Постанова Полтавський апеляційний суд № 535/1445/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 535/1445/22 Номер провадження 22-ц/814/2668/24Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С.О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Одринської Т.В., суддів Панченка О.О., Пікуля В.П., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні за апеляційною скаргою представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Светобатченка Євгена Миколайовича на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2024 року, В С Т А Н О В И В : У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у сумі 39000 грн., за період з січня 2022 року по червень 2022 року; зобов`язати відповідача виплатити її середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2022 по 20.09.2022 включно в сумі 16180, 5 грн. В обґрунтування позову вказувала, що відповідно до трудового договору №1, укладеного 24 квітня 2020 року між нею та ФОП ОСОБА_2 , де її було прийнято на посаду покоївки, Пунктом 3 трудового договору передбачено виплату заробітної плати в розмірі не нижче законодавчо встановленого мінімального розміру. Законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2022 року становив 6 500 грн. З січня по червень 2022 року включно ФОП ОСОБА_2 не здійснила виплату заробітної плати , що є порушенням пункту 3 договору. Зазначала, що 21 червня 2022 року ФОП ОСОБА_2 звільнила її за згодою сторін (ст. 36 п.1 КЗпП України), не провівши повний розрахунок заробітної плати, чим створила заборгованість перед працівником. Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2024 року позовну заяву задоволено частково. Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2022 року по 20.09.2022 року включно в сумі 16 180, 50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в порушення норм ст. 116 КЗпП України позивачу у день звільнення не виплатила, а тому позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.06.2022 року по 20.09.2022 року включно в сумі 16 180, 50 грн. підлягає задоволенню. Відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач сплатила позивачу заробітну плату за кожен відпрацьований місяць. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Светобатченко Є.М., посилаючись на невідповідність висновків викладених у рішенні суду, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення у частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції безпідставно визначив дату початку періоду строку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 22.06.2022. Вказував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач зверталася до відповідача з вимогою про розрахунок. Також послався на те, що у результаті бойових дій на території України, у день звільнення ОСОБА_1 неможливо було здійснити виплати. Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, з 24 квітня 2020 року працювала на посаді покоївки. Позивачка звільнена 21 червня 2022 року за згодою сторін відповідно ст. 36 п.1 КЗпП України на підставі наказу №2-к від 21.06.2022 року. 18.08.2022 року позивач зверталася з листом до відповідача ОСОБА_2 щодо досудового врегулювання спору (квитанція від 20.08.2022 та поштовий трек 6236400504542) (а.с. 10). Матеріалами справи встановлено, що відповідач здійснила виплати по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 у жовтні та листопаді 2022 році (а.с. 67-83). Дані виплати здійснено відповідачем після звернення позивачки з позовною заявою до суду. Встановлено, що відповідач заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в порушення норм ст. 116 КЗпП України позивачу в день звільнення не виплатила. Частиною 1статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Ураховуючи, що судом було встановлено факт не проведення виплати всіх сум, що належать ОСОБА_1 при звільненні, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення на користь позивачки середнього заробітку у розмірі 16 180, 50 грн. Разом з тим, у справі не встановлено обставин, що свідчать про неможливість відповідача вчасного проведення розрахунку при звільненні, у зв`язку з військовою агресією рф проти України. Таких доказів представник відповідача не надав і до суду апеляційної інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправильно визначив дату початку періоду строку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталася до відповідача з вимогою про розрахунок, є безпідставними та суперечать нормам КЗпП, зокрема ст.

116. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ураховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 375, 383, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - адвоката Светобатченка Євгена Миколайовича - залишити без задоволення. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді О.О. Панченко В.П. Пікуль