Постанова 4856 № 120/6241/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/6241/23 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 16 квітня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15.12.2018 року по 29.04.2023 року. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Суд, визнав протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 49496,01 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування вимог апеляційних скарг скаржник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору. Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апелянта, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судом встановлені наступні обставини справи. Позивач проходив військову службу в Військовій частина НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.12.2018 за №277 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 15.12.2018. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду по справі №120/16569/21-а, окрім іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. На виконання зазначеного рішення відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 в сумі 4435,66 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду по справі №120/3497/22, окрім іншого, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Як слідує з матеріалів справи, 29.04.2023 відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2008 року, в сумі 77935,19 грн. Вважаючи, що за таких умов відповідач повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Суд, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022) дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 49496,01 грн. середнього заробітку за шість місяців. Судова колегія, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховуючи приписи ст. 308 КАС України, якими відзначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзначає наступне. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Таким чином, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. І як наслідок, бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. 18 липня 2022 року Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" опубліковано в офіційному виданні "Голос України", а тому цей Закон набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто з наступного дня після офіційного опублікування. Із 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців. Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 29.04.2023, до спірних правовідносин судом першої інстанції вірно застосовано норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX. А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 1597 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців (з 29.10.2022 по 29.04.2023), що становить 183 календарних дні. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 49496,01 грн. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо необхідності застосування критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,190 (82370,85 гривень (сума виплат за судовим рішенням) / 431940,59 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті за 1597 календарних днів). Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 9439,01 гривень (270,47 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,190 (істотність частки) х 183 (кількість календарних днів за шість місяців, а саме з 29.10.2022 року по 29.04.2023 року). Відтак, колегія суддів доходить до переконання, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності позивачу слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2023 року по 20.07.2023 в розмірі 9439,01 гривень, а не в сумі 49496,01 гривень Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 9439 (сорок дев`ять тисяч чотириста тридцять дев`ять) гривень 01 копійку. В задоволенні решти вимог позову, - відмовити. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.