Постанова 4803 № 204/6430/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2304/24 Справа № 204/6430/23 Суддя у 1-й інстанції - Малихіна В. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П.,Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року по справі за поданням приватного виконавця Сивокозова Олександра Миколайовича про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, стягувач - ОСОБА_4 , боржник - ОСОБА_5 , - в с т а н о в и л а: У грудні 2023 року приватний виконавець Сивокозов О.М. звернувся до суду з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, стягувач ОСОБА_4 , боржник ОСОБА_5 . Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року подання приватного виконавця Сивокозова О.М. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 на підставі заочного рішення Самарськиого районного суду м.Дніпропетровська у справі №204/6430/23 від 28 вересня 2023 року, яке набрало законної сили 31 жовтня 2023 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зазначаючи, що ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року скасувати та подання приватного виконавця Сивокозова О.М. залишити без розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що приватним виконавцем при зверненні з поданням не було зазначено та не було надано довідку про реєстрацію у спірному майні малолітніх дітей. Арештоване майно, в якому зареєстровані та проживають діти, може бути реалізоване виключно з дозволу органу опіки та піклування. 23 січня 2024 року приватний виконавець Сивокозов О.М. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість ухвали, просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував про те, що ним вичерпані усі законодавчо передбачені можливості для належного виконання рішення. Всі дії вчинені ним виключно в межах норм визначених чинним законодавством. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактичною перевіркою дотримання положення ст. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Права і обов`язки державного виконавця визначені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до цієї норми, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За змістом частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною п`ятою 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Частиною десятою статті 440 ЦПК України передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Вирішуючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке за боржником не зареєстровано, колегія суддів звертає увагу на відсутність у справі будь-яких належних та допустимих на підтвердження вчинення приватним виконавцем всіх передбачених законом заходів щодо виконання судового рішення, і доказів того, що такі заходи виявилися безрезультатними. Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №2-592/09 (провадження №61-8383св18) та постанові від 23 січня 2019 року у справу №522/6400/15-ц (провадження №61-19786св18). З матеріалів справи вбачається, що на підставі виконавчого листа Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 лютого 2022 року у справі №204/5654/21 з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у вигляді розписки від 24 липня 2018 року у розмірі 6 968,11 доларів США, витрати на правову допомогу 15 000 грн., а також судові витрати у розмірі 2 325,83 грн. 19 серпня 2022 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №69690364 та №696690877. Приватним виконавцем в межах виконання рішення було встановлено, що зареєстровані транспортні засоби, судна, земельні ділянки за боржником не значаться. ФОП знято з обліку, рахунки відсутні. Інформація щодо джерел отримання доходів в ДРФО відсутня. 05 жовтня 2022 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. Заочним рішенням від 28 вересня 2023 року за ОСОБА_5 визнано частку майна, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 . Дане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили. З матеріалів даної справи, до якої долучено матеріали виконавчого провадження, вбачається, що приватний виконавець вчинив всі необхідні дії, спрямовані на виявлення коштів та рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу. У зв`язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволенні подання приватного виконавця Сивокозова О.М. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку задоволено. Окремо, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна). Страсбурзький суд визнав невиконання судових рішень в Україні системною проблемою. Європейський суд з прав людини передав до Комітету міністрів Ради Європи понад 12 тисяч справ, які стосуються невиконання рішень національних судів в Україні. Таким чином ЄСПЛ визнав проблему системною і такою, яка потребує відповідної реформи. Відповідно до рекомендацій і Європейського суду і Комітету Міністрів, Україна має запровадити норму, яка б передбачала призначення компенсації особі за тривале невиконання рішення суду. У рішенні від 12 жовтня 2017 року Великої Палати по справі Бурмич та інші проти України (заяви №№46852/13 та ін.), Європейський суд з прав людини: оголосив більшістю голосів ці п`ять заяв прийнятними; вирішив, десятьма голосами проти семи, об`єднати ці п`ять заяв та 12143 заяви, що знаходяться на розгляді в Суді, перелік яких додається до рішення; постановив, тринадцятьма голосами проти чотирьох, що п`ять заяв та об`єднані з ними 12143 заяви, необхідно розглянути згідно із зобов`язаннями, викладеними в пілотному рішенні, яке було прийнято 15 жовтня 2009 року по справі Іванов проти України; та вирішив, десятьма голосами проти семи, вилучити ці заяви з реєстру справ відповідно до статті 37 § 1 (c) Конвенції та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їхнього опрацювання в межах заходів загального характеру, визначених у пілотному рішенні по справі Іванов. Доводи апеляційної скарги про те, що у разі передачі на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органу опіки та піклування або відповідним рішенням суду, як підстава для скасування ухвали та відмови у задоволенні подання не заслуговує на увагу, оскільки стягнення звернуто виключно на 1/4 частину квартири, яка належить боржнику. В той час коли апелянтці на праві власності належить інша 1/4 частині квартири. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська М.О.Макаров