Постанова Київський апеляційний суд № 755/6585/24

справа № 755/6585/24 головуючий у суді І інстанції Хромова О.О. провадження № 22-ц/824/13460/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 13 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Улька Сергія Сергійовича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення, - в с т а н о в и в : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, у якій просила встановити факт перебування її на утриманні її чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня його смерті. Заявник просила визнати факт перебування її на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 до дня його смерті, у зв`язку з необхідністю переходу на пенсію у разі втрати годувальника. За життя ОСОБА_2 отримував пенсію співробітника органів внутрішніх справ, який також брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року закрито провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, яким відмовлено їй у призначенні пенсії, виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо встановлення факту перебування на утриманні померлого для одержання пенсійних виплат у разі смерті годувальника, та не пов`язаний з будь-якими цивільними права та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, суд приходить до висновку, що спір має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Улько С.С. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку та виходив із того, що між заявником та Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо встановлення факту перебування на утриманні померлого для одержання пенсійних виплат у разі смерті годувальника, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Вказує, що КАС України, на відміну від ЦПК України, не містить такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту. Зазначає, що відповідно до практики ВС юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник заявника - адвокат Стефанович І.В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, дійшла висновку про таке. Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства -цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частини 1 статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні у порядку окремого провадження. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним. Зокрема пунктом 2 частини другої зазначеної статті передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) виклала висновок про те, що, враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України. Частиною 2 статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову та у цьому переліку відсутнє встановлення факту, що має юридичне значення. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. У справі, що переглядається, ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її перебування на утриманні чоловіка до смерті останнього, оскільки ГУ ПФУ в місті Києві відмовило їй у призначенні пенсії в разі втрати годувальника рішенням від 30 січня 2024 року з підстав відсутності повного пакету документів, у тому числі довідки уповноваженого органу з місця проживання про перебування на утриманні померлого годувальника або рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні (а.с. 15-16). Наявність рішення ГУ ПФУ в місті Києві про відмову ОСОБА_3 у призначенні пенсії у разу втрати годувальника за померлого чоловіка не є підставою вважати, що справа має розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що необхідність встановлення факту перебування на утриманні чоловіка до смерті останнього необхідно заявниці для призначенні пенсії в разі втрати годувальника, і саме у зв`язку з тим, що заявниця не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, вона звернулася до суду в порядку окремого провадження разом із заявою про встановлення факту і подала докази на підтвердження того, що вона зверталася до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але їй в цьому було відмовлено. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для закриття провадження у справі. У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Улька Сергія Сергійовича задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 25 листопада 2024 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська