Постанова 4818 № 638/2007/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа №638/2007/23 Головуючий 1 інстанції: Шишкін О.В. Провадження №33/818/1699/24 Доповідач: Люшня А.І. Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2024 року Харківський апеляційний суд у складі головуючого судді Люшні А.І., перевіривши апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2024 року,- УСТАНОВИВ: Цією постановою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення мотивувальної частини постанови Дзержинського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2023 року. Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2023 рокунакладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 05 вересня 2023 рокущодо ОСОБА_1 залишено без змін. 05 листопада 2024 року особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2024 року. Дослідивши апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку, що вона підлягає поверненню особі, яка її подала, виходячи з наступного. Повноваження суду при розгляді конкретної справи визначені відповідним процесуальним законом, а у справах про адміністративні правопорушення КУпАП, який містить норми як матеріального, так і процесуального права. Відповідно до положень ст.7 КУпАП, які узгоджуються з приписами ст.55 Конституції України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Згідно зі ст.2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу. Відповідно до положень ст.287 КУпАП, постанова про накладання адміністративного стягнення підлягає оскарженню в порядку, визначеному КУпАП. Порядок такого оскарження встановлений ст.294 КУпАП, частиною 2 якої передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності. Відповідно до вимог ст.284 КУпАП, у справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Отже, із системного аналізу зазначених вище норм вбачається, що оскарженню у апеляційному порядку підлягають лише постанови, якими закінчується розгляд справи по суті. Викладене узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 31 березня 2015 року №2-рп/2015 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв`язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України. Конституційний суд України вирішив, що положення ч.2 ст.294 КУпАП необхідно розуміти так, що у апеляційному порядку може бути оскаржена лише та постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, ухвалення якої передбачене частиною першою статті 284 цього кодексу, а саме: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, встановлених у статті 24-1 цього кодексу, про закриття справи. Рішення Конституційного суду України є обов`язковим до виконання на території України. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що застосування аналогії права в даному випадку є неприйнятним, оскільки це порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема принцип правової визначеності. У відповідності до рішення ЄСПЛ у справі «Васильєв проти України» (заява №11370/02) від 21 червня 2007 року, повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи. Перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру. У рішенні ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2010 року зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення. Повноваженнями переглядати судові рішення, які набрали законної сили, у цій категорії справ апеляційний суд не наділений. Посилання ОСОБА_1 на ст.380 КПК України, якою передбачено оскарження ухвал про роз`яснення судового рішення або відмову у його роз`ясненні не є слушними, так як це стосується лише судових рішень, які ухвалені у кримінальних провадженнях, натомість чинна норма КПК України не розповсюджується на судові рішення, ухвалені в порядку КУпАП. Крім цього, з рішення Європейського суду з прав людини «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року вбачається, що лише ті адміністративні правопорушення, санкція яких передбачає стягнення у виді позбавлення волі (зокрема, адміністративний арешт), вважаються по суті, кримінальним, а тому таким, що вимагає забезпечення всіх гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України» від 08.04.2010 року, «Корнєв і Карпенко проти України» від 21.10.2010 року, «Лучанінов проти України» від 09.06.2011 року, «Зайцев проти Латвії» заява № 65022/01, п.п.55 та 56, ECHR 2007-ІХ). Питанням визначення критеріїв, згідно з якими правопорушення можна вважати незначним, присвячена пояснювальна записка до Протоколу № 7 ЄСПЛ (ратифіковано Законом N 475/97-ВР від 17.07.97 року), в якій зазначено, що при вирішенні питання про визнання правопорушення незначним важливим критерієм є те, чи карається воно позбавленням волі чи ні ( п.21 Пояснювальної доповіді до Протоколу № 7 до Конвенції). Оскільки, санкція ч.1 ст.130 КУпАП не передбачає адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту, тобто фактичного позбавлення волі, то таке адміністративне правопорушення не може вважатись по суті кримінальним, у розумінні ст.2 Протоколу №7 ЄСПЛ. З огляду на вищезазначене, апеляційний суд приходить висновку про відсутність законодавчих підстав для застосування аналогії права у даному випадку, а саме положень ст.380 КПК України, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала. До того ж, при перевірці матеріалів справи, встановлено, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підписана особою, яка її подала. Підпис є обов`язковим реквізитом будь-якого офіційного документу, який надає йому юридичної сили, підтверджує справжність, правильність, а також накладає відповідальність на особу за його зміст. Керуючись ст. 294 КУпАП,- ПОСТАНОВИВ: Повернути особі, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 апеляційну скаргу на постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2024 року. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя Харківського апеляційного суду А.І. Люшня