Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/1800/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/1800/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В., суддів: Білак С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 р. в адміністративній справі №160/1800/23 за позовом ОСОБА_1 до Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м.Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не зняття арешту з майна позивача при закінченні виконавчого провадження №30819932; - зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вчинити дії по зняттю арешту з нерухомого майна позивача при закінченні виконавчого провадження. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року відмовлено у відкритті провадження та роз`яснено позивачу що розгляд даної заяви віднесено до юрисдикції місцевого суду в порядку та у строк, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України. Не погодившись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст.311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 належить 1/6 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та договором дарування частини квартири від 14.06.2004 року (а.с. 17-20). Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» зазначив, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушення майнового права позивача, тому належним способом захисту такого права є звернення до цивільного суду з позовом про визнання права власності на спірне майно та зняття арешту. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до норм пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. З аналізу наведених норм вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Згідно зі статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Відповідно до статті 56 вказаного вище Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Турченок О.С. про закінчення виконавчого провадження від 13.10.2015 року ВП № 30819932, в якій у п.2 припинено чинність арешту майна боржника ( ОСОБА_2 ) та скасовано всі інші заходи примусового виконання рішення. Отже, враховуючи наявність доказів, які підтверджують право власності позивача на 1/6 частину квартири, колегія суддів зазначає, що в даному випадку не є спріним питання права власності позивача на вказане майно, оскільки це право підтверджено правовстановлюючим документом та відповідним витягом з реєстру майнових прав, тобто у даному випадку відсутній приватно-правовий спір. Також позивачем оскаржується не постанова про арешт майна, а саме бездіяльність виконавчої служби щодо не зняття цього арешту з належного позивачеві майна при закінченні виконавчого провадження постановою від 13.10.2015 року. Наведені обставини не були враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення. Також колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 грудня 2019 року по справі 810/497/18, оскільки в цій справі оскаржувались дії державного виконавця вчинені останнім відносно майна придбаного в шлюбі, право власності на яке в певних частках за кожним з подружжя не зареєстровано в реєстрі майнових прав, тобто яке перебувало у суспільній сумісній власності. В даному випадку право на 1/6 частини квартири зареєстровано за ОСОБА_1 , отже питання оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавчої служби в даному випадку підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч.4 ст. 320 КАС України неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 311, 320, 322, 327, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 р. в адміністративній справі №160/1800/23 скасувати. Справу №160/1800/23 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з момент дїї постановлення та оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко