Ухвала КАС ВС № 380/2967/24

УХВАЛА 02 грудня 2024 року м. Київ справа №380/2967/24 адміністративне провадження № К/990/42542/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 380/2967/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИВ: На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, у якій позивач просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Львівського міського управління Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 14.09.2023 року про припинення провадження за заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» громадянина Австралії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області продовжити провадження за заявою від 13.06.2023 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» громадянина Австралії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівського міського управління Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області від 14.09.2023 року про припинення провадження за заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" громадянина Австралії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області продовжити провадження за заявою від 13.06.2023 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" громадянина Австралії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючи із оскаржуваними судовими рішеннями, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області подало касаційну скаргу до Верховного Суду. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Порядок розгляду справ за правилами спрощеного позовного провадження, визначений Главою 10 КАС України. Так, частинами першою - другою статті 257 КАС України установлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України такими винятками є справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року відкрито провадження у справі та визначено, що цей спір належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим постановлено розглядати цю справу в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження. Підстав, за яких судові рішення, постановлені у зазначеній справі можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судом касаційної інстанції не встановлено. У касаційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області зазначило, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що: - розбіжності щодо написання місця народження позивача виникли не з його вини та позивач не має належних повноважень для їх усунення. Натомість, написання місця народження позивача по-іншому суперечитиме актуальному адміністративно-територіальному устрою України та вимогам чинного законодавства України з питань реєстрації актів цивільного стану; - відповідач не надав належної оцінки клопотанню представника позивача від 08.09.2023 та долученому до нього листу Святошинського відділу ДРАЦС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.09.2023 року №2366/33.8-80 щодо розбіжностей у місці народження позивача. Натомість, обмежився лише листом від 13.09.2023 № 4650-11292/46.1-23, у якому вказав, що відповідно до вимог п. 5 Порядку №215 заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто; - приписи Порядку №215 не містять застереження про те, що під час розгляду уже поданої заяви та документів, інші документи, в тому числі на усунення виявлених підрозділом/органом міграційної служби розбіжностей, в обов`язковому порядку також повинні подаватись особисто заявником; - з огляду на наявний у матеріалах справи договір про надання правової допомоги від 17.01.2023, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ЕКССПАТПРО" в особі голови Чередніченка В.П.; нотаріально посвідченої довіреності від 13.06.20223 на представництво інтересів позивача Чередніченком В.П. є безпідставними та необґрунтованими твердження відповідача про те, що документи на усунення недоліків, виявлених міграційною службою в ході розгляду заяви та документів з питань набуття громадянства України за територіальним походженням, повинні подаватись заявником особисто; - відповідачем невірно застосовано норми Порядку №215 при прийнятті оскаржуваного рішення від 14.09.2023 про припинення провадження за заявою позивача про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. - у розумінні приписів пунктів 93 та 94 Порядку №215 підстави для припинення провадження за заявою позивача про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням у даному випадку були відсутні. Скаржник вказує загальною підставою для касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду. Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. З огляду на те, що суддя Загороднюк А.Г. перебував на лікарняному, питання про відкриття провадження у справі вирішується у перший робочий день судді. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 380/2967/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов