Постанова 4856 № 240/31120/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/31120/22 Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук О.В. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 07 серпня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання вчиниити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 14.02.2020 по 16.11.2022 за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 року; - стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.02.2020 по 16.11.2022 у розмірі 41953,14 грн. за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018; - зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації - за період з квітня 2017 року по день фактичної виплати індексації - 16.11.2022 . Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року позов задоволено частково. Зокрема, судом визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні позивача, стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь позивача середній заробіток в розмірі 39179, 29 грн. за час затримки повного розрахунку при звільненні за період із 23.12.2019 по 16.11.2022 та зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з квітня 2017 по 16.11.2022 (день фактичної виплати заборгованості). У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Відповідно до приписів ст.ст. 311, 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України. Наказом начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України №34 від 11.02.2019 позивача звільнено з військової служби у запас. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №32 від 22.02.2019 позивача із 22.02.2019 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби індексація грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 року позивачу виплачена не в повному обсязі. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 року у справі №240/19588/20 було зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу ЗСУ здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 року із встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат. На виконання вказаного судового рішення відповідачем 16.11.2022 року виплачено на користь позивача 41914,87 грн. недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 року, що засвідчується довідкою АТ "Ощадбанк". Вважаючи, що має право на отримання компенсаційних виплат від відповідача за порушення строків проведення повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову доведеність позивачем власних вимог. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення). Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Водночас статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Таким чином, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. І як наслідок, бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. 18 липня 2022 року Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" опубліковано в офіційному виданні "Голос України", а тому цей Закон набрав чинності 19 липня 2022 року, тобто з наступного дня після офіційного опублікування. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідальність роботодавця пов`язана з невиплатою належних звільненому працівникові сум, належних йому при звільненні та днем фактичного розрахунку. Тобто задля настання відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок працівника при звільненні необхідні дві умови: 1) невиплата роботодавцем всіх сум працівнику, які належать йому при звільненні; 2) фактичний розрахунок роботодавця з уже звільненим працівником. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 16.11.2022 року, тобто вже після набрання чинності внесеними змінами до статті 117 КЗпП України, тому до спірних правовідносин застосовними є приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року. Відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.05.2022 року по 16.11.2022 року, тобто за 185 календарних днів. В той же час, вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд першої інстанції застосував принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Також суд першої інстанції враховував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови у справі №761/9584/15-ц). За обставин цієї справи суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірнсть виплачених із затримкою коштів на користь позивача та сумою середнього заробітку, яка значно перевищує суму заборгованості. Судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції з даного питання та відзначає, що апелянтом жодних заперечень з даного приводу також не висловлено. Отже, враховуючи, що за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, який становить 1362 дні, сума середнього заробітку в розрізі критерію співмірності вирахувана судом першої інстанції в сумі 39179,29 грн., тому за 185 днів затримки розрахунку при звільненні належною сумою середнього заробітку становить 5320,6 грн. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з квітня 2017 року по 16.11.2022 року, суд зазначає наступне. Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону України №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17. Крім того, Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов висновку, що наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення. Саме тому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-58цс11, справі №21-2003а16, та Верховним Судом у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17. Поряд з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що дана правова позиція висловлена ще за чинності редакції ст. 117 КЗпП України, яка передбачала виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку без обмеження будь-яким строком. В контексті спірних правовідносин, зважаючи на встановлені ст. 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що враховуючи аналогію закону, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення також у межах шестимісячного строку, тобто за період з 16.05.2022 по 16.11.2022. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову. Відповідно до частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно вимог ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 992,4 грн., а тому, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, такі витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 496,20 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 березня 2023 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 5320 (п`ять тисяч триста двадцять) гривень 60 копійок за час затримки повного розрахунку при звільненні за період із 16.05.2022 по 16.11.2022. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення за період із 16.05.2022 по 16.11.2022. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 496 (чоториста дев`яносто шість) гривні 20 копійок. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.