Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/7347/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 280/7347/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2024 ( суддя Сацький Р.В.) в адміністративній справі №280/7347/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов поданий адвокатом Леліковим С.О. в інтересах позивача ОСОБА_1 до Василівського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якому позивач просить суд: зобов`язати посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти обтяження: номер запису про обтяження: 8896130, дата, час державної реєстрації: 20.07.2009 15:51:50, зареєстровано: реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, б/н 16.07.2009, ВДВС Василівського РУЮ, головний державний виконавець Лук`янчук О.В., об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; Власник: ОСОБА_1 , Заявник: Відділ державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна на майно Позивача накладено наступне обтяження: номер запису про обтяження: 8896130, дата, час державної реєстрації: 20.07.2009 15:51:50, зареєстровано: реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, б/н 16.07.2009, ВДВС Василівського РУЮ, головний державний виконавець Лук`янчук О.В., об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; Власник: ОСОБА_1 , Заявник: Відділ державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції. Позивач не володіє інформацією на якій підставі чи при виконання якого виконавчого документа було накладено вказаний арешт. З метою з`ясування вказаного, Позивачем було направлено запит на адресу Відповідача

2. У відповіді № 5406/26-37 від 24.07.2024 Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області було повідомлено, про відсутність виконавчих проваджень які були підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про арешт. У зв`язку з неможливістю визначення типу виконавчого документа та органу, який його видав, позивач позбавлений можливості звернутися в порядку оскарження дій/бездіяльності державних виконавців в порядку, передбаченому ЗУ «Про виконавче провадження» або іншого конкретного процесуального кодексу. Невідомими є також наслідки виконавчого провадження, що унеможливлює здійснення оцінки правомірності чи не правомірності дії державного виконавця під час виконавчого провадження. Разом із тим, наявність зазначеного обмеження порушує право позивача на мирне володіння майном та змушує останнього звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2024 адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна на майно Позивача накладено наступне обтяження, вимога про зобов`язання заявлена у позові: номер запису про обтяження: 8896130, дата, час державної реєстрації: 20.07.2009 15:51:50, зареєстровано: реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, б/н 16.07.2009, ВДВС Василівського РУЮ, головний державний виконавець Лук`янчук О.В., об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; Власник: ОСОБА_1 , Заявник: Відділ державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції. Відповідач - Василівський відділ державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває в простої у роботі на підставі наказу Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 01.01.2023, при цьому компетенції відділу на період військового часу наказом Міністерства юстиції № 2869/5 від 08.07.2022 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України № 182/5 від 11.01.2023) покладені на іншого відповідача у справі - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що повідомлено останнім на звернення ОСОБА_1 у відповіді № 5406/26-37 від 24.07.2024 та у відзиві на позовну заяву. У відзиві Відповідачем також наведено механізм передачі матеріалів виконавчого провадження за заявою учасника виконавчого провадження. Крім цього у своїй відповіді від 24.07.2024 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомило, про відсутність виконавчих проваджень які були підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про арешт. Жодних додаткових відомостей як-то інформація про стягувача, про розмір боргу, про рішення на підставі якого здійснюється стягнення, відповідачами у відзивах не надано, що унеможливлює встановлення заінтересованих осіб в подальшій дії арешту. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного. За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження та накладення арешту) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною другою вказаної статті Закону виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Пунктами 6, 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Матеріалами справи встановлено, що арешт накладений постановою державного виконавця ВДВС Василівського РУЮ про відкриття виконавчого провадження, б/н від 16.07.2009, при тому що в Автоматизованій системі виконавчого провадження та у відповідачів відсутні відомості про вказане виконавче провадження. Згідно з частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. У свою чергу, статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави закінчення виконавчого провадження. Так, частинами першою та другою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на момент повернення виконавчого документа стягувачеві) установлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. В контексті викладених норм, колегія суддів зауважує, що наведеними нормами не передбачено обов`язку державного виконавця вчиняти дії щодо зняття накладеного арешту у випадку звершення виконавчого провадження внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки згідно з наведеним законом, виконавчий документ повертається стягувачу за наявності визначених підстав та за умови, що виконавче провадження за таким виконавчим документом не здійснювалося або здійснено частково. Колегія суддів вважає, що при обранні способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вирішення спору) у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". Одночасно, частиною п`ятою указаної статті Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно з частиною другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону. Зі змісту наведених норм вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби лише в разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду. Колегія суддів звертає увагу, що у відповіді № 5406/26-37 від 24.07.2024 відповідач підтвердив про неможливість ідентифікувати виконавче провадження, у межах якого був накладений арешт. Відповідачем не доведено існування стосовно ОСОБА_1 виконавчих проваджень (ні відкритих, ні завершених), які б обумовлювали необхідність залишення чинним накладеного на його майно арешту, який безпосередньо порушує права позивача. Встановлені обставини свідчать про те, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває, враховуючи це, у державного виконавця відсутні повноваження щодо винесення в межах цього виконавчого провадження постанови про зняття арешту з майна та коштів боржника. Разом з тим, колегія суддів враховує, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчих проваджень та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Так, статтею 9 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (частина 1 статті 9). Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Проте, протягом цього часу відомості щодо позивача містяться в Єдиному реєстрі боржників. Колегія суддів вважає, що наявність інформації щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників, при відсутності положень законодавства про можливість його виключення у зв`язку із поверненням виконавчого листа без виконання та не пред`явлення стягувачем протягом встановленого строку повторно виконавчий лист до примусового виконання, не є пропорційним заявленій в законодавстві легітимній меті, тому відомості щодо позивача мають бути виключені з Єдиного реєстру боржників. Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Водночас, збереження запису про позивача в Єдиному реєстрі боржників реально обмежує його права та інтереси, зокрема, на розпорядження своїм майном та суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним ст. 2 Закону № 1404-VIII. Пунктом 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що За виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо, зокрема, відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення. Відтак, судове рішення є правовою підставою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, останній наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за правовою позицією Суду, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:- втручання держави у право особи повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право особи передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання; - втручання у право особи, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише в тому випадку, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її права. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)). Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Таким чином, виходячи з принципу юридичної визначеності як складової частини поняття верховенства права, враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів вважає, що права позивача не повинні обмежуватись через наявність відомостей про нього в Єдиному реєстрі боржників. Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 43315529 зняти обтяження: номер запису про обтяження: 8896130, дата, час державної реєстрації: 20.07.2009 15:51:50, зареєстровано: реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, б/н 16.07.2009, ВДВС Василівського РУЮ, головний державний виконавець Лук`янчук О.В., об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; Власник: ОСОБА_1 , Заявник: Відділ державної виконавчої служби Василівського районного управління юстиції. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: статтями 325, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2024 в адміністративній справі №280/7347/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 14 листопада 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 14 листопада 2024 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова