Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 354/773/24

Справа № 354/773/24 Провадження № 22-ц/4808/1405/24 Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач) суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. серкетаря Струтинської Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_1 на заочне рішення Яремчанського міського суду від 22 серпня 2024 року, постановлене в складі судді Ваврійчук Т.Л. в м. Яремче, постановлено в складі судді 02 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації у березні 2022 року вона була вимушена залишити місце свого постійного проживання у місті Запоріжжя і переїхати до Республіки Польща, оскільки з першого дня агресії ситуація у місті загострювалась, були обстріли з різних сторін з боку відповідача, почали гинути люди, вона вимушена була ночувати у бомбосховищах, у зв`язку з чим виникла небезпека для її життя. У Республіці Польща вона перебувала до серпня 2022 року, але оскільки налагодити свій побут без знання мови було дуже важко, вона повернулась до України. У зв`язку із постійними обстрілами і окупацією частини м.Запоріжжя, вона була вимушена змінити місце постійного проживання і стати на облік як внутрішньо-переміщена особа за адресою: в АДРЕСА_1 . Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Так зазначені дії призвели до втрати нею належного їй житла та майна, підтримки та надії та повернення додому. На початку повномасштабного вторгнення вона стала свідком обстрілів м. Запоріжжя, загибелі цивільного населення та українських військовослужбовців, у місті погіршилась гуманітарна ситуація, було припинене транспортне сполучення, заробітні плати та соціальні виплати затримувались, відбулось скорочення робочих місць, що безпосередньо вплинуло на її життя, оскільки вона була позбавлена звичного ритму свого існування, спілкування з рідними та друзями. Враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру агресивних дій рф, а також почуття тривоги, безпорадності та розчарування, які вона відчувала через неможливість користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, ОСОБА_1 вважає законним обраний нею спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені рф відносно неї. Розмір завданої моральної шкоди оцінює у сумі 1482316,50 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 35000 євро та зазначає це справедливою компенсацією з держави-агресора за факт порушення основоположних прав людини в Україні через що безпосередньо їй завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну. Просить стягнути з держави російська федерація на її користь моральну шкоду у сумі 1482316,50 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України, що еквівалентно 35000 євро та судові витрати. Заочним рішення Яремчанського міського суду від 22 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1000000(один мільйон) гривень 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з держави російська федерація на користь держави судовий збір у сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 коп. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову в повному розмірі, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що судом першої інстанції при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн не в повній мірі враховано глибину моральних та душевних страждань, які вона пережив внаслідок збройної агресії російської федерації. При сьому саме завдавач шкоди у спорах про відшкодування шкоди несе тягар доказування про відсутність вини. Виходячи з наведеного відповідач не спростував завдану моральну шкоду у заявленому позивачем розмірі - 1482316,50 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України, що еквівалентно 35000 євро Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак не з`явилась у судове засідання, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у її відсутності. Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд першої інстанції виходив з принципів розумності та справедливості, характеру та обсягу завданих позивачу моральних страждань, істотність порушення її конституційних прав, вимушених змін у її житті, спричинених наслідків та їх невідворотність, приймаючи до уваги умисний характер дій РФ, та прийшов до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн, що є достатнім та справедливим розміром компенсації за заподіяну ОСОБА_1 шкоду. При цьому суд зазначав, що позивачем суду не було надано будь-яких доказів, які б відповідали критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості, підтверджували втрату, а також вартість нерухомого та рухомого майна, яке позивач була вимушена залишити у м.Запоріжжя у зв`язку із тимчасовим переміщенням до м.Яремче. Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що ОСОБА_1 є громадянкою України, проживала в АДРЕСА_2 (а.с.10). Згідно довідкою від 20 лютого 2023 року №2618-7001717361 про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи ОСОБА_1 фактично проживає в АДРЕСА_1 (а.с.12). З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії. Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії). Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року). Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації. 24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні. 02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей. 27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни. 14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX). Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач з таким розміром відшкодування завданої російською федерацією моральної шкоди не погоджується, вважає його надто малим. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом). Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнала моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки. Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у житті, глибину фізичних та душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів міста та області й ведення інших бойових дій з ураженням цивільних об`єктів, порушення нормальних життєвих зв`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя, а також отримання статусу тимчасово переміщеної особи, покинивши місце свого постійного проживання, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у заявленій позивачем сумі 1482316 (один мільйон чотириста вісімдесят дві тисячі триста шістнадцять) грн 50 гкоп, (що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 35000 євро) . Колегія суддів при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України враховує висновки Верховного Суду, які викладено у постанові 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23) та у постанові 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № № 61-8229св24). Враховуючи наведене, рішення суду підлягає скасування з ухваленням нового про завдолення позову та стягненню з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 1482316 (один мільйон чотириста вісімдесят дві тисячі триста шістнадцять) грн 50 гкоп, (що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 35000 євро. Згідно п.п.1,2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. У зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 , підлягає стягненню з держави російська федерація на користь держави судовий збір у сумі 14823 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять три ) грн 16 коп за подання позовної заяви та 22 234 (двадцять дві тисячі двісті тридцять чотири) грн 74 коп за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Яремчанського міського суду від 22 серпня 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити. Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 35000 (тридцять п`ять тисяч) євро, (що еквівалентно1482316 (один мільйон чотириста вісімдесят дві тисячі триста шістнадцять) грн 50 коп на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України). Стягнути з держави російська федерація на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 14823 (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять три ) грн 16 коп за подання позовної заяви та 22 234 (двадцять дві тисячі двісті тридцять чотири) грн 74 коп за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст складено 19 листопада 2024 року. Судді: В.Д.Фединяк Л.В.Василишин І.О.Максюта