Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/2171/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2171/24 Головуючий у І інстанції - Трофімова Л.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року у справі за заявою з питань судового контролю у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Черкаській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Начальника Управління поліції охорони в Черкаській області Курятника В.І. щодо не надання інформації на заяви ОСОБА_1 та копії відеозапису з нагрудних камер поліцейських від 22.09.2023; - зобов`язати Управління поліції охорони в Черкаській області надати відповідь на заяви ОСОБА_1 та копії відеозапису з нагрудних камер поліцейських від 22.09.2023. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Черкаській області під час розгляду заяв ОСОБА_1 від 22.09.2023 (зареєстрована вх. 28.09.2023 № 61/Г); 09.10.2023 (зареєстрована вх. 09.10.2023 № 64/Г); 24.10.2023 (вх. № 1774 від 24.10.2023) . Зобов`язано Управління поліції охорони в Черкаській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 22.09.2023, 09.10.2023, 24.10.2023 з урахуванням оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. 10 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у порядку статті 382 КАС України, в якій Заявник просив визнати злочинною бездіяльність Відповідача щодо не виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та зобов`язати Керівника Управління поліції охорони в Черкаській області Курятника В.І. подати у встановлений судом строк звіт про виконання вищенаведеного рішення суду. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року заяву у порядку судового контролю щодо виконання судового рішення повернуто Заявнику. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що судом першої інстанції протиправно не розглянуто його заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у порядку статті 382 КАС України по суті, а повернуто Заявнику. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції, повертаючи заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду виходив з того, що оскільки рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 580/2171/24 Відповідачем виконане, а доводи заяви Позивача стосуються незгоди із змістом наданої відповіді від 13.05.2024 № 907/43/01-2024 (не була наявна у матеріалах під час вирішення спору) на заяви від 22.09.2023, 09.10.2023, 24.10.2023. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини 2 та 3статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Питання судового контролю за виконанням судових рішень регульовано статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України. Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено ст. 382 КАС України, за приписами частини першої та другої якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини восьмої цієї ж статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - Відповідачем у справі, може встановити суд першої чи апеляційної інстанції. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу. Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення. При цьому, зазначена норма не містить застереження, що суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення лише одночасно з ухваленням останнього. Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17. Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-Позивача. З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Разом з тим, суд першої інстанції, в порушення процесуальних норм статті 382 КАС України, постановив ухвалу про повернення заяви у порядку судового контролю щодо виконання судового рішення Заявнику, а не розглянувши таку заяву по суті - про наявність/відсутність підстав для її задоволення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення Заяви Позивача про у порядку судового контролю щодо виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року Заявнику. Крім того, Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)). Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства. Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява № 48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення Заяви ОСОБА_1 з питань судового контролю, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок порушення норм процесуального права та надмірного формалізму. Згідно з частиною 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За сукупністю наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що допущені порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду. Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року - скасувати, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк