Постанова 4813 № 496/1561/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5158/24 Справа № 496/1561/16-ц Головуючий у першій інстанції Портна О.П. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.11.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою та про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою та про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку. В обґрунтування подання зазначає, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.06.2018 року по справі № 496/1561/16-ц, провадження № 2/496/122/18, яке залишено в силі постановою Верховного суду від 07.08.2019 року по справі № 496/1561/16-ц, провадження № 61-10850св19, було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 520 400,00 гривень, що еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі 60 000 доларів США, за офіційним курсом НБУ на момент подачі позовної заяви. В зв`язку з чим 23.10.2019 року був виданий виконавчий лист на підставі якого 24.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. було постановлено постанову про відкриття ВП № 67657740, якою зобов`язано боржника подати виконавцю декларацію про доходи та майно боржника. Зазначена постанова боржником виконана не була. Приватним виконавцем здійснено повну перевірку майнового стану боржника та за її результатами вдалося виявити та списати лише частину коштів, виявлених в банківських установах. Окрім цього у ході перевірки майнового стану боржника приватним виконавцем було виявлено, що за боржником зареєстровано наступне майно: 1/6 частина земельної ділянки, площею 0,006 гектарів, кадастровий номер 5121084200:02:002:1769, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зем. діл. № 1-л; житловий будинок та земельна ділянка площею 0,05 гектарів, кадастровий номер 5121084200:02:003:0338, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , але вищевказане майно перебуває під обтяженням згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2016 року по справі № 522/16329/16-к (провадження № 1-кс/522/16321/16), встановленим в інтересах ГУ НП в Одеській області. Відповідно до витягу з ДРАЦСу, з 20.03.1986 року боржник перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 . За даними ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта стало відомо, що 23.06.2011 року на ім`я ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру під АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.10.2001 року ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 8506. У зв`язку з вищевикладеним приватний виконавець змушений заявляти вимогу у порядку ст.ст. 440, 443 ЦПК України. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою та про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою та про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було застосовано норми процесуального та матеріального права без врахування презумпції рівності часток подружжя; помилково встановлено наявність спору про право, яка обумовлює звернення виконавця до суду саме із позовом; поверхнево проаналізовано висновки Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі №916/2813/18 та від 08 червня 2022 року у справі №2-591/11 та застосовано норми права без врахування висновків Верховного суду, висловлених у Постанові по справі №755/4511/19, провадження №61-4013св23 від 30.10.2023 за наслідком чого було зроблено помилковий висновок про необхідність розгляд вимоги виконавця у позовному провадженні та висновок про відмову у задоволенні подання. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 12.11.2024 року на 15:00 год. в судове засідання повторно не з`явились. Присутня у судовому засіданні представник приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_5 адвокат Зауліна О.Г. не заперечувала проти розгляду справи за фактичною явкою. 12.11.2024 року на адресу суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 адвоката Паука А.І. про відкладення розгляду справи. Дане клопотання обґрунтовано тим, що 23.08.2024 року суддею Овідіопольського районного суду Одеської області на 12.11.2024 о 13:30 год. призначене судове засідання у справі №509/4392/13-к, в якій ОСОБА_6 є представником потерпілого, а суддею того же суду, ще 01.10.2024 року також на 12.11.2024 року о 15:00 призначене судове засідання у справі №509/6044/23, в якій ОСОБА_6 є захисником одного з обвинувачених. Крім того, ОСОБА_2 також не зможе прийняти участь у судовому засіданні, тому що з 07.11.2024 року і по теперішній час знаходиться на стаціонарному лікуванні у КНП «МКЛ №11» ОМР. На підтвердження зазначеним обставинам, до заяви додано скріншот з веб-порталу «Судова Влада України» стан розгляду справи та довідку видану КНП «МКЛ №11» ОМР від 11.11.2024 року відносно ОСОБА_2 , про те, що він знаходитися на стаціонарному лікуванні з 07.11.2024 року по теперішній час. Аналогічне по суті клопотання про відкладення судового засідання, яке призначалось на 15:30 год. 22.10.2024 року надавалось адвокатом Пауком А.І. 22.10.2024 року, в якому адвокат просив врахувати, що він не ознайомлений з матеріалами справи, що перешкоджає йому висловити в суді апеляційної інстанції свою позицію, як представника інтересів ОСОБА_2 , а також звертав увагу на те, що хворіє, додавши довідку про непрацездатність від 15.10.2024 року з її продовженням 18.10.2024 року до 23.10.2024 року. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Проаналізувавши подане клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення даного клопотання, оскільки розгляд даної справи, призначеної ще з 12.06.2024 року, на судове засідання 22.10.2024 року вже було відкладено за клопотанням представника ОСОБА_2 адвоката Паука А.І. від 22.10.2024 року, а предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції та зважаючи на розумність строків розгляду справи передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України, та спеціальних строків, які слід враховувати при розгляді даної категорії справ про тимчасове обмеження у праві виїзду передбачених ст. 440 ЦПК, явка сторін, забезпечених повторною можливістю, прибути до судового засідання, до суду апеляційної інстанції за таких обставин не є обов`язковою. Крім того, приймаючи до уваги, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які відсутні в судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою та про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, суд першої інстанції виходив з того, що останній звернувся до суду для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким боржник володіє спільно зі своєю дружиною, статус цього майна є спільним сумісним майном подружжя, частки яких у цьому праві не зареєстровані, а, відтак, право спільної часткової власності у співвласників майна не виникало, що є спором про право, який належить, за усталеною судовою практикою, вирішувати в позовному провадженні. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в ході примусового виконання рішення суду, приватний виконавець для встановлення джерел доходів та майна боржника витребував інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та щодо об`єкта нерухомого майна, направляв запити до Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України. Згідно отриманої інформації, майна та джерел доходів у ОСОБА_2 на території України було виявлено грошові кошти у сумі 2675,00 гривень та 795,08 гривень на рахунку відкритому у АТ КБ «ПриватБанк» та грошові кошти у сумі 3280,46 гривень та 7859,56 гривень на рахунку відкритому у ПАТ «Банк Восток», які були списані із рахунків боржника. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.09.2023 року, боржник є власником земельної ділянки площею 0,006 гектарів, кадастровий номер 5121084200:02:002:1769, цільове призначення для індивідуального дачного будівництва в частині 1/6, на яку накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника № 67657740 від 24.11.2021 року; житлового будинку під АДРЕСА_2 , на який накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника № 67657740 від 24.11.2021 року; садовий будинок АДРЕСА_4 , на який накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника № 68629759 від 11.02.2022 року. Як вбачається з відповіді на запит № 172833858 від 29.08.2023 року Державної прикордонної служби України, боржник шість разів виїжджав за межі України: 20.01.2022 року, 25.02.2022 року, 27.06.2022 року, 28.12.2022 року, 03.06.2023 року, 03.07.2023 року. Також, відповідно до копії Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00044135091 від 20.03.2024 року, 20.03.1982 року був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 (прізвище після шлюбу ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , а/з №

425. З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 370579884 від 20.03.2024 року вбачається, що 23.06.2011 року на ім`я ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру під АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.10.2001 року ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 8506. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалами Біляївського районного суду Одеської області по справі №522/12567/20, провадження №2/496/1718/20 від 29 вересня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91892735) та по справі №522/13951/20, провадження №2/496/1860/20 від 30 грудня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93958374) були повернуті позовні заяви ОСОБА_3 про поділ майна за її клопотанням. Станом на день ухвалення рішення був відсутній спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ч.2 п.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до ч.1, 5-6 ст..48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Відповідно до ч.1, 3-4 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Відповідно до вимог ч.10-11 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця. Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2011 року на ім`я ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.10.2001 року ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 8506 При цьому, як встановлено, 20.03.1982 року був зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 (прізвище після шлюбу ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , а/з №

425. Тобто вказана квартира набута у період шлюбу з ОСОБА_2 та є їх спільною сумісною власністю. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно із частинами другою та третьою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.03.2021 року по справі № 343/1294/18. Таким чином, апеляцій суд приходить до висновку, що спірна квартира , яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і підстав вважати, що спірне майно належить виключно дружині, не має, оскільки презумпція спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, не спростована. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що квартира, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 зареєстрована за ОСОБА_3 є спільним сумісним майном та частина якого належить одному із подружжя - ОСОБА_2 . Судом встановлено, що боржник ОСОБА_2 у добровільному порядку рішення суду про стягнення заборгованості не виконує, борг не повернуто. Приватний виконавець, здійснюючи заходи, щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача, встановив, що боржник не має грошових коштів та іншого майна у достатній кількості, на яке приватним виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду, однак виявив що боржник перебуває у зареєстрованому шлюбі, під якого було набуте майно. В даному випадку приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з вказаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником ОСОБА_2 на квартиру, яка належать боржнику на праві спільної сумісної власності, однак ним не зареєстроване, унеможливлює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення. При цьому, апеляційний суд враховує висновки викладенні в постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 367/5663/21(провадження № 61-4852св23), що у разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України). Отже, приватним виконавцем вживалися визначені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для виконання рішення суду. Приватним виконавцем було здійснено усі необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення. У ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем було встановлено, що у боржника відсутні кошти на банківських рахунках чи інше майно, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача у повному обсязі. Крім того, в силу положень ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу. Щодо висновків суду першої інстанції про наявність «спору про право» у спірних правовідносинах. В оскаржуваній ухвалі міститься посилання на правові висновки, які були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11, провадження № 14-31цс21, в якій зазначено, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за наявності спору про право. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження. В такій процесуальній ситуації Велика Палата Верховного Суду відповідну ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року про часткове задоволення подання державного виконавця про визначення частки у спільному майні подружжя та постанову Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, якою було залишено без задоволення апеляційну скаргу та залишено без змін вказану ухвалу суду першої інстанції були скасовані в частині визначення 1/2 частки у майні боржника, подання державного виконавця в цій частині залишено без розгляду. Дійсно, у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду міститься висновок про те, що за наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Тобто, у разі наявності спору щодо майна, питання щодо визначення частки майна боржника повинно розглядати за правилами позовного провадження. Разом з тим, в цій же постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про те, що таким спором про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є саме спір між боржником та іншими співвласниками майна, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Крім того, по справі №2-591/11, переглянутій Верховним судом, між боржником та його дружиною під час відкритого виконавчого провадження було укладено шлюбний договір, за умовами якого нерухоме та рухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, особисті майнові права, які були придбані під час шлюбу або будуть набуті за час шлюбу, вважаються особистою приватною власністю того з них, на чиє ім`я вони придбані або зареєстровані, і розпорядження таким майном і особистими майновими правами здійснюється власником на власний розсуд і не потребує згоди на це другого подружжя. Після цього на ім`я дружини боржника за оплатним договором було набуте нерухоме майно. Відмовляючи у задоволенні подання по цій справі, Верховний суд керувався тим, що у рамках розгляду подання, заявленого за правилами ст. 443 ЦПК України не може бути оскарженим шлюбний договір, який виконавець вважає фраудаторним, оскільки вимоги про визнання правочинів недійсними (фраудаторними) розглядаються виключно в позовному провадженні. З огляду на це, Верховний суд по переглянутій справі зазначив як належний спосіб захисту саме подання позову про поділ майна виконавцем від імені боржника та керувався презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), а не презумпцією рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 70 СК України). У даній справі, яка переглядається, матеріали справи не містять доказів, які вказують на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом даного подання приватного виконавця. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалами Біляївського районного суду Одеської області по справі №522/12567/20, провадження №2/496/1718/20 від 29 вересня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91892735) та по справі №522/13951/20, провадження №2/496/1860/20 від 30 грудня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93958374) були повернуті позовні заяви ОСОБА_3 про поділ майна за її клопотанням, тобто також не вбачається наявність спору між подружжями щодо майна. Отже, виходячи з вищевикладеного, висновки суду першої інстанції, що такий спір вирішується в позовному провадженні є помилковими, а отже має бути розглянутий у порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Апеляційним судом встановлено, що хоч частки у майні, яке належить боржнику ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не визначені, однак виходячи з презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та з огляду на те, що рішення суду залишається не виконаним, і протягом тривалого часу з моменту набрання ним законної сили боржник не виконує його, та наявного у нього майна недостатньо для погашення боргу в повному обсязі, тому визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 є ефективним способом виконання судового рішення. При цьому задоволення подання приватного виконавця в цій частині не порушує прав іншого співвласника квартири. Оскільки під час розгляду справи, встановлено відсутність спору про визначення частки майна боржника в спільному майні подружжя, яким він володіє спільно з дружиною ОСОБА_3 , зазначений спір підлягає вирішенню в порядку, передбаченому розділом VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України, а не в позовному провадженні, як вказано судом першої інстанції. Узагальнюючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а подання приватного виконавця задоволенню. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича задовольнити частково. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 03 квітня 2024 року скасувати. Подання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою та про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку - задовольнити. Визначити частку майна ОСОБА_2 у майні, а саме: квартирі АДРЕСА_6 яка належить боржнику ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у розмірі частки. Звернути стягнення на частини нерухомого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а саме: квартиру АДРЕСА_6 право власності на яке, не зареєстровано за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у встановленому законом порядку. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 484,48 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 27.11.2024 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова