Постанова 4824 № 759/8763/24

справа № 759/8763/24 провадження № 22-ц/824/15775/2024 головуючий у суді І інстанції Ул`яновська О.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 5 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу стягнення аліментів, В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу стягнення аліментів, в якому просила суд збільшити розмір аліментів шляхом зміни способу стягнення аліментів встановлених рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 800 грн для кожної дитини, щомісячно з 10 квітня 2017 року до досягнення кожною дитиною повноліття, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Позов мотивований тим, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі по 1 800 грн для кожної дитини, щомісячно з 10 квітня 2017 року до досягнення кожною дитиною повноліття, а згодом було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2, відповідно до якого у відповідача станом на 1 листопада 2023 року наявна заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 129 100 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 4 квітня 2024 року стягнуто з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення по сплаті аліментів за період з квітня 2017 по листопад 2023 у розмірі 158 400 грн. Матеріальне становище відповідача дає йому можливість сплачувати аліменти на утримання дітей у дещо більшому розмірі, ніж він сплачує зараз і не в твердій грошовій сумі, а в частці від заробітку та доходу, оскільки він займається підприємницькою діяльністю та зареєстрований як фізична особа-підприємець. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 5 серпня 2024 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу стягнення аліментів відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували, що відповідач не має стабільного доходу, і відповідач має скрутне матеріальне становище. Вважає, що відповідачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача. 29 жовтня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що у відповідача не змінилось матеріальне становище, постійного та стабільного заробітку не має, діяльність, яку він вів, як фізична-особа підприємець довелось припинити у зв`язку із ситуацією в країні. Звертає увагу, що зважаючи на це, він все одно намагається сплачувати аліменти щомісячно на утримання дітей і від свого обов`язку не відмовляється. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар А.В. просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, яка міститься в матеріалах справи. Клопотання про відкладення розгляду справи до Київського апеляційного суду не надходили. Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що з наданих позивачем до суду доказів не вбачається, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у більшому розмірі. Крім того, суд врахував, що на утриманні відповідача перебуває малолітня дитина та тимчасово непрацездатна дружина, а також те, що відповідач офіційно непрацевлаштований та має мінливий дохід. Апеляційний суд погоджуючись із рішенням суду про відмову у задоволенні вимог позову не може погодитись із мотивами, якими судом обґрунтовано висновки в оскаржуваному рішенні з урахуванням наступних обставин. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України). Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявністьу платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, яка переглядається судом встановлено, що згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 травня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі по 1800 грн для кожної дитини, щомісячно з 10 квітня 2017 року до досягнення кожною дитиною повноліття (а.с. 7). Згідно довідки-розрахунку від 22 листопада 2023 року Святошинського ВДВС у місті Києві по ВПНОМЕР_2 станом на 1 листопада 2023 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів становить 129 100 грн (а.с. 9-10). Відповідно до виконавчого листа №759/24614/23 від 19 квітня 2024 року суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення по сплаті аліментів за період з квітня 2017 року по листопад 2023 року у розмірі 158 400 грн (а.с. 11). Згідно роздруківки з сайту https://vkursa.pro/ станом на 25 квітня 2024 року статус ФОП ОСОБА_2 припинено (а.с. 12). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с. 30). Як вбачається з платіжних інструкцій 0.0.3630599414.1 від 8 травня 2024 року та 0.0.3628675832.1 від 7 травня 2024 року ОСОБА_2 здійснював платежі на рахунок Святошинського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ з призначенням: «сплата боргу за ВП НОМЕР_2» у розмірі 7 000 грн; «сплата частини боргу за ВП НОМЕР_2» у розмірі 74 100 грн (а.с. 32, 33). Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася, у тому числі на те, що у відповідача значно покращився майновий стан, оскільки відповідач займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований як фізична особа - підприємець. В оцінці вказаних доводів позивача, судом першої інстанції було враховано, що з наданих позивачем до суду доказів не вбачається, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у більшому розмірі. Також, судом враховано, що на утриманні відповідача перебуває малолітня дитина та тимчасово непрацездатна дружина, а також те, що відповідач офіційно непрацевлаштований та має мінливий дохід. В той же час, як зазначено вище, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України). Разом з тим, предметом доведення у спорах про зміну раніше визначеного розміру аліментів є не переоцінка обставин, які були підставою для попереднього визначення розміру аліментів, а доведення змін, які відбулися у подальшому. Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни матеріального становища ОСОБА_2 , погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання малолітніх дітей, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у позові, однак помилився із мотивами такої відмови. У цілому доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). Поставивши перед судом питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів з твердої грошової суми на частку від доходу платника, позивачці належало доводити передусім наявність у платника аліментів відповідного доходу як підставу для задоволення вимоги, для визначення розміру аліментів як частки відповідного доходу. Разом з тим, зважаючи на пред`явлення позову з метою збільшення розміру стягуваних аліментів, належало доводити й інші обставини, які мають значення в такому спорі та передбачені, зокрема, ч. 1 ст. 182 СК України. Разом з цим, звертаючись до суду з даним позовом, позивачка обмежилася наданням суду копій рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року про стягнення аліментів та доказами заборгованість відповідача по аліментам і про відкрите виконавче провадження по стягненню аліментів. Будь-яких доказів матеріального стану відповідача з часу встановлення йому аліментних зобов`язань, а також інформації про щомісячні доходи як платника аліментів, так і одержувача аліментів, матеріальних потреб дітей, їх стану здоров`я, позивачкою надано не було, хоча це є її процесуальним обов`язком. Обґрунтовуючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми, визначеної рішення суду у розмірі 1 800 грн на кожну дитину, на 1/3 частку від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, позивачка зазначала, що розмір аліментів, які стягуються з відповідача, не забезпечує дітей належним чином. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року частину 2 статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 зазначила, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі, у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості. Колегія суддів звертає увагу, що Законом України від 3 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Законом України № 2475-VIII від 3 липня 2018 року внесені зміни до ч. 2 ст. 184 Сімейного кодексу України, згідно яких розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Також не заслуговують на увагу й посилання апеляційної скарги про неврахування судом судової практики Верховного Суду викладеної у постановах від 3 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц; від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, оскільки фактичні обставини у наведених заявником справах, та у справі яка переглядається, є різними, а отже висновки, наведені у вказаних постановах, не є релевантними. Враховуючи, що належних та допустимих доказів наявності обставин зміни матеріального стану сторін, їх стану здоров`я, інших обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру, а також доказів наявності у платника аліментів відповідного доходу для визначення розміру аліментів в частці від такого доходу позивачкою не надано, апеляційний суд вважає, що правових підстав для задоволення позовних вимог не встановлено. Таким чином, викладені у апеляційній скарзі доводи апелянта не дають підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи те, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позову, помилився з підставами для відмови, колегія суддів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України вважає за необхідне рішення суду змінити в частині мотивів для відмови у задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови. Керуючись ст. 367-369, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 5 серпня 2024 року змінити в частині мотивів. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба