Постанова 4821 № 697/546/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1838/24Головуючий по 1 інстанції Справа №697/546/24 Категорія: 304060000 Колісник Л.О. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2024 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В. секретарШирокова Г.К. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2024 (повний текст складено 12.09.2024, суддя в суді першої інстанції Колісник Л.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Канівської міської ради Черкаської області про визнання права власності на нерухоме майно, в с т а н о в и в : у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив визнати за ним право власності на групу нежитлових приміщень №300, згідно технічного паспорту КП «ЧООБТІ», загальною площею 74,6 кв.м., основною площею 68,2 кв.м., які є самостійним новоствореним об`єктом нерухомого майна - нежитловим офісним приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він у 1993 році займався юридичною практикою та мав подбати про офісне приміщення і створення робочого місця. Виконавчий комітет Канівської міської ради Черкаської області рішенням № 440 від 21.12.1993 надав дозвіл на добудову, устаткування та обладнання приміщення під офіс двом суб`єктам: юристу-підприємцю ОСОБА_1 та малому підприємству Юнона. Цим же рішенням зобов`язано останніх виготовити проектно-кошторисну документацію та погодити в управлінні архітектури містобудування та відповідними службами міста. За замовленням ОСОБА_1 відділом будівництва та проектування Канівського району Управління сільського господарства станом на 1994-1995 роки була виготовлена документація: зведені кошторисні розрахунки, об`єктні та локальні кошториси, креслення план схеми будівництва об`єкту нежитлового офісного приміщення, які 21.08.1996 погоджені в Управлінні архітектури і містобудування виконкому Канівської міської ради народних депутатів. Погодження цих документів також відбулось і в Канівському виробничому об`єднанні підприємств житлово-комунального господарства виконкому Канівської міської ради. Рішення виконкому № 440 від 21.12.1993 є правочином та дією органу місцевого самоврядування, спрямованою на задоволення звернення позивача щодо набуття ним права на створення нерухомого майна офісного приміщення як об`єкту приватної власності. Інших дозволів, відводів, узгоджень, погоджень рішення виконкому Канівської міської ради народних депутатів № 440 від 21.12.1993, а також чинне на той час законодавство України від нього, як законного забудовника, не вимагало. Будівництво було дозволено не на окремій земельній ділянці, а в ніші, на території відкритої площадки вбудовано-прибудинкових приміщень, тобто всередині конструкції першого поверху багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , де розміщувалися магазини, аптеки, кафе, з виходом на відкриту площадку, де позивачем і було здійснено добудову - прибудову нежитлового офісного приміщення приватного юридичного бюро. Таким чином, позивач відкрито, у центрі міста за рахунок власних коштів з 1996 по 2007 рік збудував офісне приміщення, загальною площею 74,6 кв.м., яке до цього часу знаходиться у його приватному володінні і користуванні, але без права розпорядження, оскільки через поважні причини він не оформив через органи БТІ технічний паспорт і право власності на вказане офісне приміщення та не здійснив його державну реєстрацію. У 2011 році управління архітектури та містобудування Канівської міської ради за зверненням позивача визначило адресу збудованого ним офісного приміщення: АДРЕСА_1 . 05.02.2024 був виготовлений технічний паспорт на групу нежитлових приміщень №

300. У Канівському відділку КП ЧООБТІ позивачу пояснили, що після 2012-2013 років останній не має повноважень на оформлення та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та оцінку її балансової вартості. Після цього він звернувся до Управління містобудування і архітектури виконавчого комітету Канівської міської ради, де йому роз`яснили, що виконком Канівської міської ради на даний час не наділений повноваженнями щодо встановлення права власності на новостворене майно. Єдиною можливістю встановлення права власності на це майно є звернення до суду. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2024 позовні вимоги у справі відхилено з посиланням на те, що позивач не звертався у передбаченому законом порядку до компетентних органів для введення спірного нерухомого майна в експлуатацію, що є обов`язковим для оформлення права власності на збудовані об`єкти. Позивачем також не надано доказів щодо безпечної експлуатації збудованих об`єктів нерухомого майна, дотримання будівельних норм, а також щодо неможливості зареєструвати право власності на цю прибудову у порядку, визначеному ЗУ "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач 24.10.2024 засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов. Вказує, що звернення до органів БТІ до 2013 року з приводу оформлення права власності позивача на нежитлове приміщення було ускладнене фактом проникнення у 2003 році злочинців до спірного приміщення з метою викрадення кольорового металу, конструкції з якого використовувалися при будівництві. Зміни у законодавстві та створення нових державних органів у сфері контролю за будівництвом не можуть бути перешкодами для захисту права власності особи на новостворене нерухоме майно. Спірному приміщенню було присвоєно окрему адресу та проведено процедуру інвентаризації з виготовленням технічного паспорта. Позивачу для підключення приміщення до комунікацій потрібно документально оформити своє право власності. Зазначеним обставинам суд першої інстанції, вирішуючи спір у справі, належної уваги не надав. Судом невірно застосовано норми матеріального права щодо набуття права власності на нерухоме майно, зокрема, суд помилково послався на приписи ст. 392 ЦК України, які позивачем у позові не зазначалися. Суд не врахував, що звернення до компетентних органів для введення спірного нерухомого майна в експлуатацію було започатковано у 2015 році, у той час як нерухомість споруджено у 2007 році. За доводами позивача, спочатку має визнаватися у судовому порядку право власності на новозбудований об`єкт, потім подається Декларація про готовність об`єкту до експлуатації та процедура державної реєстрації права власності. У даному випадку має місце первинне набуття позивачем права власності на майно, що регламентується Главою 28 ЦК України. Суд помилково зазначив про самочинний характер будівництва спірного нерухомого майна з підстав відсутності виділення позивачу окремої земельної ділянки, адже таких дій дозвільні документи на будівництво не вимагали. Відповідач у справі наявності у позивача права власності щодо спірного майна не заперечує. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 21.12.1993 № 440 юристу-підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на добудову, установку та обладнання офісу для приватного юридичного бюро по АДРЕСА_2 на території відкритої площадки вбудовано прибудованих приміщень, поряд з кафе Відпочинок. Цим же рішенням юриста-підприємця ОСОБА_1 зобов`язано виготовити проектно-кошторисну документацію, погодити з управлінням архітектури і містобудування, відповідними службами міста (а.с.12). Відповідно до технічного паспорту від 15.02.2024 за адресою Черкаська область, Черкаський район, Канівська територіальна громада, м. Канів (станом на 01.01.2021), АДРЕСА_1 знаходиться група нежитлових приміщень, які є самостійним об`єктом нерухомого майна, що складаються з прийомної (1), кабінету (2), санвузла (3) ( а.с.16-20). Відповідно до довідки управління архітектури та містобудування Канівської міської ради від 05.12.2011 № 99 нежитлове приміщення офісу для приватного юридичного бюро гр. ОСОБА_1 розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14). Зі звіту про оцінку нежитлового приміщення, площею 74,6 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що ринкова вартість нежитлового приміщення становить 503550,00 грн. (а.с.28-30). За наведених обставин, у зв`язку з неможливістю оформити своє право власності на новостворене нежитлове приміщення, позивач звернувся з позовом у цій справі до суду. Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання. У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з ч.1-3 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Указані правові норми зазначено позивачем в якості правової підстави його позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно. Однак апеляційний суд приймає до уваги те, що є спеціальна правова норма, яка регламентує можливість пред`явлення позову до суду про визнання права власності (ст. 392 ЦК України), що й має місце у даному випадку, та стосується правовідносин сторін, наявних у справі. Саме вона, а не загальні норми ст. ст. 328, 331 ЦК України стосовно підстав набуття права власності на новостворене нерухоме майно, регламентує можливість визнання права власності в особи у судовому порядку. Таким чином скаржник помилково зазначає про те, що приписи ст. 392 ЦК України не можуть бути застосовані до спору у цій справі. Принцип «jura novit curia» полягає в тому, що суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача - постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20. Так згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. З аналізу змісту зазначеної норми ЦК стосовно можливості визнання права власності особи у судовому порядку вбачається, що є дві підстави для пред`явлення відповідного позову, а саме: - оспорювання права власності іншими особами, або заперечення його наявності в позивача; - втрата власником правовстановлюючого документа. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. За обставин цієї справи позивачем не надано доказів того, що відповідачі чи інші особи заперечують наявність у нього права власності на спірне майно чи стосовно втрати ним правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно. Натомість з матеріалів справи вбачається, що позивач не вчинив визначені законодавством дії для оформлення свого права власності на новостворене нерухоме майно шляхом звернення до відповідних держав них органів щодо прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності за собою. За таких обставин у суду відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомості, адже такі вимоги заявлено передчасно. Апеляційний суд відхиляє апеляційні аргументи скаржника про те, що звернення до органів БТІ до 2013 року з приводу оформлення права власності на нежитлове приміщення було ускладнене фактом проникнення до нього злочинців та пошкодження його конструкцій, адже відповідне оформлення права власності може мати місце і в подальшому, з урахуванням прийнятих за цей час змін до профільного законодавства. Скаржнику слід врахувати, що питання про оформлення його права власності на нерухоме майно вирішується станом на 2024 рік, отже саме чинне на даний час законодавство регламентує здійснення відповідних прав особи, що має намір зареєструвати право власності на новостворене нерухоме майно, а не приписи законодавства, які були чинні на початок здійснення його будівництва. Слід оцінити критично посилання скаржника на те, що спочатку має визнаватися у судовому порядку право власності на новозбудований об`єкт, потім подається Декларація про готовність об`єкту до експлуатації та процедура державної реєстрації права власності, адже такі аргументи суперечать положенням ст. 331 ЦК України щодо набуття права власності на новостворене майно. Апеляційним судом відхиляються також посилання скаржника про те, що відповідач наявності у позивача права власності щодо спірного майна не заперечує, так як вирішення спору судом не можу базуватися лише на позиції сторін стосовно заявлених вимог всупереч встановлених у справі фактичних обставин та правового регулювання наявних правовідносин. За приписами ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У даному випадку позивач мав дозвіл на будівництво спірного майна, однак доказів щодо відведення йому земельної ділянки під будівництво (реконструкцію) ні належно затвердженого проекту, чи доказів що проведені ним будівельні роботи не порушують будівельних норм та правил та, відповідно, не порушують права інших осіб, суду надано не було. При цьому позивачем ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не вказано яким саме чином відповідачем порушено чи оспорено його права, свободи чи законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду та просив вирішити спір про право. Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить. Таким чином рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2024 у даній справі слід змінити у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права (ч.1 ст. 376 ЦК України), виключивши з його мотивувальної частини посилання на самочинний характер побудови нерухомого майна, про право власності на яке стверджує позивач. Отже подана позивачем апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу, так як рішення суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог змін не зазнало. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу відхилити. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2024 у даній цивільній справі залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 20.11.2024. Суддя-доповідач Судді