Постанова Київський апеляційний суд № 752/6274/24

Унікальний номер справи 752/6274/24 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15366/2024 Головуючий у суді першої інстанції А.В. Слободянюк Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 11 листопада 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Сенс Банк» розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану представником Панченком Дмитром Вікторовичем на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року, у с т а н о в и в : У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (АТ «Сенс Банк»), у якій вказує, що АТ «Сенс Банк» є правонаступником АТ «Альфа-Банк». У прохальній частині позову позивач просив суд стягнути на його користь кошти, стягнуті з нього на користь відповідача за виконавчим написом нотаріуса у розмірі 35 564,28 грн., як безпідставно набуті. Також просив стягнути 3% річних в сумі 1 759,25 грн., інфляційні втрати - 4 895,28 грн. та судовий збір - 1 211,20 грн. Вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинено виконавчий напис № 5513, яким стягнуто з позивача на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 630541789 від 20 грудня 2016 року, який укладався позивачем з АТ «Альфа-Банк» в сумі 34 564,28 грн. З позивача також було стягнуто 1 000,00 грн. за вчинення виконавчого напису. На підставі зазначеного виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. 24 жовтня 2018 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. 01 липня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого напису нотаріуса. Позивач зазначає, з нього за виконавчим написом нотаріуса було стягнуто суму боргу у розмірі 35 564,28 грн., стягнуто витрати в рамках виконавчого провадження: за вчинення виконавчих дій в сумі 1 269,00 грн., винагороду виконавцю - 3 556,42 грн. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києві від 04 липня 2022 року в справі № 752/6670/20, яке набрало законної сили, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. № 5513 від 05 жовтня 2018 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Оскільки на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, було стягнуто заборгованість, тому відсутні правові підстави набуття відповідачем грошових коштів. Позивач вважає отриманні відповідачем грошові кошти, за вказаних обставин, безпідставно набутими, а тому вони підлягають стягненню з відповідача на його користь. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 позов ОСОБА_1 задоводено. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 42 218 грн. 81 коп. та судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп. Не погодившись із рішенням суду, АТ «Сенс Банк», звернулось з апеляційною скаргою, у якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що правовою підставою для звернення до суду позивачем зазначено ч. 1 ст. 1212 ЦК України, проте на думку апелянта, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню вказана норма матеріального права, адже правовідносини між сторонами є договірними, так як виникли з кредитного договору. Договірний характер правовідносин, виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Апелянт зауважує, що чинне законодавство та вимоги кредитного договору передбачають зобов`язання боржника щодо виконання ним зобов`язань по погашенню заборгованості, відповідно, кошти надійшли саме на рахунок погашення кредитного договору та не можуть вважатись набутими банком без правової підстави, оскільки така підстава це є зобов`язання позичальника за кредитним договором. Такі зобов`язання існують як у формі необхідності плати щомісячних платежів, так і у виді вчиненого виконавчого напису нотаріусом саме по тому ж кредитному договору. Тобто банк не набув безпідставно кошти, а отримав від боржника на погашення його ж кредиту, по якому такі кошти були йому видані. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд стягуючи 3 процента річних та інфляційні втрати не взяв до уваги, що Закон України від 15 березня 2022 року № 2110-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм та період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом

18. Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеною статтею 625 цього кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідним договром, нараховані включно з 24 лютого 2024 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Позивачем ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу. Представник зазначає, що доводи АТ «Сенс Банк» про те, що позивач зобов`язання за кредитним договором повному обсязі не виконав, не спростовує факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 ) таким, що не підлягає викнанню, що є підставою для повернення таких коштів. При цьому питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед АТ «Сенс Банк» за таким кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду. Зазначає, що аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 35 564,28 грн., що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відовідачем кошти у вказаній сумі підлягають поверненню позивачу відповідно до положень ст. 1212 ЦК України. Просить стягнути витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. вчинено виконавчий напис, реєстровий номер № 5513, яким стягнуто з позивача на користь АТ «Альфа-Банк» ( правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» ) заборгованість за кредитним договором № 630541789 від 20 грудня 2016 року в сумі 34 564,28 грн. За вчинення виконавчого напису на підставі ст.31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто з позивача (боржника) на користь стягувача 1 000,00 грн. (а.с.13). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києві від 04 липня 2022 року в справі № 752/6670/20, яке набрало законної сили, виконавчий напис, вчинений 05 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. та зареєстрований в реєстрі № 5513, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 564,28 грн., визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с.8-12). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2019р. у справі № 922/643/19). Отже, обставини, встановлені рішенням Голосіївського районного суду міста Києві від 04 липня 2022 року № 752/6670/20 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи. На примусове виконання виконавчого напису № 5513, вчиненого 05 жовтня 2018 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. постановою від 24 жовтня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 (а.с.16). Як вбачається, з постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. від 01 липня 2020 року, виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено, припинено чинність арешту на майно боржника, припинено чинність арешту коштів боржника, припинено відрахування коштів із заробітної плати, яке проводилось у вказаному виконавчому провадженні (а.с. 19-20). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис нотаріуса від 05 жовтня 2018 року № 5513, на підставі якого проведено стягнення, рішенням суду визнано таким, що не підлягає виконанню, відтак, в силу положень ст. 1212 ЦК України, відсутня правова підстава для набуття відповідачем зазначених коштів, а стягнуте за виконавчим написом нотаріуса підлягає поверненню позивачу. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. У своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що між сторонами існують договірні правовідносини, а сам по собі факт визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості перед відповідачем. Однак, такі доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Так, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Оскільки в даній справі виконавчий напис, вчинений 05 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., зареєстрований в реєстрі за № 5513, за яким стягнуто з позивача на користь відповідача грошові кошти, визнано таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для стягнення грошових коштів вважається такою, що відпала. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до приписів статті 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачу отримані грошові кошти. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18. Посилання скаржника на те, що кредитний договір не визнаний недійсним, не змінений та не розірваний, а отже відсутні підстави для повернення стягнутої з позичальника заборгованості за вказаним кредитним договором в процесі виконання виконавчого напису, є неспроможними, оскільки АТ «Сенс Банк» із вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором до суду не зверталося, хоча не позбавлено такого права. Сама по собі наявність між сторонами договірних правовідносин не свідчить про отримання відповідачем коштів на достатніх правових підставах, оскільки вони були сплачені саме на виконання виконавчого напису нотаріуса, який визнано таким, що не підлягає виконанню, а не в порядку виконання умов кредитного договору. Крім того, колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 4895,28 грн інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно набутих коштів та 1 759,25 грн - 3 % річних за прострочення повернення безпідставно набутих коштів, з огляду на таке. Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, викладала висновки щодо питання застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення позадоговірного зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 цього Кодексу. Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 536 та частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України зазначила, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Погодившись із висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Апеляційний суд також враховує, що в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відступлення, зокрема, від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, що частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. У іншій постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи положення статті 1212 та частини другої статті 625 ЦК України погодилася з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 (провадження № 3-295гс16), про те, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань та зазначила, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-14859св20) від 05 квітня 2021 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дія статті 625 ЦК України поширюється на усі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, та, з урахуванням цього, наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо тієї обставини, що позивачем було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати за період з 04 липня 2022 року по 25 лютого 2024 року, тобто в період дії воєнного стану, а отже такі нарахування є неправомірними та незаконними. Суд звертає увагу на наступне. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває дотепер. 15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану». Відповідно до частини 3 Закону України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українидоповнено пунктами 18 і

19. Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється відвідповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). З урахуванням того, що між сторонами виникло грошове зобов`язання, не пов`язане з неналежним викнананням умов договору кредиту, враховуючи, що Банк не є позичальником (банк є Кредитором у кредитних правовідносинах) тож до цих правовідносин сторін не підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Таким чином, наявні підстави для нарахування та стягнення 3 процентів річних та інфляційних втрат з відповідача на користь позивача. У поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу позивач просив також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000,00 грн. На підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, було надано до суду: договір про надання правничої допомоги № 7 від 26.09.2024; додаткову угоду №1 до договору, акт виконаних робіт до договору про надання правової допомоги № 7 від 25.09.2024. Згідно наданого до суду акту виконаних робіт, загальна вартість робіт (послуг) становить 8 000,00 грн. Адвокатом витрачено 2 години робочого часу на ознайомлення з матеріалами судової справи, вартість послуги 2 000,00 грн; вивчення законодавства та судової прктики Верховного Суду, вартість послуги 2 000,00 грн.,; підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу, вартість послуги 3 000,00 грн.; участь у судових засіданнях 1 000,00 грн. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, враховуючи, що справа призначена до розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників), отже представник не брав участі у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», подану представником Панченком Дмитром Вікторовичем , залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року, залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ: 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 7 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у звязку з розглядом справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна