Постанова Київський апеляційний суд № 357/3416/24

Унікальний номер справи 357/3416/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14499/2024 Головуючий у суді першої інстанції М. М. Бебешко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 13 листопада 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Желепи О. В., Стрижеуса А. М., секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 року, ухвалені у складі судді Бебешко М. М., в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, у с т а н о в и в : У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, уточненим у подальшому, до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, мотивованим тим, що з 16 липня 2003 року по 21 вересня 2021 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які після розірвання шлюбу залишилися проживати з матір`ю. На підставі судового наказу, виданого 07.04.2021 Білоцерківським міськрайонним судом з відповідача на користь позивача стягувалися аліменти на утримання двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку щомісячно. Вказаний виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні в Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ), номер виконачого провадження НОМЕР_3. Старший син сторін ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття, що стало підставою припинення стягнення аліментів на його утримання за виконавчим документом, аліменти стягуються лише на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 в розмірі 1/6 частини доходу відповідача. Старший син ОСОБА_8 продовжив навчання, тому на його утримання на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області стягуються аліменти в розмірі 1/6 частини доходів відповідача, починаючи з 11.10.2022 (виконавче провадження № НОМЕР_2). Позивач вказує на те, відповідач повністю ухиляється від сплати аліментів на утримання спільних дітей. Жодного разу ним не були сплачені аліменти на утримання дітей, хоча про свій обов`язок сплачувати аліменти відповідач обізнаний. Згідно розрахунку заборгованості по аліментах № 28061 від 07.02.2024, виданого Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання дітей за період з березня 2021 року по 31 січня 2024 року становить 99 221,30 грн. Згідно розрахунку заборгованості по аліментах № 28081 від 07.02.2024, виданого Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ),заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_9 , що продовжує навчатись за період з жовтня 2022 року по 31 січня 2024 року становить 32 566,67 грн. З урахуванням викладеного позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів на утримання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за період з березня 2021 року по січень 2023 року пеню в розмірі 99 221,30 грн. Стягнути з ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_9 за період з жовтня 2022 року по січень 2024 року в розмірі 32 566,67 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задовольнено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за період з березня 2021 року по січень 2023 року в розмірі 99 221,30 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 за період з жовтня 2022 року по січень 2024 року в розмірі 32 566,67 грн. 14 червня 2024 року на адресу суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового судового рішення, у якій ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 500,00 грн. Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 925,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду та додатковми рішенням ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційні скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нові про відмову у задоволенні позову та стягненні витрат на правничу допомогу. В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначено, що суд дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідача неустойки, врахувавши заборгованість по сплаті аліментів у вказаному позивачем розмірі, не врахувавши усіх обставин справи, відповідачем вживаються заходи щодо здійснення перерахунку суми заброгованості по аліментах за спірні періоди. Саме бездіяльність державного виконаця призвела до того, що при визначенні розміру заборгованості не було враховано фактичні доходи боржника, а нарахування аліментів здійснювалося державним виконацем по середній заробітній платі працівника для відповідної місцевості, не вживши жодних заходів стосовно перевірки реальних доходів боржника, що призвело до фактичного збільшення заборгованості зі сплати аліментів і як наслідок збільшення пені. Також апелянт вказав, що стягуючи з нього пеню у розмірі 131 787,97 грн, судом не було враховано матеріальний стан відповідача, який є пенсіонером та отримує пенсію, розмір якої складає 1 362,00 грн, та стан здоров`я відповідача. Відповідач не відмовляється від свого обов`язку по сплаті аліментів на утримання дітей, проте вважає, що розмір пені повинен бути зменшений судом до розміру не більше одного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того ваажає, що судом було безпідставно стягнуто з нього на користь позивача витрати на правничу допомогу, оскільки належних доказів понесення нею таких витрат суду надано не було. При цьому зазначив, що дана категорія справ є незначної складності та підготовка документів до суду не потребувала великих затрат по часу. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача на рішення суду позивач вказала, що рішення суду є законним та обгрнутованим, а викладені в апеляційній скарзі обставини безпідставними та недоведеними. Позивач вказала, що з віповідача сукупно стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини його доходів. Під час розгляду справи відповідач та його пердставник не заперечували проти визначеного державним виконавцем розміру заборгованості по сплаті аліментів за спірні періоди, а тому суд апеляційної інстанції повинен здійснювати розгляд справи в межах доводів та доказів, що існували на час розгляду справи судом першої інстанції. Посилання відповідача на скрутне матеріальне становище є лише його бажанням уникнути будь - якої відповідальності щодо утримання своїх дітей, оскільки за весь час відповідач жодного разу не сплатив аліменти будучи обізнаним про свій оов`язок щодо їх сплати. Відсутність можливості працевлаштуватися не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку зі сплати аліментів. Стверджуючи про незадовільний стан здоров`я відповідач не надав суду належних доказів його перебування у лікарів на обліку, проходження лікування, втрати працездатності, у зв`язку із чим особам встановлюється група інвалідності, тобто не підтверджено неможливість працювати. Крім того позивач вказала, що у власності у відповідача є двокімнатна квартира та два нежитлових приміщення та три цегляні гаражні приміщення в ГБК «Зоря». Вартість одного з гаражів складає 200 000,00 грн. При цьому автомобіля у власності відповідач не має. Продаж одного з гаражів призвів би до погашення заборгованості по аліментам, наявний у відповідача, однак останній відмовляється від продажу належного йому майна та/або від укладення мирової угоди. Зокрема зауважила, що відповідач не звертався до суду із позовом про зменшення розміру аліментів, які стягуються на утримання спільних дітей. Загалом доводи апеляційної скарги відповідача не містять доказів на підтвердження його скрутного матеріального становища та стану здоров`я, щоб не дозволяло йому сплатити заборгованість по аліментам та пеню. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Матюшенков Д. В., який брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, підтримав подані апеляційні скарги, просив задовольнити з викладених підстав. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вдовика О. М., яка брала участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, рішення суду та додаткове рішення суду просила залишити без змін як законне та обгрунтоване. Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судових рішень в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що 15.07.2021 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Рябоконем М. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 на виконання судового наказу № 2-н/357/245/21 виданого 07.04.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12.03.2021 і до досягнення старшою дитиною повноліття. Після досягнення старшою дитиною повноліття аліменти на іншу дитину стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. 07 лютого 2024 року Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_3. Відповідно до вказаного розрахунку, у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за період з березня 2021 року по січень 2024 року існує заборгованість по аліментах у розмірі 99 221,30 грн. 07 лютого 2024 року Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 357/9368/22 від 12.01.2023, який видано Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, але не пізніше ніж до досягнення сином двадцяти трьох років, починаючи з 11.10.2022. Відповідно до вказаного розрахунку, у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за період з жовтня 2022 року по січень 2024 року існує заборгованість по аліментах у розмірі 32 566,67 грн. Згідно довідки про доходи, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Білоцерківському управлінні ПФУ в Київській області і отримує пенсію за віком. Сума пенсії за період з 01.11.2023 до 30.04.2023 становить 12 928,00 грн. Згідно довідки форми ОК-5, ОСОБА_2 отримував дохід до квітня 2022 року. На обліку в управлінні соціального захисту Білоцерківської міської ради ОСОБА_2 не перебуває. ОСОБА_2 є членом кооперативу «Зірка» і власником трьох стандартних цегляних гаражів, загальною площею 72 кв.м. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.06.2024, ОСОБА_2 є власником квартири, загальною площею 52,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; та двох нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачем не доведено суду того, що розмір його заборгованості зі сплати аліментів визначений невірно і що розмір заборгованості є значно меншим ніж визначено державним виконавцем.. Сума заборгованості, на яку нараховується пеня становить 99 221,30 грн, кількість прострочених днів із 01 квітня 2021 року по 01 лютого 2024 року становить 1037 днів. Розмір пені за період перевищує суму заборгованості по сплаті аліментів, яка станом на 01.02.2024 становить 99 221,30 грн. Оскільки ч. 1 ст. 196 СК України передбачено, що пеня не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, на яку вона нараховується, суд дійшов обгрунтованого висновку про стягнення пені в розмірі 99 221,30 грн. Крім того, за виконавчим провадження про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_9 , який продовжує навчання наявна заборгованість за період з жовтня 2022 року по січень 2024 року в розмірі 32 566,67 грн. Кількість прострочених днів із 01 листопада 2022 року по 01 лютого 2024 року становить 458 днів. Розмір пені за вказаний період перевищує суму заборгованості по сплаті аліментів, яка станом на 01.02.2024 становить 32 566,67 грн. Оскільки ч. 1 ст. 196 СК України передбачено, що пеня не може перевищувати 100 відсотків заборгованості, на яку вона нараховується, суд дійшов висновку про стягнення пені в розмірі 32 566,67 грн. Враховуючи, що відповідач розрахунки заборгованості по аліментах від 01 лютого 2024 року державних виконавців не спростував, відповідальність платника аліментів за їх прострочення обмежується 100 відсотками самої заборгованості, яка існувала станом на 01 лютого 2024 року. Отже, загальний розмір пені становить 131 787,97 грн. (99 221,30 + 32 566,67 = 131 787,97 грн.) Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував свого обов`язку щодо сплати аліментів, внаслідок чого в нього існує заборгованість по сплаті аліментів за вказані періоди. При цьому суд не взяв до уваги твердження відповідача щодо відсутності у нього фінансової можливості для сплати аліментів, так як вказане не є підставою для звільнення від сплати пені. Судом було враховано, що відповідач має на праві власності два нежитлових приміщення та три гаражі, та шляхом укладення цивільно-правових угод щодо здачі їх в оренду, буде мати фінансову можливість сплачувати пеню за несвоєчасну сплату аліментів. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із наявним у матеріалах справи доказам та встановленими судом обставинами з огляду на таке. Стаття 15 ЦК Українизакріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати своєчасно необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно достатті 51 Конституції України та статті 180 СК Українибатьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третястатті 181 СК України). Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України. З аналізу наведених правових норм, можна дійти висновку, що відповідач зобов`язаний матеріально утримувати спільної з позивачкою дитини в обсязі не меншому, ніж це визначено рішенням суду, яке набрало законної сили, а також створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації їі життя нарівні з позивачкою. Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України). Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за прострочення сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першоїстатті 196 СК Українипені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 вказано, що положення ЦК Українисубсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. УСК Українине передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першоюстатті 196 СК України. З матеріалів справи вбачається, що позивачем до суду було надано розрахунки заборгованості відповідача по сплаті аліментів на утримання двох синів. Згідно розрахунку заборгованості по аліментах № 28061 від 07.02.2024, виданого Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання дітей станом з березня 2021 року по 31 січня 2024 року, становить 99 221,30 грн. Згідно розрахунку заборгованості по аліментах № 28081 від 07.02.2024, виданого Білоцерківським відділом державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) заборгованість відповідача по сплаті аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_9 , що продовжує навчатись з жовтня 2022 року по 31 січня 2024 року, становить 32 566,67 грн. Вказані розрахунки заборгованості є чинним і в установленому законом порядку не скасовувалися, тому відсутні підстави не брати їх до уваги при обрахунку пені. Такі довідки були подана разом з позовною заявою та підтверджуєють факт заборгованості по сплаті аліментів саме на час подання позовної заяви. Під час перегляду справи апеляційним судом встановлено, що відповідач та/або його представник до державного виконавця із заявами щодо перерахунку суми заборгованості по сплаті аліментів не зверталися. Будь - яких доказів повної або часткової сплати заборгованості по аліментам на утримання спільних дітей сторін боржником державному виконавцю надано не було. Крім того, відповідач розрахунки заборгованості складені державним виконавцем не оскаржував. Саме лише посилання відповідача на вчинення дій спрямованих на спростування нарахованої державним виконавцем заборгованості по аліментам не може слугувати підставою для спростування нарахованої державним виконавцем заборгованості по аліментам. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції проте, що заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини відповідача через невиконання ним обов`язку по сплаті аліментів на утримання дітей, про що відповідач був належним чином обізнаний. Та обставина, що відповідач непрцевлаштований не звільняє останнього від відповідальності за несплату аліментів, зважаючи на те, що зобов`язання зі сплати аліментів ОСОБА_2 має виконувати щомісячно та у належному розмірі, несплатаплатником аліментів щомісяця є підставою для нарахування пені. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що загальна сума заборгованості за прострочення сплати аліментів по вказаним вище виконавчим провадженням становить 131 787,97 грн, відтак враховуючи положення ст. 196 СК України, суд правильно вирішив стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 131 787,97 грн, що не перевищує 100 % суми заборгованості по аліментах в межах позовних вимог. Враховуючи те, що позивач просила стягнути пеню нараховану на заборгованість за прострочення сплати аліментів, яка на час звернення до суду з даним позовом існувала та існує дотепер, та те, що боржник був обізнаний зі змістом рішеннями суду про стягнення з нього аліментів на утримання дітей, а також знав про свій обов`язок з їх сплати, доказів на підтвердження неможливості своєчасно сплачувати аліменти, у зв`язку з чим заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, відповідач не надав, а тому, суд дійшов правильного висновку що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню. Доводи відповідачау тому, що при розрахунку заборгованості по аліментам державним виконавецм невірно нараховано розмір аліментів, які підлягали сплаті, колегія суддів не бере до уваги, оскільки доказів звернення відповідача до державного виконавця із вимогою щодо перерахунку такої заборгованості ОСОБА_2 не надав. Будь - яких заперечень щодо розміру заборгованості по сплаті аліментів суду першої інстанції не заявляв. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються. З наведених підстав твердження відповідача щодо невірного розміру заборгованості, визначеного державним виконавцем, не беруться до уваги судом апеляційної інстанції під час перегляду справи, оскільки зазначене не було предметом розгляду судом першої інстанці. Будь -яких заперечень щодо визначеного державним виконацем розміру заборгованості по сплаті аліментів відповідач не заявляв. Інші доводи апеляційної скарги на рішення суду не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції, довільного тлумачення закону та виходять за межі предмету апеляційного розгляду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду, яке переглядається. Платник аліментівмає правозвернутися до державного виконавця, надати останньому документи, що підтверджують невірне нарахування заборгованості по сплаті аліментів, що за певних умов може бути підставою для здійснення перерахунку заборгованості по аліментам та пені. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача на рішення суду не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди із висновками суду щодо розрахунку пені, що підлягає стягненню. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, обґрунтовано задоволено заявлені позовні вимоги. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги на рішення суду та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення колегія суддів зауважує наступне. Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, 10 червня 2024 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено. Питання про судові витрати на професійну правничу допомогу судом не вирішувалось. У позовній заяві позивачем було зазначено, що загальна вартість гонорара адвоката на дату звернення з позовом складає 8 000,00 грн. Участь в судовому засіданні оплачується окремо. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 18/23 від 27 листопада 2023 року, звіт про надання правової допомоги за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 18/23 від 27.11.2023, складений 12 червня 2024 року, детальний опис робіт (наданих) виконаних послуг адвокатом, рахунок 3 1 від 01.02.2024 на суму 8 000,00 грн, рахунок № 2 від 07.06.2024 на суму 2 000,00 грн, рахунок № 3 від 10.06.2024 на суму 4 500,00 грн, рахунок № 4 від 14.06.2024 на суму 2 000,00 грн. Згідно п. 4.1 Договору про надання правової допомоги оплата та порядок розрахунку Адвокатом послуг узгоджується до укладання Договору. Звіт про надання правової допомоги є невід`ємною частиною Договору. Відповідно до звіту про надання правової допомоги від 12.06.2024 адвокатом Вдовикою О. М. виконано наступні юридичні послуги: - складена адвокатом позовна заява та процесуальні документи за позовом; - здійснено розрахунок розміру пені - час витрачений адвокатом - 8 год - вартість 8000,00 грн; - складено відповідь на відзив - витрачений час 2 год - вартість 2000,00 грн; - участь адвоката в судових засіданнях 04.06.2024 та 10.06.2024 - витрачений час 3 години - 4 500,00 грн; - складено адвокатом заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу - витрачений час 2 години - 2 000,00 грн. Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість Судом не було враховано витрати позивача на складення адвокатом заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн не підлягають відшкодуванню, з посиланням на сталу судову практику Верховного Суду. Крім того в звіті про надання правової допомоги зазначено, що адвокатом на участь в судових засіданнях 04.06.2024 та 10.06.2024 витрачено три години, однак згідно протоколу судового засідання від 04 червня 2024 року судове засідання в справі тривало 35 хвилин, а згідно протоколу судового засідання від 10 червня 2024 року судове засідання тривало 42 хвилини. Отже, загалом адвокатом витрачено 1 год 17 хвилин для участі в судовому засіданні, а не заявлені адвокатом три години. Відтак, витрати в частині участі адвоката в судовому засіданні судом було змешено пропорційно до часу, витраченого адвокатом на участь в судовому засіданні з 4 500,00 грн до 1 925,00 грн. За таких обставин суд вважав доведеним розмір витрати на професійну правничу допомогу позивача у сумі 11 925,00 грн. Заперечення відповідача щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до суду в установленому законом порядку не надійшли, хоча копія заяви про ухвалення додаткового рішення була отримана відповідачем, що підтверджується матеріалами справи. При цьому у поданному на позовну заяву відзиві відповідач просив суд здійснити розподіл судових витрат між сторонами у порядку п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Ураховуючи надані позивачем докази на понесення в суді першої інстанції витрат на правничу допомогу, критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, складність справи та межі перегляду справи судом першої інстанції, оцінюючи їх обґрунтованість, розумність і співмірність, колегія суддів вважає, що наведений опис наданої правничої допомоги адвокатом Вдовикою О. М. та витрачений на їх виконання час, який було взято до уваги судом прешої інстанці, в сумі 11 925,00 грн, у повній мірі відповідають критерію співмірності у цій справі. Доказів зворотного відповідачем у розпорядження суду не надано. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не доведено факт сплати коштів на правову допомогу, надану адвокатом, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані відповідачем судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційні скарги відповідача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Оскільки судом залишено апеляційну скаргу відповідача на рішення суду без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Ураховуючи, що ухвалою апеляційного суду від 15.08.2024 відповідачу було відстрочено сплату судового збору у розмірі 1 581,45 грн до ухвалення судового рішення у цій справі судом апеляційної інстанції, тому з відповідача в дохід держави пілдлягає стягненню судовий збір у вказаному розмірі. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 581 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят одна) гривня 45 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 25 листопада 20204 року. Судді Л. Д. Поливач О. В. Желепа А. М. Стрижеус