Постанова Київський апеляційний суд № 760/3874/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 листопада 2024 року м. Київ Справа № 760/3874/24 Провадження: № 22-ц/824/17043/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Заїця Петра Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року, постановлену під головуванням судді Букіної О. М., за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька Миколи Миколайовича, заінтересована особа: ОСОБА_2 , у с т а н о в и в: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонька М. М., яка обґрунтована тим, що на виконанні у приватного виконавця знаходиться рішення Солом`янського районного м. Києва від 03.08.2023 року щодо задоволення вимог стягувача як кредитора, а тому за рахунок майна, забезпеченого іпотекою, згідно з договором іпотеки № 3350 від 29.10.2019 року має бути виконане рішення суду, так як всі фізичні особи, що зазначені у витязі №104087291 від 18.12.2023 року з реєстру територіальної громади м. Києва, про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , окрім боржника, були зареєстровані в квартирі, що є предметом іпотеки, вже після підписання боржником, що є іпотекодавцем, договору іпотеки та після накладення заборони відчуження зазначеного в договорі іпотеки майна - кв. АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 , з метою забезпечення виконання зобов`язання боржником, ОСОБА_2 по договору позики, без повідомлення та згоди іпотекодержателя ОСОБА_1 , що є порушенням умов договору іпотеки, і вказаний факт реєстрації, яка була здійсненна з порушенням умов договору іпотеки, не може використовуватися для позбавлення кредитора права отримати задоволення своїх вимог за рахунок конкретного переданого в іпотеку майна. Проте, вказує, що приватний виконавець у відповіді від 12.02.2024 року повідомив, що згідно п. 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012, №2832/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Так, виконавцем направлено до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської РДА м.Києва вимогу приватного виконавця за вих. №598 від 26.01.2024 року про надання попереднього дозволу органів опіки та піклування на примусову реалізацію майна, що належить боржнику ОСОБА_2 , проте відповіді від Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської РДА м.Києва не надходило. Заявка на реалізацію арештованого майна організатору торгів ДП «СЕТАІМ» не виготовлялась та не направлялась. Стягувач категорично не погоджується з такими доводами приватного виконавця та вважає, що така бездіяльність приватного виконавця щодо виконання виконавчого листа по справі № 760/12667/22 є протиправною та порушує права стягувача. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Заїць П. К. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу суду просив скасувати та постановити нову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом, в оскаржуваній ухвалі не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме норми Закону України «Про іпотеку», що вважається неправильним застосуванням норм матеріального права. Також відмічає, що суд, керуючись виключно своїми припущеннями, виходив із того, що боржник ОСОБА_2 є батьком неповнолітніх дітей, проте така інформація не підтверджена відповідними документами, що встановлюють факт батьківства, а саме свідоцтвами про народження дітей, які відсутні в матеріалах даної справи, що свідчить про недоведеність обставин у справі. Окрім того, звертає увагу, що судом не досліджувалось питання про те, чи забезпечені діти боржника житлом, чи мають житлові права на інше нерухоме майно, яке є відмінним від договору іпотеки. Ухвалами Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Солом`янського районного м. Києва від 03.08.2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 2 393 537, 67 грн задоволено. 15.12.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа у справі №760/12667/22, виданого 12.12.2023 року Солом`янським районним судом міста Києва. 18.12.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно боржника № 3619470 від 18.12.2023року. У ході проведення виконавчих дій, приватним виконавцем 10.01.2024 року описано належне боржнику майно, зокрема, трикімнатну квартиру, загальною площею 92,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1697872980000), що перебувала у іпотеці у стягувача відповідно до договору 29.10.2019 року. 26.01.2024 року приватним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецюст», який має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий 14.06.2022 року за №272/2022, Фондом державного майна України для зазначення вартості описаного майна . Згідно звіту про вартість майна, визначеного СОД - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецюст», від 26.01.2024 року, отриманого виконавцем 29.01.2024 року, ринкова вартість майна трикімнатної квартири, загальною площею 92,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 становить 3 379 000 грн. Згідно витягу №104087291 від 18.12.2023 з реєстру територіальних громади м.Києва, про склад зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 . станом на 18.12.2023 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації: 21.11.2008; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації: 35.12.2019 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації: 05.12.2019; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації: 05.12.2019; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата реєстрації: 12.04.2021. Приватний виконавець звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної державної адміністрації м.Києва з вимогою за вих. №598 від 26.01.2024 року про надання попереднього дозволу органу опіки та піклування на примусову реалізацію майна, що належить боржнику, а саме: трикімнатної квартири, загальною площею 92,4 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , правом користування якою мають діти. Листом від 05.03.2024рокуСлужба у справах дітей та сім`ї Солом`янської РДА м.Києва відмовила у наданні дозволу на реалізацію арештованого майна для запобігання порушення охоронюваних законних інтересів та житлових прав дітей. Своїм листом від 08.02.2024 року приватний виконавець повідомив стягувача про те, що заявка на реалізацію арештованого майна організатору торгів ДП «СЕТАІМ» не здійснювалася та не направлялась, оскільки відсутній відповідний дозвіл органу опіки на реалізацію арештованого майна для запобігання порушення охоронюваних законних інтересів та житлових прав дітей. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що умови укладеного договору іпотеки від 29.10.2019 року та додаткового договору про внесення змін до договору іпотеки від 20.02.2021 не містять заборони боржнику на реєстрацію будь-яких осіб, зокрема, неповнолітніх дітей у спірній квартирі, матеріали справи також не містять доказів того, що неповнолітні діти боржника забезпечені житлом чи мають житлові права на інше нерухоме майно, яке є відмінним від договору іпотеки. З огляду на викладене вище та приймаючи до уваги те, що відсутній дозвіл органу опіки та піклування, дії приватного виконавця щодо не передачі спірного майна на примусову реалізацію узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України. Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно ч. 1 ст. 26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. З матеріалів справи убачається, що 14.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонька М. М. На підставі чого, 15.12.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа у справі №760/12667/22, виданого 12.12.2023 року Солом`янським районним судом міста Києва. Проте, листом від 05.03.2024 Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської РДА м.Києва відмовила у наданні дозволу на реалізацію арештованого майна для запобігання порушення охоронюваних законних інтересів та житлових прав дітей. Спірне питання, у даному випадку, полягає у наявності обов`язку приватного виконавця під час вчинення виконавчих дій звертатися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право власності на яке або право користування яким мають діти за попереднім дозволом органу опіки та піклування. Так, положеннями частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII, пункту 28 розділу VIII Інструкції та абзацу сьомого пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 визначено порядок передачі на реалізацію майна боржника, право власності на яке або право користування яким мають діти за попереднім дозволом органу опіки та піклування. Питання необхідності отримання виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду як виключної правової проблеми, загальне вирішення якої має значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Так, у справі № 755/12052/19 досліджуючи вказане питання Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що державний (приватний) виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду вимога про отримання дозволу виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи соцзахисту, від можливого порушення. Колегія суддів відмічає, що повноваження виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону «Про виконавче провадження», не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. До прикладу Велика Палата навела статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема, Закон «Про виконавче провадження», такими повноваженнями виконавця не наділяє. Також, виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей. Тобто, з вищенаведеного убачається, що виконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд. Отже, отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 року у справі № 755/12052/19. Отже, враховуючи вимоги Закону № 1404-VIII, Закону № 2623-IV, а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, з яких правильно виходив суд першої інстанції, приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна. Слід зазначити, що аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 320/1771/19 та від 31 травня 2022 року у справі № 380/6558/20. Отже, оскільки службою у справах дітей відповідний дозвіл на примусову реалізацію майна надано не було, у суду першої інстанції не було підстав для визнання неправомірними та незаконними дій приватного виконавця. Окрім того, суд першої інстанції правильно виходив з того, що є необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на те, що діти були зареєстровані в іпотечній квартирі без згоди стягувача, як іпотекодержателя, тобто, після укладення договору, що суперечить його умовам, оскільки умовами такого договору іпотеки не визначено заборони боржнику на реєстрацію будь-яких осіб, зокрема, неповнолітніх дітей у спірній квартирі. Колегія суддів не приймає доводи скаржниці про те, що є невстановленою судом обставина батьківства ОСОБА_2 щодо малолітніх та неповнолітньої доньки, з огляду на те, що такий факт встановлений безпосередньо рішенням Органу опіки та піклування Соломянської районної у м. Києві державної адміністрації (т. 1, а. с. 88-93) Колегія суддів звертає увагу ОСОБА_1 на те, що доводи її скарги зводяться в цілому до її незгоди з рішенням комісії органу опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, оформлим протоколом №4 від 15.02.2024 року, в частині відмови приватному виконавцю у наданні дозволу на примусову реалізацію майна, яким право користування мають малолітні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також неповнолітня ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги про те, що малолітні діти забезпечені житлом та мають інше нерухоме майно, з огляду на наступне. Так, посилаючись на неповне з`ясування обставин судом першої інстанції адвокат Заїць П. К. в інтересах ОСОБА_1 посилався на те, що 29.04.2024 року ним було отримано запит приватного виконавця від 20.09.2024 року №7729 до Державної міграційної служби України, з проханням терміново надати інформацію щодо видачі документів, що дають право на виїзд та в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами на ім`я боржника: ОСОБА_2 . Проте, колегією суддів не приймаються до уваги такі доводи апеляційної скарги з огляду на те, що спірна ухвала постановлена 12.09.2024 року, проте запит приватного виконавця здійснений після ухвалення судового рішення у справі. Оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому на цій стадії судового розгляду апеляційний суд не має повноважень на прийняття нових доказів у справі. Щодо доводів скаржника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду у справі754/15589/14-ц, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли у зазначених справах, не є подібними до спірних правовідносин, оскільки різняться встановленими фактичними обставинами. Окрім того, відмінним є застосоване матеріально-правове регулювання. При цьому, слід зазначити, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39). Однак, проаналізувавши обставини та висновки Верховного Суду у справі 754/15589/14-ц, слід зазначити, що такі не є релевантними для застосування у даній справі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Заїця Петра Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 рокузалишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Заїця Петра Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повний текст рішення складено 02 грудня 2024 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова