Постанова 4809 № 404/9325/21

ПОСТАНОВА Іменем України 12 червня 2024 року м. Кропивницький справа № 404/9325/21 провадження № 22-ц/4809/793/24 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Головань А. М., Мурашка С. І., за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Кіровського районного суду м Кіровограда (суддя Іванова Н. Ю.) від 28.02.2024, ВСТАНОВИВ: 1.Короткий зміст позовних вимог 09.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), вказавши як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державну казначейську службу України, у якому просив стягнути на його користь через Державну казначейську службу України відшкодування завданої йому матеріальної школи в сумі 68433,98 грн та моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. Вимоги позивача обґрунтовано тим, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 31.10.2018 у справі № 404/8417/15-ц з ТОВ «Євролізінг Україна» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість в сумі 36852,78 грн. 15.11.2018 суд видав виконавчий лист на підставі якого 05.12.2018 Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрив виконавче провадження № 57842841. Безпосереднє виконання здійснює державний виконавець ОСОБА_2 . Постановою державного виконавця від 23.05.2019 повернуто виконавчий документ стягувану з підстав відсутність у боржника майна та коштів. Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 28.04.2020 по справі № 757/31389/19-ц, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 09.02.2021, визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського районного ВДВС у місті Києві Кузьмишина Е. М. у виконавчому провадженні № 57842841 та скасовано постанову державного виконавця від 23.05.2019 року про повернення виконавчого листа № 404/8417/15-ц, виданого Кіровським районним судом міста Кіровограда, відновлено виконавче провадження. Відповідач фактично не здійснював виконавче провадження, натомість висунув стягувану, на думку останнього, завідомо неправочинну вимогу від 25.01.2021 № 57842841/10 про надання йому банківських реквізитів для повернення авансового внеску. Більше жодних дій на виконання рішень судів відповідач не здійснив. Стягувач та його представник продовж лютого - березня 2021 року неодноразово зверталися до відповідача із вимогами про відновлення виконавчого провадження № 57842841, але ці звернення були проігноровані. Лише після оскарження бездіяльності відповідача до Міністерства юстиції України 11.03.2021 було відновлено виконавче провадження № 57842841. Проте державний виконавець ОСОБА_2 у телефонній розмові відверто заявив, що він відмовляється здійснювати будь-які виконавчі дії на виконання постанови суду від 27.09.2021 у справі № 404/8417/15-ц. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 27.09.2021 у справі № 404/8417/15-ц визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у місті Києві Кузьмишина Е. М. та зобов`язано відповідача вчинити необхідні виконавчі дії з виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 57842841. Відповідач продовжує ігнорувати судові рішення та не виконувати їх, що дає підстави позивачу припускати наявність між відповідачем і боржником у виконавчому провадженні протиправної змови на шкоду стягувачу. Внаслідок свідомої бездіяльності відповідача, як державної установи, яка повинна здійснювати контроль та нагляд за законністю дій державного виконавця Кузьмишина Е. М., та невиконання рішення суду позивачу завдано матеріальну шкоду, яка станом на час відкриття виконавчого провадження № 57842841, тобто на 01.12.2018, складала 36852,78 грн, а на час пред`явлення цього позову її розмір збільшився на суму індексації та суму санкцій за невиконання зобов`язань, а тому загалом складає суму 68433,98 грн. На думку позивача, відповідач відверто нехтує вимогами закону та законними інтересами стягувача, закрив виконавче провадження № 57842841 не намагаючись провести примусове виконання відповідно закону внаслідок чого боржнику вдалося приховати майно та кошти, які були достатні для погашення боргу. У спілкуванні телефоном продовж 2019 - 2021 років державний виконавець ОСОБА_2 спершу вводив стягувача в оману щодо реального стану виконання рішення суду, а потім уникав спілкування, натомість керівник відповідача зухвало накричав на стягувача і пообіцяв ніколи не проводити ніяких виконавчих дій. Через незаконні дії відповідача та особисті образи позивач зазнав моральних страждань, у нього виникла ішемічна хвороба серця в формі тяжкої стенокардії, лівобічної защимленої пахової кили та гіпертонічної хвороби ІІ ступеню. Оскільки показник смертності від сирцево-судинних патологій є високим, для лікування позивач вимушений витрачати значні кошти на ліки, які він повинен вживати постійно. З 23.07.2019 по 30.07.2019 позивач перебував на лікуванні в КП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2». Крім того, через незаконні дії відповідача у позивача виник психічний розлад другого ступеню, він погано спить, порушилася його рефлекторна діяльність, підвищився кров`яний тиск, виникають тривалі головні болі, він втратив можливість як зазвичай вирішувати побутові проблеми своєї сім`ї у зв`язку з чим у нього виникають непорозуміння. Позивач вимушений вести закритий спосіб життя, рідко виходити із дому, його самооцінка знизилася, він втратив віру у справедливість. Компенсацію за завдану моральну шкоду позивач бажає отримати у грошовій формі. 2.Короткий зміст рішення суду Рішенням Кіровського районного суду м Кіровограда від 28.02.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) задоволено частково. Суд постановив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн, а в іншій частині позовних вимог відмовити. Суд дійшов висновку про безпідставність вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди так, як сума грошових коштів, які позивач просив стягнути з відповідача, підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення з іншої особи, а не відповідача, тому ці кошти не є майновою шкодою, завданою органом примусового виконання судового рішення. У зв`язку із цим суд також вважав безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції та санкцій з вказаної суми. Стосовно вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд вказав, що оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача, останній зазнав моральних страждань, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди. Проте з ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких він зазнав внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення, погіршення стану його здоров`я та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважав, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню відшкодування у розмірі 10 000 грн. 3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційних скарг 3.1.Позивач у справі ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Кіровського районного суду м Кіровограда від 28.02.2024 в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалити щодо неї нове судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 100000,00 грн. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд присудив позивачу непропорційно малий розмір компенсації за завдану моральну шкоду (10000,00 грн) в порівняні зі самою шкодою. Суд не дав належної оціни тому, що відповідач тривалий час уникав покладеного на нього законом обов`язку виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача, що спричинило йому нервову травму, яка своєю чергою потягла виникнення у нього ряду тяжких хвороб. 3.2.Відповідач у справі Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Кіровського районного суду м Кіровограда від 28.02.2024 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідач оскаржує рішення суду з таких підстав: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, суд не врахував, що 23.05.2019 виконавче провадження було завершене, а виконавчий документ повернено стягувачу ОСОБА_1 після чого той мав право повторно пред`явити його до виконання. Однак стягувач вирішив оскаржувати рішення державного виконавця, а після ухвалення судового рішення на його користь повернув оригінал виконавчого документа із заявою про відновлення провадження лише 11.03.2021, що затягло виконання рішення з 23.05.2019 по 11.03.2021 з вини самого стягувача. У вказаний період державний виконавець не мав законних підстав здійснювати виконавче провадження. Апелянт загалом не погоджується з попередніми рішеннями судів за скаргами стягувача ОСОБА_1 , зокрема постанову Кропивницького апеляційного суду від 27.09.2021, вважає їх необґрунтованими, а тому дії та рішення державного виконавця не можна вважати протиправними та такими, що завдають шкоди правам стягувача. Суд першої інстанції не врахував, що державний виконавець регулярно вчиняв дії, направлені на виконання рішення суду про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , але виконати його можливості не було через відсутність активів боржника на які можна було б звернути стягнення. Апелянт заперечує будь-які звинувачення позивача у неетичному ставленні державного виконавця до нього. Оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою коштів, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання рішення суду, ухваленого на користь позивача, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджено належним та допустимим доказом висновком психологічної експертизи. Докази причинно-наслідкового зв`язку між діями державного виконавця і стверджуваними позивачем наслідками для нього. Крім того, апелянт вказує на порушення місцевим судом норм процесуального права, яке виявилося в необґрунтованій відмові суду, у формі ухвали від 31.01.2024, у задоволені клопотання відповідача від 29.01.2024 про участь у справі в режимі відеоконференції. 4.Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу 4.1.Від позивача у справі ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача у якому викладено заперечення проти аргументів відповідача щодо недоведеності позову та незаконності й необґрунтованості рішення суду. Зокрема, позивач вказує на те, що бездіяльність державного виконавця у питанні виконання ухваленого на користь ОСОБА_1 рішення суду була встановлена неодноразово, однак відповідач вчергове намагається виправдати її. Натомість суд першої інстанції правильно визнав факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача. 4.2.Відповідач у справі Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правом відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду, яку подав позивач, не скористався. 4.3.Від третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державної казначейської служби України до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційні скарги, які подали сторони. У відзиві викладено заперечення на апеляційну скаргу позивача з підстав необґрунтованості висновку суду про заподіяння позивачу моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідача. Натомість висловлено підтримку доводам та вимогам апеляційної скарги відповідача. Крім того, звертається увага апеляційного суду на невідповідність формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції вимогам закону. 5.Короткий зміст пояснень учасників справи у судовому засіданні 12.06.2024 Позивач у справі ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу, наголосив на тому що суд неналежно оцінив глибину його моральних страждань та присудив не пропорційну компенсацію. Крім того, він заперечив проти вимог апеляційної скарги, яку подав відповідач, з підстав її безпідставності. Представник відповідача у справі, Печерського районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу відповідач та не визнав вимог апеляційної скарги позивача, посилаючись на їх безпідставність. Третя особа у справі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державна казначейська служба України повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, але явку свого представника в судове засідання не забезпечила. 6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини: Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10.04.2017 у справі № 404/8417/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу договором купівлі-продажу, повернення коштів, стягнення моральної шкоди, відмовлено повністю. Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Кропивницького апеляційного суду від 31.10.2018 у справі № 404/8417/15-ц скасовано рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10.04.2017 та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 в порядку застосування наслідків нікчемного правочину 36852,78 грн, а в іншій частині позову відмовлено. Крім того, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» в дохід держави судовий збір в сумі 1157,52 грн. 15.11.2018 на підставі вказаної постанови Кропивницького апеляційного суду Кіровський районний суд м. Кіровограда року видав ОСОБА_1 виконавчий лист. 05.12.2018 державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Кузьмишиним Е. М. відкрив виконавче провадження № 57842841 з виконання виконавчого листа про стягнення з ТОВ «Євролізінг Україна» на користь ОСОБА_1 в порядку застосування нікчемного правочину грошових коштів в сумі 36852,78 грн. 05.12.2018 постановою державного виконавця виконавче провадження № 57842841 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 54156742. 23.05.2019 державний виконавець Кузьмишиним Е. М. виніс постанову згідно з якою на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ (виконавчий лист № 404/8417/15-ц) у виконавчому провадженні № 57842841 повернув стягувачу ОСОБА_1 . 28.04.2020 Кіровський районний суд м. Кіровограда постановив ухвалу у справі № 757/31389/19-ц, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнив, визнав неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Кузьмишина Едуарда Миколайовича у виконавчому провадженні № 57842841 про повернення виконавчого документа та скасував постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Кузьмишина Едуарда Миколайовича від 23.05.2019 про повернення виконавчого листа № 404/8417/15-ц, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда із відновленням провадження. Ухвала суд набрала законної сили 09.02.2021. 11.03.2021 державний виконавець відновив виконавче провадження № 57842841, провадження виведено зі зведеного виконавчого провадження, яке було завершене. 29.03.2021 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві надійшла заява стягувача ОСОБА_1 разом з оригіналом виконавчого листа № 404/8417/15-ц. 24.05.2021 державний виконавець склав акт, згідно з яким встановити осіб, які мають заборгованість перед боржником, яка підтверджена рішенням суду, що набрало законної сили, не вдалось можливим, згідно з даних АСВП у відділах ДВС відсутні провадження де боржником є стягувач. Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 травня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправочинною бездіяльності державного виконавця Печерського ВДВС у місті Києві Кузьмішина Е. М. щодо витребування від боржника декларацій та звітів відповідно до ст. 13, 18, 19, 26 Закону України, невчинення дій щодо отримання інформації про наявність у боржника, його філій, третіх осіб грошових коштів, нерухомого та рухомого майна, яке належить боржнику, від органів доходів та зборів, інших установах і підприємствах та звернення на них стягнення присуджених ОСОБА_1 грошових сум; зобов`язання Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві, в десятиденний термін після винесення судом рішення по скарзі, вчинити виконавчі дії щодо витребування та отримати від боржника відповідні декларації та звіти з метою встановлення його майна та грошових коштів, які знаходяться у боржник та у його філій; зобов`язання Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві, в десятиденний термін після дати винесення судом рішенні по скарзі, витребувати та отримати від відповідних органів доходів та зборів офіційну інформацію про наявність у боржника та у його філій по території України, грошових коштів, нерухомого і рухомого майна та звернути стягнення на ці грошові кошти і майно; зобов`язання Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві, в 30-денний термін після винесення судом рішення по скарзі, надати Кіровському районному суду міста Кіровограда Звіт про виконання по виконавчому листу від 15 листопада 2018 року по цивільній справі № 404/8417/15-ц по встановленій формі, відмовлено повністю. 27.09.2021 постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Кропивницького апеляційного суду скасовано ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.05.2021, якою відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 , та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмішина Е. М. щодо не витребування інформації про дебіторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», фінансового звіту, договорів Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про зберігання цінностей або надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити виконавчі дії щодо витребування та отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» інформації про дебіторську заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна», фінансового звіту, договорів Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про зберігання цінностей або надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витребувати від відповідних органів доходів та зборів офіційну інформацію про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» коштів, нерухомого, рухомого майна, іншого майна (майнових прав), на які можливо звернути стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Решту вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. За дорученням Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відповідно до вимог ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, заступник начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції провів перевірку матеріалів зведеного виконавчого провадження № 54156742 щодо законності та своєчасності проведення виконавчих дій. За результатами перевірки винесено постанову, якою дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмишина Е. М. визнані такими, що вчинені з порушенням вимог ст. ст. 13, 18, 30 ЗУ «Про виконавче провадження» та п. 14 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 щодо не вчинення передбачених Законом виконавчих дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду, а саме: не витребування інформації про дебіторську заборгованість боржника, фінансовий звіт, договорів про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком, а також не своєчасність прийняття постанови про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Судове рішення на даний час не виконано. Виконання триває з грудня 2018 року. 7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково. 8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення 8.1.Норми права та їх джерела Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч. 1 ст. 1174 ЦК України). 8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції Відповідно до положень ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно зі ст. 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. ЄСПЛ, практика якого застосовується судами як джерело права на підставі ч. 4 ст. 10 ЦПК України, у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). У справі «Войтенко проти України» ЄСПЛ повторив, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII). Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня (ч. 3 ст. 74 Закону № 1404-VIII). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Частиною 2 ст. 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Однак в межах розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не може розглядати питання про відшкодування моральної шкоди або інших збитків, приймаючи ухвалу, постановленою за результатами розгляду скарги, в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Проте, у разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (ст. ст. 1166,1167, 1173, 1174 ЦК України). Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, п. 26). У справі № 404/9325/21, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач ОСОБА_1 (стягувач у виконавчому провадженні № 57842841, яке з 15.11.2018 перебуває на виконання у державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві (нині - Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), але є невиконаним) висунув вимоги про відшкодування завданої йому матеріальної школи в сумі 68433,98 грн та моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. Рішенням Кіровського районного суду м Кіровограда від 28.02.2024 вимогу позивача про відшкодування майнової шкоди суд відхилив, як безпідставну з огляду на те, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні), а в іншому випадку наслідком задоволення цієї вимоги позивача буде подвійне стягнення коштів. Натомість позовну вимогу ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд задовольнив частково, стягнувши з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн. Позивач фактично погодився з рішенням суду першої інстанції в частині, якою йому відмовлено у задоволені вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, а тому рішення в цій частині ним не оскаржується. Відповідач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції загалом й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні всіх позовних вимог. Таким чином, обидві сторони у справі фактично погоджуються з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди. Зокрема, відповідач у поданій ним апеляційній скарзі не навів аргументів, які б спростовували мотиви рішення суду першої інстанції в цій частині. З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної вимоги відповідача про скасування рішення місцевого суду в частині вирішення вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди. Стосовно рішення суду в частині вимоги позивача про відшкодування моральної колегія суддів апеляційного суду погоджується з твердженням відповідача, що сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. Проте, суд першої інстанції правильно встановив, що судовими рішеннями в інших справах встановлено неправомірність рішень та бездіяльності державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання виданого 15.11.2028 судом на підставі рішення суду виконавчого листа про стягнення з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 36852,78 грн, яка спричинила невиправдані перешкоди у виконанні рішення суду. Так ухвалою Кіровського районного суд м. Кіровограда від 28.04.2020 у справі 757/31389/19, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 09.02.2021, визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві Кузьмишин Е. М. у виконавчому провадженні № 57842841 та скасовано постанову державного виконавця від 23.05.2019 про повернення виконавчого листа № 404/8417/15-ц, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда, відновивши провадження. Цим судовим рішенням встановлено, що всупереч вимогам ст. 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець не вчинив усіх можливих і необхідних дій щодо виявлення майна боржника й передчасно повернув виконавчий лист стягувану. У зв`язку із цим з 24.05.2019 до 11.03.2021 (дата відновлення виконавчого провадження), тобто продовж одного року і дев`яти з половиною місяців, рішення суду про стягнення з боржника ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошових коштів безпідставно не виконувалося. Колегія суддів апеляційного суду відхиляє безпідставні доводи відповідача проте, що рішення суду не виконувалося з вини самого стягувача, який, після повернення йому виконавчого листа, мав право повторно пред`явити його до виконання, натомість він оскаржив постанову державного виконавця до суду. Стягувач, який вважав рішення державного виконавця неправомірним, скористався своїм правом на його оскарження, що прямо передбачено законодавством. Ухвалою суду неправомірність повернення виконавчого листа стягувану була встановлена, а тому відповідальність за нездіснення виконавчих дій між неправомірним поверненням виконавчого листа та поновленням виконавчого провадження на підставі судового рішення покладається цілком на відповідача у цій справі. Крім того, постановою Кропивницького апеляційного суду від 27.09.2021 у справі 404/8417/15-ц визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмішина Е. М. щодо не витребування інформації про дебіторську заборгованість ТОВ «Євролізинг Україна», фінансового звіту, договорів ТОВ «Євролізинг Україна» про зберігання цінностей або надання йому в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити виконавчі дії щодо витребування та отримання від ТОВ «Євролізинг Україна» такої інформації, а також витребувати від відповідних органів доходів та зборів офіційну інформацію про наявність у ТОВ «Євролізинг Україна» коштів, нерухомого, рухомого майна, іншого майна (майнових прав), на які можливо звернути стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». У вказаній справі суд встановив, що державний виконавець несвоєчасно і не в повному обсязі вживав заходів виконання рішення суду, а тривалі строки прийняття рішень виконавцем на вчинення виконавчих дій не сприяли своєчасному, повному та ефективному виконанню. Крім того, частина виконавчих дій здійснена після звернення стягувача до суду та Міністерства юстиції України за захистом своїх прав у виконавчому провадженні. Ухвала Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.04.2020 у справі № 757/31389/19 та постанова Кропивницького апеляційного суду від 27.09.2021 у справі № 404/8417/15-ц мають преюдиційне значення у цій справі щодо встановлення обставин порушення прав стягувача ОСОБА_1 у виконавчому провадженні внаслідок неналежного виконання з боку державного виконавця та прийняття ним неправомірного рішення. Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке, на думку апелянта, виявилося у враховувані при вирішенні цієї справи вказаних судових рішень у справах № 757/31389/19 та № 404/8417/15-ц, з якими апелянт не згоден, не заслуговують на увагу. Отже, суд першої інстанції правильно встановив факти бездіяльності державного виконавця, прийняття ним неправомірного рішення, яке сприяло затягуванню більш ніж на рік виконання рішення суду, яке з 05.12.2018 загалом залишається невиконаним, навіть частково. У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, п. 86, п. 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22.11.2005, п. 71). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач обгрунтував свою вимогу про відшкодування моральної шкоди тим, що неправомірні бездіяльність та рішення державного виконавця викликали у нього обурення та тривале хвилювання, спровокували виникнення хвороби серця та психічного розладу. Крім того, він стверджував, що у спілкуванні з ним державний виконавець не дотримувався етичних норм поведінки. Суд першої інстанції обгрутовано вказав про відсутність доказів неетичного поводження державного виконавця у спілкуванні з позивачем, а також причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними бездіяльністю та рішенням державного виконавця і захворюваннями, на які страждає позивач. Водночас суд обґрунтовано вважав, що такий зв`язок існує з хвилюванням, негативними емоціями, розчаруванням, яких зазнав позивач, необхідністю докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав у виконавчому провадженні від неправомірних бездіяльності та рішення виконавця. Інших аргументів, які б обґрунтовували завдану позивачу моральну шкоду, глибину його страждань, погіршення здібностей та позбавлення можливостей у позовній заяві не наведено. Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. ЄСПЛ у рішенні у справі «Станков проти Болгарії» вказав, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст. 41 Конвенції. Визначаючи справедливу компенсацію за завдану шкоду потрібно мати на увазі, що мета компенсації надати позивачу (потерпілому) саме компенсацію за порушення, а не покарати відповідача. З огляду на характер правопорушення, негативні наслідки для позивача, які він вказав у позовній заяві (хвилювання та невпевненість щодо реального поновлення порушених його прав через у спосіб примусового виконання ухваленого на його користь рішення суду) та які є доведеними), тривалість порушення, необхідність вжиття позивачем додаткових заходів захисту, колегія суддів апеляційного суду вважає, що визначений судом першої інстанції розмір грошової компенсації за завдану шкоду у 10000,00 грн є непропорційно великим завданій шкоді. Суд першої інстанції не навів достатнього обґрунтування свого рішення в цій частині, а тому це рішення підлягає зміні шляхом зменшення розміру присудженої позивачу компенсації до 5000,00 грн, що на думку колегії суддів апеляційного суду, є справедливим з огляду на обставини цієї справи. Стосовно твердження апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме необґрунтована відмова суду, у формі ухвали від 31.01.2024, у задоволені клопотання відповідача від 29.01.2024 про участь у справі в режимі відео конференції, колегія суддів зазначає таке твердження обгрунтованим. Суд безпідставно відмовив у задоволенні своєчасно заявленого клопотання представника відповідача. Проте, як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2024 суд першої інстанції не розглянув справу, а оголосив перерву до 28.02.2024. Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в цьому випадку допущене судом порушення норм процесуального права (необґрунтована відмова у призначенні відео конференції) не мало наслідком неправильне вирішення справи. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли під час розгляду справи. 9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Аргументи апеляційної скарги позивача, у якій він просив збільшити розмір компенсації за завдану моральну шкоду, не дають підстав вважати, що суд першої інстанції присудив необґрунтовано малу суму, яка неспроможна компенсувати завдану шкоду. Поряд з цим, аргументи апеляційної скарги відповідача, які полягають у переоцінкі доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, не спростовують правильність рішення щодо доведеності моральної шкоди, якої завдано позивачу, протиправності бездіяльності та рішення державного виконавця, причинний зв`язок між ними. Проте, суд першої інстанції помилився в оцінці розміру відшкодування моральних страждань позивача, що виявилося у непропорційно високому розмірі присудженої компенсації. У зв`язку з цим вимоги апеляційних скарг ОСОБА_1 і Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягають задоволеню частково, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру відшкодування. В інших частинах оскаржуване рішення належить залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Вимоги апеляційних скарг ОСОБА_1 , Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2024 в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши його резолютивну частину в новій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди в сумі 5000,00 (п`ять тисяч) грн». В інших частинах рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2024 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст цієї постанови складено 18.11.2024. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України. Головуючий О. Л. Карпенко Судді: А. М. Головань С. І. Мурашко