Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18168/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18168/24 пров. № А/857/8246/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (головуючий суддя Крутько О.В., м.Львів) у справі №380/18168/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 28.08.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату складових грошового забезпечення з урахуванням у складі індексації грошового забезпечення); зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 228 296, 44 грн. Позов обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Згідно витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №161-ОС від 01.08.2019 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 01.08.2019. Позивач стверджує, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку з грошового забезпечення. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 у справі № 380/27602/23 відповідач нарахував та виплатив позивачу 30.07.2024 грошове забезпечення у розмірі 124339,71 грн. Враховуючи несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 228 296,44 грн. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку може становити 12 474,76 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача. Відтак, з урахуванням позицій Верховного Суду України, принципу розумності, справедливості та співмірності, апелянт вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні може бути виплачений позивачу у розмірі 12 474,76 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова часина НОМЕР_1 ). Згідно витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №161-ОС від 01.08.2019 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 01.08.2019. При звільненні з військової служби (виключені зі списків особового складу частини) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку з грошового забезпечення. 30 липня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 124 339,71 грн. на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 у справі №380/27602/23. Позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (Закон № 2011-ХІІ). Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Апеляційний суд зауважує, що позивач виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та всіх видів забезпечення 01.08.2019, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу у належному розмірі грошового забезпечення. Отже, станом на день звільнення позивача з військової служби відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Тож спірним у цих правовідносинах є період з 02 серпня 2019 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 29 липня 2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку). Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. Відповідно до 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульоване положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, апеляційний суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Разом з тим, нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується ситуацій, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих ситуацій, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому разі законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20. Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду. Колегія суддів також враховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). В постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, надалі вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплати позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, апеляційний суд зазначає наступне. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 01 серпня 2019 року (дата виключення зі списків особового складу частини) сум грошового забезпечення у належному розмірі. 30.07.2024 відповідач провів остаточний розрахунок та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 124 339,71 грн. Тож, спірним у цих правовідносинах є період з 02 серпня 2019 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини) по 29 липня 2024 року (день, що передує дню остаточного розрахунку). Період з 29 серпня 2017 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Період з 19 липня 2022 року по 26 вересня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями. Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також, належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт л пункту 1 розділу І Порядку № 100). Відповідно до пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту восьмого розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідач виплатив позивачу 30.07.2024 грошове забезпечення у розмірі 124 339,71 грн. Затримка виплати зазначеної суми заробітної плати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку. Обчислюючи період затримки розрахунку індексації грошового забезпечення суд враховує, що відповідач провів повний розрахунок при звільненні 30.07.2024. Згідно з довідкою №80, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (червень-липень 2019 року) становив 34 464,00 грн (17232,00 грн + 17232,00 грн). Кількість календарних днів за червень-липень 2019 року становить 61 дні. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 564,98 грн (34 464,00 грн/61 календарних дні). Період за час затримки розрахунку при звільненні з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1082 календарні дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 611 308,36 грн (564,98 грн х 1082 календарних днів). Стосовно періоду за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 29 липня 2024 року, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно вимог ст. 117 КЗпП у чинній редакції відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Шестимісячний термін визначений відповідно до ст. 117 КЗпП - 184 календарний день. Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки №80 військовою частиною НОМЕР_1 , заробітна плата позивача у червні 2019 року становить 17232,00 грн., у липні 2019 року 17232,00 грн., разом 34 464,00 грн. Кількість календарних днів за червень 2019 року липень 2019 року становить 61 день. Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 564,98 грн (34 464,00 грн/61 календарних дні). Таким чином, середнє грошове забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 103 956,32 грн (564,98 грн х 184 календарних днів). Колегія суддів враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, які суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України. Така ж позиція висловлена і в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, в якій Суд стосовно періоду з 19 липня 2022 року зазначив про те, що приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, належить враховувати без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Оцінюючи, водночас, розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 29 липня 2024 року, колегія суддів звертає увагу на наступне. У порівнянні із розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (124 339,71 грн) визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 29 липня 2024 року (713 569,74 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж у 5 разів її перевищує. Отож, суд дійшов до переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби. Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Хоча законодавство не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України). Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких ситуаціях невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18. З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, зважаючи на такий розрахунок. Зокрема, істотність частки складових перерахованого грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року становить: 124 339,71 грн (сума перерахованого грошового забезпечення)/ 611 308,36 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,2034. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,20, становить 124 340,12 грн: 564,98 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,2034 х 1082 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року). Таким чином, загальна сума середнього грошового забезпечення у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 228 296,44 грн (124 340,12 грн + 103 956,32 грн). На підставі викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 228 296,44 грн. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі № 380/18168/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар