Постанова Сумський апеляційний суд № 585/4245/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2025 року м.Суми Справа №585/4245/24 Номер провадження 22-ц/816/800/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О. за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М., у присутності: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Михайленка Дмитра Валерійовича, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 жовтня 2024 року у складі судді Шульги В.О., постановлену в м. Ромни Сумської області, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 є її рідним братом, встановлення факту перебування її на утриманні ОСОБА_3 необхідно для оформлення виплати, яка передбачена Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №

884. Посилаючись на вищевказані обставини, просила встановити факт перебування її на утриманні її брата військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Повернуто ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 137, 60 грн сплачений згідно квитанції №50004224SB від 19.08.2024 року. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивує тим, що справи про встановлення факту перебування на утриманні у військовослужбовця підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства незалежно від мети звернення до суду (зокрема підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця) і наявності в заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) з нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами позивача з державою, а тому підлягають вирішенню в порядку КАС України, а не у порядку цивільного судочинства. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Стаття 124 Конституції Українивизначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині 1 статті 19 ЦПК Українивизначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом про встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_3 . Встановлення вказаного факту позивачу необхідно для оформлення виплати, яка передбачена Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №

884. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК Україниі не є вичерпним. Зокрема пунктом 2 частини другої зазначеної статті передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 вказав, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, боротьба сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Тобто якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц та наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. У цій постанові зазначено, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі за № 673/1257/23 зазначено: «За приписами ч. 1 ст. 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним ст. 2 КАС України. Частиною 2 статті 245 КАС Українивизначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. Разом із тим, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції загального суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються загальними судами за правилами ЦПК України». Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що цей спір про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 має вирішуватися за правилами ЦПК Українив порядку цивільного судочинства. Відтак, висновок суду першої інстанції щодо віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду є помилковим та не ґрунтується на вимогах закону. Статтею 379 ЦПК Українивизначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 6; 379 ч. 1 п. 4, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 жовтня 2024 року скасувати, а справу позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, направити для продовження розгляду до Роменського міськрайонного суду Сумської області. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 2 вересня 2025 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко Ю. О. Філонова