Ухвала КЦС ВС № 751/4264/22

Ухвала Іменем України 13 березня 2023 року м. Київ справа № 751/4264/22 провадження № 61-2248ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа: Ковельський відділ державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ВСТАНОВИВ: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Ковельський ВДВС) Полінкевич А. В. в частині не скасування постанови від 08 червня 2016 року про арешт майна боржника; скасувати постанову головного державного виконавця Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мацюха Д. Ю. від 08 червня 2016 року про арешт майна боржника. Скарга мотивована тим, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 квітня 2015 року у цивільній справі № 751/2682/15-ц задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. За вказаним рішенням судом першої інстанції видано виконавчий лист від 08 червня 2015 року № 751/2682/15-ц, який стягувачем подано на виконання до Ковельського МРВ ДВС ГТУЮ у Волинській області. Головний державний виконавець Мацюх Д. Ю. виніс постанову від 08 червня 2016 року про арешт майна боржника, проте 31 грудня 2017 року виконавчий лист повернуто стягувачу. Адвокат заявниці направила лист до Ковельського ВДВС з вимогою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , який залишився без належного реагування, в зв`язку з чим заявниця і звернулася до суду. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2022 року скаргу задоволено, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Полінкевич А. В. в частині не скасування постанови від 08 червня 2016 року про арешт майна боржника, зобов`язано Ковельський відділ державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) скасувати постанову від 08 червня 2016 року про арешт майна боржника. Ухвалу суду мотивовано тим, що виконавчий лист, задля виконання якого накладений арешт на майно боржника, повернуто стягувачу, у встановлений строк для повторного пред`явлення виконавчого документа - 31 грудня 2020 року стягувач не звернувся для відновлення провадження, боржник звертався із заявою про зняття цього арешту, уповноважена особа відділу ДВС МЮУ відповідно до вимог частини четвертої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень мала б винести постанову про скасування заходів примусового виконання у вигляді арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задоволено, ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2022 року скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа: Ковельський відділ державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відмовлено. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що повернення виконавчого листа на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника. У лютому 2023 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , за допомогою системи «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07 листопада 2022 року. Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивована тим, що висновок апеляційного суду не відповідає правовим висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду у справ №2/0301/806/11. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Апеляційним судом встановлено, що у виконавчому провадженні № 51366783 постановою головного державного виконавця Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Мацюха Д. Ю. від 08 червня 2016 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 751/2682/15-ц, виданого 08 червня 2015 року Новозаводським районним судом м. Чернігова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором від 05 квітня 2012 року та судових витрат по справі у сумі 30 086,85 грн, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення ? 30 086,85 грн, заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, лише в межах суми боргу. Постановою заступника начальника Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Мацюха Д. Ю. від 31 грудня 2017 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 08 вересня 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Ковельського ВДВС із заявою про зняття арештів, накладених у зв`язку з виконанням ВП № 51366783. Вказана заява залишилася без виконання. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України). Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. За змістом положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом. Ураховуючи положення пункту 2 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання . У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на те, що виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного судового рішення. Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересована особа: Ковельський відділ державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко