Постанова 4824 № 371/893/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Поліщук А.С. Єдиний унікальний номер справи № 371/893/23 Апеляційне провадження №22ц/824/14896/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В. секретар - Кролівець О.В., Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора на рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, В с т а н о в и в : У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. У позові просив: - відшкодувати шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та стягнути з Офісу Генерального прокурора шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 2 500 000 грн спричиненої моральної шкоди. Свою вимогу обґрунтовував тим, що 10 травня 2018 року позивачу старшим слідчим з особливо важливих справ Головного слідчого управління фінансових розслідувань Держєавної фіскальної служби України Дзюбаком О.В. вручено письмове повідомлення про підозру , яке датовано 26 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016000000000015 від 26 січня 2016 року у вчиненні кримінального провадження, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України. Дане повідомлення про підозру погоджене прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами державної фіскальної служби України радником юстиції В. Яцинином. ОСОБА_1 та його захиснику, 15 червня 2018 року у приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва, старшим слідчим з особливо важливих справ Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України капітаном податкової міліції Дзюбюком Олександром Валерійовичем вручені обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32018000000000034. Згідно обвинувального акту , дії ОСОБА_1 , як службової особи ПрАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство», виразились в умисному ухиленні від сплати податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за період з 01 березня 2014 року по 26 лютого 2015 року , вчинене за попередньою домовленістю із невстановленими слідством особами, що призвели до фактичного ненадходження до бюджету коштів на загальну суму 774021.07 гри, що у 1000 і більше разів перевищує установлений законодавством України неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є значним розміром.» Таким чином на думку прокурора, « ОСОБА_1 , як службова особа підприємства, за попередньою змовою групою осіб, умисно ухилився від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах, тобто скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 212 КК України». Обвинувальний акт затверджений 25 травня 2018 року прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України радником юстиції Яцининим В.В. . На початку липня 2018 року, ОСОБА_1 обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України був повідомлений Шевченківським районним судом міста Києва про розгляд кримінального провадження ЄУН 761/23010/18, провадження № 1кп/761/1746/2018. Як зазначає позивач , він неодноразово звертав увагу суду на непідсудність даного кримінального провадження Шевченківському районному суду міста Києва, оскільки в силу ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Розгляд кримінального провадження судом повторно відкладено на 18 вересня 2018 року. Шевченківський районний суд міста Києва 18 вересня 2018 року , за неодноразовим зверненням уваги захисника Рудика Ю.В. про непідсудність даного кримінального провадження цьому суду , направив його до Київського апеляційного суду для визначення його підсудності, який своєю ухвалою підсудність кримінального провадження визначив Кагарлицькому районному суду Київської області. З 27 грудня 2018 року кримінальне провадження (ЄУН 761/23010/18) про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України перебувало у провадженні Кагарлицького районного суду Київської області. При цьому розгляд кримінального провадження більше тридцяти разів відкладався у зв`язку з відсутністю прокурора у кримінальному провадженні чи то у зв`язку зі зміною групи прокурорів та не готовністю нового прокурора до розгляду кримінального провадження у зв`язку з не ознайомленням з матеріалами справи. Участь у розгляді справи приймали прокурори: Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури, Обухівської окружної прокуратури. Вироком Кагарлицького районного суду Київської області 01 лютого 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватим по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 ч. 2 КК України та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення. Згідно ухвали судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ( справа 761/16123010/18, провадження 1кп/824/3212/2022) від 20 жовтня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення закрите. Тобто, виходячи з вимог ст. 532 КПК України вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року набрав законної сили саме 20 жовтня 2022 року. Крім того, згідно Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2023 року (справа № 810/1577/17, адміністративне провадження № К/9901/31399/18) задоволена скарга Приватного акціонерного товариства «Миронівське хлібоприймальне підприємство» та скасована постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року , залишено в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року , відповідно до якої позов ПРАТ «МИРОНІВСЬКЕ ХПП» задоволено та скасовані податкові повідомлення рішення від 19 квітня 2017 року № 0013911411, № 0013921411. Крім того , позивач обгрунтовував свої вимоги тим, що шкода завдана йому саме незаконними діями органів ,що здійснювали оперативно розшукову діяльність , органами досудового слідства та прокуратурою. Так , внаслідок змін у щоденному житті ОСОБА_1 , який відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/16698/18, провадження № 1кс/761/11330/2018 був зобов`язаний прибувати за кожною вимогою суду, слідчого судді, слідчого або прокурора, безпідставними викликами на допити до старшого слідчого з особливо важливих справ Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України капітана податкової міліції Дзюбюка Олександра Валерійовича, який 25 травня 2018 року вручив повістки про його ( позивача ) виклик на 10.00 годину 29 , 30, 31 травня, 1, 4 червня 2018 року, та такі виклики переслідували мету виключно здійснення психологічного тиску з метою визнання ним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, численні судові засідання в Шевченківському районному суді міста Києва, Кагарлицькому районного суду Київської області де розгляд справи неодноразово більше 30 разів відкладався у зв`язку з неявкою прокурора у судове засідання, ОСОБА_1 не міг здійснювати безпосередні трудові обов`язки як голови правління ПрАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство». Окрім того, погіршилися стосунки у сім`ї та з оточуючими. Його авторитет серед колег був підірваний. Для відновлення своєї сплюндрованої репутації ОСОБА_1 змушений був звертатись з клопотаннями до перших осіб держави Україна, Офісу Генерального Прокурора України, правоохоронних органів, але йому було відмовлено у закритті кримінального провадження за відсутності в його діях ознак кримінального правопорушення. Очолюване позивачем ПрАТ «Миронівське ХПП» , до повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України, надавало робочі місця 61 працівнику. Протягом тривалого часу не мало жодних претензій та зауважень з боку правоохоронних органів, в тому числі органів Державної фіскальної служби України. На той час підприємство було одним з основних бюджетонаповнюючих підприємств району з населенням у 34927 осіб (інформація станом на 1 жовтня 2013). Підприємство та голова правління ОСОБА_1 неодноразово нагороджувалось; Ярмарок-виставка «Київська осінь-2004»; грамотою за інформативність представлення продуктів харчування; 2004 рік голову правління нагороджено Подякою за плідну співпрацю та ділові стосунки зі службою зайнятості, пов`язані з реалізацією державної політики зайнятості і соціального захисту населення у регіоні; у 2006 році підприємство нагороджене кубками та почесними грамотами за перші місця у Всеукраїнському конкурсі на звання «Кращий роботодавець», а у 2007 - медаллю «Кращий роботодавець року»; нагороджено Дипломом переможця у номінації Надійний і стабільний партнер з присвоєнням Почесного звання Лідер економіки України за 2009 рік; за високий рівень податкової культури ДПА у Київській області нагороджене кубком за 1 місце і Подякою за 2009 рік; дипломом переможця Всеукраїнського рейтингу «Сумлінні платники податків - 2012» у категорії середні підприємства; орденами Української Православної Церкви в тому числі преподобного Іллі Муромця за вагому підтримку збройних сил в АТО; подяка за благодійництво та участь у відродженні і будівництві храмів, сприяння духовній і соціальній місії Української православної церкви 02 жовтня 2015 року; Подякою Президії правління товариства Червоного Хреста України та інше. Крім того, кримінальна справа щодо ОСОБА_1 набула суспільного значного резонансу, неодноразово була висвітлена в засобах масової інформації, через Інтернет. Ситуація щодо безпідставного обвинувачення його у кримінальному злочині суттєво вплинула на репутацію позивача, як на керівника підприємства та як наслідок створеного негативного іміджу кандидатури ОСОБА_1 під час останніх звітно-виборчих зборів не висувалась для голосування на посаду голови правління ПрАТ «Миронівське ХПП» у зв`язку з чим він втратив роботу. З часу вручення письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України ОСОБА_1 26 квітня 2018 року та по час набрання виправдувальним вироком законної сили 20 жовтня 2022 року фактично чотири з половиною роки перебував під слідством. Тягар обвинуваченого завдавав йому моральних переживань та страждань, він в повній мірі був позбавлений можливості реалізувати себе як зразкового громадянина держави Україна, керівника підприємства, голови родини. Позивач регулярно та своєчасно з`являвся на виклики слідчого, слідчого судді та суду. За період досудового розслідування та отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України до розгляду кримінального провадження Київським апеляційним судом , ОСОБА_1 понад 70 разів регулярно та своєчасно з`являвся на виклики. Враховуючи, що орган досудового розслідування, слідчий суддя, Київський апеляційний суд та Кагарлицький районний суд Київської області знаходяться на значній віддаленості від місця проживання та роботи позивача він вимушений був витрачати робочий день та власні грошові кошти на кожне відвідування за викликом. ОСОБА_1 протягом чотирьох років не мав можливості повноцінно відпочити, скористатись черговою відпусткою за місцем роботи, провести час з дружиною, дітьми та онуками. Весь час досудового розслідування та численних судових розглядів справи ОСОБА_1 був морально пригніченим, відчував своє приниження викликане неправомірними діями органу досудового розслідування та прокурора у кримінальному провадженні. На даний час позивач не в повній мірі відійшов від психологічного приниження та витрачає багато часу для відновлення свого психологічного стану. Враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості протягом більше чотирьох з половиною років, необхідності тривалого безрезультатного психологічного відновлення ) та у відповідності з принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості спричинену моральну шкоду позивач визначив у розмірі 2 500 000 грн . Відповідач проти задоволення позову заперечував. У відзиві зазначив, що згідно Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що кримінальне провадження № 32018000000000034 від 11 травня 2018 року , яке було виділено в окреме провадження з матеріалів кримінального провадження № 32016000000000015, за обвинуваченням ОСОБА_1 було предметом судового розгляду Кагарлицького районного суду Київської області. Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року у справі № 761/23010/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 закрито. У свою чергу, досудове розслідування у кримінальному провадженні №32016000000000015 завершено, шляхом направлення 18 травня 2020 обвинувального акту до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Таким чином, є підстави вважати, що матеріали кримінальних проваджень №32018000000000034, № 32016000000000015, перебувають у суді та всі докази у ньому долучені прокурором під час судового провадження. Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до положень ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені ст. 42 цього Кодексу. Відповідно до наявних у вказаних рішеннях судів даних, орган досудового слідства, прокуратури на момент притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, мав достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, та діяв виключно у межах законодавства. Нормативною основою для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, є ст. 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), а також Положення про застосування цього Закону, затверджене наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41 (далі - Положення). Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, зокрема, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 ст. 1176 ЦК України - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку. Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону визначено, що у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставте; які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц дійшла висновку, про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, відхиляючи доводи касаційних скарг позивачів, зазначив таке: «...у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про те, що доводи заявників не знайшли свого підтвердження, оскільки визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 23.06.20224 у справі N 607/4341/20, від 14.04.2021 у справі № 520/144448/18, від 10.11.2021 у справі N 346/5428/17, від 03.03.2021 у справі N 638/509/19, від 28.10.2020 у справі № 610/3221/19, від 13.05.2020 у справі N 638/8636/17 від 12.02.2020 року у справі N 295/692/17. Водночас ст. ст. 12, 76, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами в цивільній справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13 Закону визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільний законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент такого відшкодування. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення. Отже, суму відшкодування має бути обґрунтовано судом з посиланням на докази та фактичні обставини справи, наведено відповідні розрахунки. Таким чином, на підставі положень Закону, на думку відповідача , ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з дати повідомлення позивачу про підозру (26 квітня 2018 року ) до набрання виправдувальним вироком законної сили (20 жовтня 2022 року ). Загальний строк, протягом якого позивач перебував під слідством і судом, становить 53 місяці 24 дні (з 26 квітня 2018 року - повідомлення про підозру по 20 жовтня 2022 року - набрання виправдувальним вироком законної сили). Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів. Як зазначалося вище, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її незаконного збагачення. Так, у своїх висновках Верховний Суд неодноразово зазначав, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Як зазначено у відзиві , позивачем не надано доказів, як того вимагає закон, яких саме додаткових зусиль для організації свого життя ним здійснено, та яким чином змінилось його життя, в чому саме полягали життєві зміни у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 під слідством та судом, які б відповідали співрозмірності заявленої ним до відшкодування моральної шкоди у сумі 2 500 000 грн. Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі покладено саме на позивача. Викладення позивачем обставин із свого життя без належного підтвердження не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, адже згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України, докази повинні відповідати визначеним у цих статтях критеріям і свідчити у їх сукупності про наявність таких підстав. Відповідач вважає,що докази про заподіяння позивачу моральних страждань у більшому, ніж встановлений Законом розмірі, відсутні. З урахуванням викладеного, зазначені обставини не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 2 500 000 грн, розмір якої не обґрунтований та не підтверджується належними і допустимими доказами. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВ 3504040) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення в розмірі 268505 гривень 20 копійок. У задоволенні решти позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , Офіс Генерального прокурора подали апеляційні скарги. Позивач ОСОБА_1 у скарзі просив рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову , стягнути з Державного бюджету України на його користь 2 500 000 грн компенсації моральної шкоди. В апеляційній скарзі посилався на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач Офіс Генерального прокурора у скарзі просив рішення скасувати, ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову. У скарзі посилалися на неправильне застосування судом норм права, а також неврахування судом судової практики з даного питання. Крім того, відповідач направив відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де зазначив, що апеляційна скарга позивача є безпідставною. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 11 листопада 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в ^країні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (частина 5 статті 9, частина 6 статті 14), Декларацією прав і свобод людини та громадянина (стаття 38), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 5 статті 5) передбачено, що кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У Конституції України проголошено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі за текстом Закону) встановлено, що право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Відповідно до п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнового) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п. 5 громадянинові відшкодовується моральна шкода. Згідно із пунктом 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу. Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. З ст. 13 Закону). Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року № 9 рп -99 притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Суд встановив, що 10 травня 2018 року Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України, відомості про яке 26 січня 2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016000000000015. Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувальний акт, за яким позивача звинувачено у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення , вручено йому 15 червня 2018 року. Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року позивача визнано невинуватим у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення та виправдано. Вирок Кагарлицького районного суду Київської області набрав законної сили 20 жовтня 2022 року. У відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином позивач був підданий кримінальному переслідуванню, щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого 2 ст. 212 Кримінального кодексу України у період часу із 10 травня 2018 року до 20 жовтня 2022 року, тобто 54 календарних місяців, і це переслідування (притягненню до кримінальної відповідальності) вироком Кагарлицького районного суду Київської області фактично було визнано безпідставним, оскільки позивач цього кримінального правопорушення не вчиняв. Статтею 3 Конституції України передбачено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14), Декларацією прав і свобод людини та громадянина (ст. 38), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 5 ст. 5) передбачено, що кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює розслідування, прокуратури відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, зокрема, у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює досудове розслідування або прокуратури. Частиною ч. ст. 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 зазначеного Закону). Пунктом 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,органів досудового розслідування,прокуратури і суду» передбачено,що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода. Аналіз змісту п. 1 ч. 1 ст. 1 та п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», дають підстави суду дійти висновку, що у випадку постановлення судом виправдувального вироку, обвинувачений має право на відшкодування моральної шкоди спричиненої застосування до нього процедур притягнення до кримінальної відповідальності, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури і суду. Частиною 5ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Застосування до будь-якої особи (особливо до невинуватої), заходів забезпечення кримінального провадження передбачених КПК України,зокрема таких як виклик слідчим, прокурором, судовий виклик (ст. 131 КПК України), невідмінно призводить до душевних страждань (переживань), погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, життєвого ритму, інших негативних наслідків морального характеру. Отже ,з урахуванням встановлених обставин , суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачу внаслідок застосування до нього процедури притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України, зокрема із часу повідомлення його про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (10 травня 2018 року) до часу набрання виправдовувальним вироком законної сили (01 лютого 2022 року) було спричинено моральну шкоду, яка полягає в душевних страждань(переживань),погіршенні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, життєвого ритму,інших негативних наслідків морального характеру. Частиною 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. З огляду на те, що позивач перебував під слідством та судом 54 місяці (із 26 квітня 2018 року по 20 жовтня 2022 року) то за нормою ч. 2 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд правильно вважав, що позов підлягає задоволенню частково , а розмір 268505 ,20 грн буде достатнім для розумного задоволення потреб і не призведе до безпідставного збагачення особи. У решті позов задоволенню не підлягає, оскільки позивач всупереч вимог ст. ст. 12 та 81 ЦПК України не надав доказів, які вказують на наявність підстав для стягнення більшого розміру моральної шкоди, ніж це передбачено ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Такий висновок суду відповідає сталій практиці Верховного Суду викладеній у багатьох постановах (від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, постановах від 23.06.20224 у справі N 607/4341/20, від 14.04.2021 у справі № 520/144448/18, від 10.11.2021 у справі N 346/5428/17, від 03.03.2021 у справі N 638/509/19, від 28.10.2020 у справі № 610/3221/19, від 13.05.2020 у справі N 638/8636/17 від 12.02.2020 року у справі N 295/692/17) Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Тобто, відповідно до ЦПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). З огляду на вказане, доводи обох апеляційних скарг які співвпадають із доводами вимог позову та доводів відзиву на позов, були предметом детального дослідження суду першої інстанції, додаткової перевірки і оцінки не потребують, зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 14 листопада 2024 року. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова