Постанова КЦС ВС № 757/59258/18-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада2024 року м. Київ справа № 757/59258/18-ц провадження № 61-14907св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача Литвиненко І. В., суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила: - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - продавцями та ОСОБА_2 - покупцем, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б. П. 14 червня 2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 1573; - визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 - продавцем та ОСОБА_2 - покупцем, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романовським Б. П. 14 червня 2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 1571. Позов мотивувала тим, що позивач ОСОБА_1 оспорювані договори не підписувала, квартири на їх підставі відповідачу не продавала. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Печерський районний суд м. Києва рішенням 22 листопада 2022 року під головуванням судді Соколова О. М. у задоволенні позову відмовив. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позивач не надала належних та допустимих доказів стосовно того, що вона дійсно не укладала та не підписувала оспорювані договори купівлі-продажу квартир. Суд першої інстанції вважав, що оскільки договори купівлі-продажу квартир від 14 червня 2012 року були укладені згідно діючого на той момент законодавства і відповідають волевиявленню сторін, що вони і засвідчили своїми підписами, а надані докази позивачем не підтверджують їх невідповідність, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Київський апеляційний суд постановою від 18 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва 22 листопада 2022 року скасував, ухвалив у справі нове, яким у задоволенні позову відмовив. Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказував, що позивач стверджувала, що в день посвідчення спірних договорів в приміщенні приватного нотаріуса ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_2 не перебували. ОСОБА_1 14 червня 2012 року перебувала на дачі в Конча-Заспі, де вона доглядала за своєю хворою матір`ю. З Конча-Заспи позивача на службовому автомобілі автопідприємства «Господарсько-фінансовий департамент» Секретаріату Кабінету Міністрів забрав водій цього автопідприємства ОСОБА_4 та за маршрутом: Конча-Заспа - АДРЕСА_1 - аеропорт «Бориспіль» вона прибула в аеропорт, на підтвердження в матеріалах справи міститься відповідь Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2014 року, яку апеляційний суд прийняв до уваги. Відповідно до копії посадкового талону від 14 червня 2012 року позивач відлітала до Республіки Кіпр авіарейсом «Київ-Ларнака», а відповідач відповідно до копії посадкового талону 12 червня 2012 року відлітав до Республіки Кіпр, повернувся до України 17 червня 2012 року. Апеляційний суд оцінив докази та вказав, що суд першої інстанції зазначав, що матеріали справи не містять відомостей на підтвердження інформації про час здійснення посадки ОСОБА_1 на повітряне судно і чи здійснювалась посадка взагалі, відповідно матеріали справи не містять інформації про час здійснення посадки ОСОБА_2 на повітряне судно і чи здійснювалась посадка взагалі, не дав належної оцінки відомостям закордонного паспорту ОСОБА_1 зі штампом прибуття до Ларнаки (Республіка Кіпр) 14 червня 2012 року . Суд апеляційної інстанції встановив, що час готовності повітряного судна та початок посадки пасажирів на борт - 13:10 год. Час відправки рейсу - 13:55 год. Правочин зареєстрований в Державному реєстрі 14 червня 2012 року о 14:25:33. Крім того зауважив, що дійсна ринкова вартість спірних об`єктів нерухомості набагато перевищує ціну, вказану у спірних договорах. Тобто, аналізуючи надані докази в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не могла бути в цей час та день у нотаріуса і укладати спірні договори, враховуючи також відомості водія ОСОБА_4 про те, що переміщення відбувалось за маршрутом: Конча-Заспа - АДРЕСА_1 - аеропорт «Бориспіль. Висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2014 року № 14164 апеляційний суд відхилив з огляду на те, що він виконаний не в межах розгляду справи, матеріали забрані одноосібно адвокатом Бірюком М. М., як і відібрані зразки підписів ОСОБА_1 , що виключає об`єктивне сприйняття його судом як доказу, який суперечить іншим матеріалам справи. Апеляційний суд також залишив без розгляду клопотання адвоката Бірюка М. М. про виклик в якості свідка нотаріуса, який посвідчив договори, як таке, що не розглядалось судом першої інстанції. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Набокова О. Г. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року в якій просила оскаржену постанову змінити, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження. Представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Вважає, що поданий ОСОБА_1 позов є негаторним, а тому висновки апеляційного суду про наявність застосування підстав спливу позовної давності помилкові. Доводом касаційної скарги сторони позивача також є те, що апеляційний суд припустився порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що з метою представництва своїх інтересів ОСОБА_1 15 вересня 2023 року уклала договір з адвокатом Набоковою О. Г. Цього ж дня адвокат надіслала на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю ознайомитись з матеріалами справи. Проте апеляційний суд у тексті оскарженої постанови зазначив, що від сторони позивача жодні клопотання до суду не надходили. У жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Бірюк М. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року в якій просив оскаржену постанову скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження. Представник відповідача зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось в тому, що суд не вирішив клопотання про виклик та допит свідків, витребування доказів, призначення почеркознавчої експертизи. Вказує, що суд апеляційної інстанції, за наявності оригіналів договорів купівлі-продажу та експертного почеркознавчого дослідження про те, що ОСОБА_1 підписала договори, не встановив обставину на яку посилається позивач як підставу позову, тобто обставини непідписання нею договорів, як і не встановив обставини належності підпису. Вважає, що позиція апеляційного суду щодо допустимості, наданого стороною відповідача експертного висновку є необґрунтованою, а час реєстрації договорів у Державному реєстрі не є тотожним часу укладення та підписання спірних договорів. Апеляційний суд не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17. Зауважує, що суди не перешкоджали та не обмежували позивача надати до суду докази щодо спростування факту наявності на договорах її підпису шляхом замовлення власного експертного дослідження або шляхом заявлення відповідного клопотання до суду. Таким чином вказує, що за відсутності доказів того, що позивач ОСОБА_1 не підписувала оспорюваних договорів купівлі-продажу, постанова апеляційного суду не може вважатись такою, що прийнята з дотриманням норм матеріального права. Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги У поданому у грудні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Набокова О. Г. у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 просила відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів. Зауважує, що підпис на договорі купівлі-продажу не може засвідчувати факт отримання коштів, разом із тим апеляційний суд правильно встановив факт того, що ОСОБА_1 не могла підписати означені договори. Апеляційний суд правильно вказував на обґрунтованість позовних вимог, проте помилився із висновком щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності. У поданому у грудні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Бірюк М. М. у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів. Вказує, що позивач у поданій касаційній скарзі не зазначає жодного неправильного застосування судами норм матеріального чи процесуального права. Також очевидним є те, що позивач під час розгляду справи кардинально змінює свою правову позицію, що вказує на те, що вона діє всупереч своїй попередній поведінці. Жодних кримінальних проваджень, щодо приватного нотаріуса, який посвідчував оспорювані договори купівлі-продажу не порушено, що також вказує на безпідставність вимог. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 07 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Печерського районного суду м. Києва. 22 листопада 2023 року цивільна справа № 757/59258/18-ц надійшла до Верховного Суду. Верховний Суд ухвалою від 13 листопада 2024 року призначив справу до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Обставини, встановлені судами На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 лютого 1994 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира загальною площею 42,8 кв. м, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 25, 26, том 1). На підставі свідоцтва про право власності на житло, яке було видане 28 квітня 1993 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на праві спільної власності належала квартира загальною площею 128,1 кв. м, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 27, 28, том 1). Згідно із свідоцтвом про смерть від 13 серпня 2011 року серії НОМЕР_1 помер ОСОБА_5 (а. с. 29, том 1). Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18 квітня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О. В., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , а саме: 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 є його дочка - ОСОБА_1 (а. с. 30, 31, том 1). Дружина померлого ОСОБА_3 відмовилась від своєї частки у спадщині після смерті чоловіка. Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 травня 2012 року співвласниками квартири АДРЕСА_1 стали в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 34, 35, том 1). Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований у реєстрі 14 червня 2012 року № 1573, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як продавці, передали, а ОСОБА_2 , як покупець, набув у власність належну продавцям на праві власності чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 36, 37, том 1). Вказаний договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 14 червня 2012 року о 14:25:33 (а. с. 40, том 1). Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований у реєстрі 14 червня 2012 року № 1571, ОСОБА_1 , як продавець, передала, а ОСОБА_2 , як покупець, набув у власність належну продавцю на праві власності двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_5 ) (а. с. 38, 39, том 1). Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 14 червня 2012 року перебувала на дачі в Конча-Заспі, де вона доглядала за своєю хворою матір`ю. З Конча-Заспи позивача на службовому автомобілі автопідприємства «Господарсько-фінансовий департамент» Секретаріату Кабінету Міністрів забрав водій цього автопідприємства ОСОБА_4 , та за маршрутом: Конча-Заспа - АДРЕСА_1 - аеропорт «Бориспіль», ОСОБА_1 прибула в аеропорт, що підтверджується відповіддю Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2014 року (а. с. 55, том 1). Апеляційний суд вказав, що відповідно до копії посадкового талону від 14 червня 2012 року позивач відлітала до Республіки Кіпр авіарейсом «Київ-Ларнака» (а. с. 52, том 1), а відповідач відповідно до копії посадкового талону від 12 червня 2012 року відлітав до Республіки Кіпр, повернувся до України 17 червня 2012 року (а. с. 53, том 1). У листі ДП МА «Бориспіль» щодо надання інформації від 09 вересня 2014 року зазначено, що 14 червня 2012 року до Республіки Кіпр здійснювався рейс VV289 «Київ-Ларнака», який виконувало Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Аеросвіт». Час готовності повітряного судна та початок посадки пасажирів на борт - 13:10 год. Час відправки рейсу - 13:55 год (а. с. 54, том 1). У матеріалах справи наявний висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2014 року № 14164, складений судовим експертом другого кваліфікаційного класу, яка має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку і підписів», стаж експертної роботи з 2000 року (а. с. 132-136, том 1). Відповідно до вказаного висновку підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ПРОДАВЕЦЬ» зліва вiд рукописного запису прізвища «/ ОСОБА_1 /» на зворотній стороні договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2012 року, який був укладений мiж ОСОБА_1 (іден. номер НОМЕР_2 ) (продавець) та ОСОБА_2 (іден. номер НОМЕР_3 ) (покупець) щодо купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Романовським Б. П. виконані самою ОСОБА_1 (а. с. 134, том 1). Підпис від імені ОСОБА_1 в графi «ПРОДАВЕЦЬ» злiва вiд рукописного запису прізвища «/ ОСОБА_1 /» на зворотній стороні договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2012 року, який був укладений мiж ОСОБА_1 (іден. номер НОМЕР_2 ) (продавець) та ОСОБА_2 (іден. номер НОМЕР_3 ) (покупець) щодо купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Романовським Б. П. виконаний самою ОСОБА_1 (а. с. 135, том 1). Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу (стаття 103 ЦПК України). Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи (частина перша статті 104 ЦПК України). Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року в справі № 6-131цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19). Таким чином питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справі № 910/14672/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/9394/17 та від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/9971/17). З матеріалів справи відомо та зі змісту рішень суду першої і апеляційної інстанції вбачається, що висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2014 року № 14164 суд першої інстанції вважав належним та допустимим доказом та вказував на те, що відповідач у справі його не спростував. Проте апеляційний суд цей висновок відхилив з огляду на те, що він виконаний не в межах розгляду справи, вказав, що матеріали забрані одноосібно адвокатом Бірюком М. М., як і відібрані зразки підписів ОСОБА_1 , що виключає об`єктивне сприйняття його судом як доказу, який суперечить іншим матеріалам справи. Колегія суддів зауважує, що належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах є висновок почеркознавчої експертизи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22. Верховний Суд також зауважує, що оскільки суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про допит як свідка приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Романовського Б. П., висновки про особисту відсутність ОСОБА_1 під час підписання оспорюваних договорів є передчасними, оскільки вони зроблені виключно на підставі доказів, які надала сторона позивача. З матеріалів справи відомо, що сама позивач ОСОБА_1 у поданій до суду апеляційної інстанції апеляційній скарзі просила вирішити попередньо питання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи у справі (а. с. 51-56, том 2). У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 619/4208/21 (провадження № 61-6866св24) зазначено, що «цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України. У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу. Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України дає підстави для висновку, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, провадження № 61-16692св19). З матеріалів справи відомо, що апеляційний суд не вирішив заявлене клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, не з`ясував чи існували в учасника справи обставини неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи. Згідно з статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Частиною другої статті 640 ЦК України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. Верховний Суд зазначав, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його укладення (постанови Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 201/8412/18). У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і, відповідно, виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул. Отже, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було здійснено належним чином, ставала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. З огляду на те, що суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку, колегія суддів вважає прийнятними аргументи касаційної скарги сторони відповідача стосовно того, що за відсутності доказів того, що позивач ОСОБА_1 не підписувала оспорюваних договорів купівлі-продажу, постанова апеляційного суду не може вважатись такою, що прийнята з дотриманням норм матеріального права. Верховний Суд також вважає прийнятними арґументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд припустився порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що з метою представництва своїх інтересів ОСОБА_1 15 вересня 2023 року уклала договір з адвокатом Набоковою О. Г., цього ж дня адвокат надіслала на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю ознайомитись з матеріалами справи, проте апеляційний суд у тексті оскарженої постанови зазначив, що від сторони позивача жодні клопотання до суду не надходили. Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. З матеріалів справи відомо, що Київський апеляційний суд 04 квітня 2023 року постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження та ухвалу про призначення справи до розгляду на 29 травня 2023 року на 10:40 год (а. с. 63, 64, том 2), а також здійснив виклик сторін відповідним повідомленням (а. с. 65, том 2). ОСОБА_1 отримала повідомлення про час та місце судового засідання 29 травня 2023 року, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 67, том 2) та цього ж дня звернулася до Київського апеляційного суду із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю укласти договір на професійну правничу допомогу з адвокатом (а. с. 76, том 2). Наступне судове засідання, після розгляду заяв представника Бірюка М. М. про відводи, було призначене на 18 вересня 2023 року на 11:00 год, що підтверджується судовою повісткою-повідомленням від 12 червня 2023 року (а. с. 86, том 2). Означена судова повістка-повідомлення була надіслана на адресу ОСОБА_1 , проте кореспонденція повернулась на адресу суду неврученою - «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 89, 90, том 2). 30 серпня представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , яка діяла на підставі довіреності, ознайомилась із матеріалами справи у суді апеляційної інстанції (а. с. 91-93, том 2). З матеріалів справи відомо, що 15 вересня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Набокової О. Г. в якому вона просила судовий розгляд, призначений на 18 вересня 2023 року відкласти у зв`язку із необхідність ознайомлення з матеріалами справи та необхідністю для формулювання правової позиції, оскільки договір на надання професійної правничої допомоги був укладений лише 15 вересня 2023 року (а. с. 95-98, том 2). Зі змісту оскарженої постанови вбачається, що апеляційний суд зауважив, що ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень частини другої статті 372 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , яка діє на підставі довіреності від 13 червня 2023 року, ознайомлювалась з матеріалами справи у суді апеляційної інстанції 30 серпня 2023 року, у судове засідання 18 вересня 2023 року не з`явилась. Жодних клопотань на адресу суду не направлялось. За таких обставин апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за її відсутності у відповідності до положень частини другої статті 372 ЦПК України. Тобто клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Набокової О. Г. в якому вона просила судовий розгляд, призначений на 18 вересня 2023 року відкласти залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції та вирішене ним не було. Наведене також підтверджується аудіофіксацією судового засідання, яке відбулось 18 вересня 2023 року. Таким чином означений аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження на стадії касаційного розгляду справи. Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що пред`явлений нею позов є негаторним, а тому висновки апеляційного суду про наявність застосування підстав спливу позовної давності помилкові колегія судів відхиляє, оскільки Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2024 року у cправі № 922/230/22 вказав, що до позовних вимог про визнання угод недійсними застосовуються правила про позовну давність. Висновок за результатами розгляду касаційних скарг Згідно з пунктом 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд. Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене, надати оцінку наданим позивачем доказам та відповідну правову оцінку доводам і запереченням відповідача та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В : Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Пророк О. М. Ситнік