021 мотивував свій висновок в частині прийняття відзиву ОСОБА_2 на позовну заяву, з яким погоджується і апеляційний суд. ОСОБА_1 , зазначаючи про певні недоліки, не заперечує факту отримання відзиву і не вказує про неотримання доданих до нього документів. Доводи скарги з приводу аліментів (не зазначення судом періодів, за які аліменти були сплачені та з якого часу утримувалася дитина, не з`ясування розміру доходів відповідача) не беруться колегією суддів до уваги, оскільки рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів не оскаржується, а тому апеляційним судом в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Інші доводи апеляційної скарги є формальними та не впливають на правильні висновки суду першої інстанції, а тому надавати їм детальний аналіз не має правового значення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 травня 2022 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко