Постанова 4854 № 420/6039/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6039/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Мариним П.П. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подав до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ) в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 НГУ щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2017 року по 18.01.2023 року включно; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2017 року по 18.01.2023 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок № 100). Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що на день звільнення Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, зокрема Позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, що стало підставою для звернення до суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року по справі № 540/576/22, Відповідачем виплачено на користь Позивача грошові кошти в розмірі 4 304, 50 грн. 05.12.2023 року та грошові кошти в розмірі 64 039, 39 грн. 01.02.2024 року, що підтверджується банківською випискою. Отже, оскільки Позивача було виключено зі списків особового складу 02.10.2017 року, а крайню виплату здійснено 01.02.2024 року, то Відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 03.10.2017 року по 31.01.2024 року на 2 312 днів. За таких обставин Позивач вважає, що має право, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.10.2017 року по 18.01.2023 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 року позов задоволено частково, а саме: - визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 НГУ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2017 року по 18.01.2023 року включно; - зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 НГУ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 02.10.2017 року по 18.01.2023 року у розмірі 97 299, 87 грн.. - в іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток, оскільки в межах цієї справи необхідно застосувати статтю 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення Позивача із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто стягненню підлягає середній заробіток за період затримки, який обмежений шістьма місяцями. Зазначена правова позиція зроблена Верховним Судом у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, викладеної у постановах від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22, від 21.02.2024 року по справі № 160/15380/22, від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22, від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22. Також скаржник вказує, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватися за правилами ст. 117 КЗпП України. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.06.2018 року по справі № 810/1543/17 та від 10.04.2019 року по справі № 823/1919/16. Більш того, механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби передбачений спеціальним законодавством та цей механізм має свої відмінності, а тому доводи Позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними. Крім цього, сторона не погоджується із наведеним судом першої інстанції розрахунком розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 97 299, 87 грн., тому наводить власний розрахунок, відповідно до якого враховуючи істотність частки індексації грошового забезпечення (64 039, 39 грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (363 862, 56 грн.), яка складає 17% ((64 039, 39 грн. : 363 862, 56 грн.) х 100), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню на користь Позивача становить: 157, 38 грн. (середня заробітна плата за один день) х 17% х 182 календарні дні (шість місяців) = 4 869, 33 грн. (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16). Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на таке. Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач з 02.01.2013 року проходив військову службу у Відповідача та з 02.10.2017 року був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 02.10.2017 року №

204. Проте, при звільненні з військової служби Відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року, а також грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, тому з метою вирішення виниклого спору Позивач звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року по справі № 540/576/22, яке 26.10.2023 року набрало законної сили, було зобов`язано Відповідача, зокрема: - нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення «січень 2008 року», з урахуванням виплачених сум; - нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. На виконання зазначеного судового рішення, Відповідачем було нараховано та виплачено Позивачу грошові кошти у загальному розмірі 68 343, 89 грн., з яких 05.12.2023 року було виплачено грошові кошти в сумі 4 304, 50 грн. та 01.02.2024 року 64 039, 39 грн., що вбачається та підтверджується банківською випискою. Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 02.10.2017 року, а останню виплату Відповідачем здійснено 01.02.2024 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 03.10.2017 року по 31.01.2024 року на 2 312 днів. Зважаючи на те, що після звільнення в 2017 року останню виплату здійснено в лютому 2024 року, то ВЧ НОМЕР_1 НГУ затримано розрахунок при звільненні на цей період, що зумовило ОСОБА_1 звернутися до суду із даним позовом задля присудження йому середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до Порядку №

100. Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв`язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. Проте, суд не погодився із наведеним Позивачем розрахунком розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольнив частково, виходячи з власного розрахунку, який становить 97 299, 87 грн., з яких 68 341, 95 грн. сума обрахованої частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2017 року по 18.07.2022 року та сума 28 957, 92 грн. за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року. В даному випадку, в межах цієї справи, Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції саме в частині задоволення позовних вимог. У зв`язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в частині задоволення позовних вимог Позивача. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спір виник у зв`язку із не виплатою на користь Позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасного повного розрахунку Позивача при звільненні. Перевіряючи правомірність та законність дій Відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими Позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія враховує наступне. Зазначену складову грошового забезпечення Відповідач виплатив Позивачу на виконання судового рішення, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте, такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення Позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати Позивачу індексації грошового забезпечення та на момент звернення Позивача до суду, за затримку виплати якої Позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення. Посилання Відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що виплата індексації військовослужбовцям регулюються спеціальним законодавством та індексація не входить до структури грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на викладене. Що стосується доводів апеляційної скарги Відповідача про те, що у Позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки вказане право виникло на підставі судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22. Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті Позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного. Так, зокрема, що в постановах від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22 та від 21.02.2024 року по справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення Позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 та від 29.02.2024 року по справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього. При цьому, Верховним Судом зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини по цій справі виникли у зв`язку з невиплатою Відповідачем на користь Позивача станом на 02.10.2017 року (дата виключення зі списків військової частини), зокрема індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.10.2017 року. В свою чергу, індексація грошового забезпечення за спірний період із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «січень 2008 року», була виплачена Відповідачем Позивачу на підставі судового рішення по справі № 540/576/22, яке 26.10.2023 року набрало законної сили, а саме: 05.12.2023 року в сумі 4 304, 50 грн. та 01.02.2024 року в сумі 64 039, 39 грн., що вбачається та підтверджується банківською випискою. Відтак, спірний період у виниклих правовідносинах сторін охоплюється з 02.10.2017 року по 01.02.2024 року. З огляду на зазначене, суд першої інстанції у даній справі дійшов вірного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин у період з 02.10.2017 року по 18.07.2022 року положень статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а у період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року положення статті 117 КЗпП України у редакції після набрання чинності Законом № 2352- ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на викладене, середньоденний заробіток Позивача має бути розрахований з календарних днів та складає 157, 38 грн. (ГЗ за серпень-вересень 2017 року (два місяці перед звільненням) = 9 600 грн.) / 61 (кількість календарних днів у серпні та вересні 2017 року). Період затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2017 року по 18.07.2022 року складає 1751 календарних день, з 19.07.2022 року по 01.02.2024 року складає 562 календарний дня, однак враховуючи наведені вище висновки суду, з останнього періоду рахується лише шість місяців, тобто 184 календарних дня, а саме з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року. Щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті Позивачу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також, згідно висновків Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні. На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19. Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а та від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий. Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а, від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст.116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року. Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19, від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а, від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні. Суд першої інстанції у даній справі встановив загальний розмір належних Позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка була виплачена Позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних Позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка не була виплачена Позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних Позивачеві при звільненні виплат. Враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені підлягає виплаті Позивачу в сумі 97 299, 87 грн., з яких середній заробіток з 02.10.2017 року по 18.07.2022 року за 1751 к.д. в сумі 68 341, 95 грн. та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року за 184 к.д. в сумі 28 957, 92 грн.. Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат у сумі 97 299, 87 грн., що також вірно було встановлено судом першої інстанції. Інші доводи та аргументи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судом щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду. Таким чином, твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України). Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Суддя-доповідач: М.П. Коваль Суддя: Ю.В. Осіпов Суддя: В.О. Скрипченко