Постанова 4824 № 752/7461/22

справа № 752/7461/22 провадження № 22-ц/824/15540/2024 головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 5 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями банку та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Сенс Банк» про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями банку та стягнення коштів, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив: стягнути з АТ «Сенс Банк» на його користь 90 % від суми перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, що становить 678 985,48 грн, 3 % річних в сумі 85 328,94 грн, інфляційні втрати, які становлять 357 248,81 грн, а також 13 833 844, 70 грн - упущеної вигоди. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 лютого 2008 року між ним та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США, зі сплатою 12,75 % річних строком до 27 лютого 2023 року. В цей же день, з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між ним та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку належну йому на праві власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки сторонами визначена в розмірі 129 000 доларів США. Також позивач зауважував, що 26 червня 2014 року Постійним діючим третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за договором невідновлюваної кредитної лінії №770/11/379 від 29 лютого 2008 року, в сумі 1 094 400,02 грн. 20 жовтня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, який пред`явлено стягувачем для примусового виконання до Тернопільського МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області (виконавче провадження № 50043584), тим самим, АТ «Укрсоцбанк» втратило право на нарахування процентів за користування кредитом і передбачені договором штрафні санкції. Незважаючи на це, 9 квітня 2019 року заборгованість за вищевказаним кредитним договором передана від AT «Укрсоцбанк» до наступного кредитора ТОВ «ФК «Ел.Ен.Груп», на загальну суму 10 430 837,13 грн, що майже в 10 разів перевищує заборгованість, установлену судовим рішенням, яке, в свою чергу, того ж дня, уклало з ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги № 09-04/19-2 на цю ж суму за договором невідновлюваної кредитної лінії № 770/11/379 від 29 лютого 2008 року. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що 26 березня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» використало право, надане йому п. 4.5.3. договору іпотеки б/н від 29 лютого 2008 року, який укладено з ним з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором невідновлюваної кредитної лінії № 770/11/379 від 29 лютого 2008 року, та зареєструвало за собою право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за стягувачем проведена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав власності. 10 квітня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу вказаної квартири, за умовами якого вартість цього нерухомого майна, становить 1 254 717 грн. Оскільки, заборгованість позивача встановлена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі № 607/23576/13-ц за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року, у розмірі 500 288,69 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 346 955,59 грн, нарахованих процентів у розмірі 119 824,50 грн і пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 33 508,60 грн, а також 3 441 грн судового збору, однак, відповідач відчужив чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки за вартістю, що перевищує встановлену судом заборгованість, за договором № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року, на 754 428,31 грн, тому відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідач зобов`язаний відшкодувати йому 90 % від вказаної суми. Враховуючи те, що з моменту відчуження вказаної квартири (з 11 квітня 2019 року), у АТ «Укрсоцбанк» виникло зобов`язання щодо повернення грошових коштів, тому на суму заборгованості підлягають нарахуванню 3 % річних і інфляційні втрати, встановлені ст. 625 ЦК України. Крім того, позивач вказував, що внаслідок неправомірних дій та нарахування заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379 від 29 лютого 2018 року в розмірі 10 430 837,13 грн, що майже в 10 разів перевищує заборгованість, встановлену судовим рішенням, яку в подальшому відчужено фінансовій компанії, а пізніше ОСОБА_2 , якою заявлено судовий позов про стягнення неіснуючої заборгованості, а тому АТ «Альфа-Банк», як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», зобов`язане відшкодувати йому завдану шкоду, а також 3 000 000 грн упущеної вигоди, адже вказану суму коштів він не міг отримати у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 5 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями банку та стягнення коштів відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Газізова Ю.Л. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на помилковий висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено оціночної вартості предмету іпотеки на момент набуття права власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки, оскільки у матеріалах справи наявні дані про незалежну оцінку вартості об`єкту від 27 березня 2019 року, зроблену та затверджену ТОВ «АНТЕЙ РІЕЛТІ», які надано суду позивачем. Вказує, що не зважаючи на це, суд першої інстанції не повною мірою дослідив подані докази, не надав оцінку зазначеним доказам у їх сукупності, внаслідок чого судом зроблено безпідставний та необґрунтований висновок про те, що саме відсутність окремого звіту про незалежну оцінку вартості об`єкту нерухомості є єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що у даному випадку процесуальна поведінка відповідача була очевидно недобросовісною, а обов`язок доказування, покладений на нього ЦПК України, останнім проігноровано, тому суд першої інстанції мав повноваження самостійно витребувати у відповідача необхідні докази, якщо вважав, що саме окремий висновок суб`єкта оціночної діяльності є першочерговим доказом, без якого неможливо встановити ринкову вартість майна. Звертає увагу, що позивачем подано суду всі наявні в нього докази, в тому числі і нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року, який містить інформацію про ринкову вартість майна, визначену незалежним суб`єктом оціночної діяльності станом на 27 березня 2019 року, однак, суд першої інстанції переклав відповідальність за неподання належних доказів з відповідача на позивача, резюмуючи, що саме позивачем не надано окремого висновку про оцінку майна, який мав бути наявний у відповідача, перекладаючи таким чином тягар доказування повністю на позивача, що суперечить основним завданням цивільного судочинства. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Газізова Ю.Л. апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених в ній, просила її задовольнити. Представник АТ «Сенс Банк» - Стовбун О.Й. в судовому засіданні апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи неможливо визначити факт здійснення оцінки майна та вартості чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , станом на 26.03.2019 року, тобто на момент набуття права власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки. Тому, посилання ОСОБА_1 на те, що на момент переходу права власності на предмет іпотеки його вартість перевищувала розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором № 770/11-504 від 12.09.2008 року на 754 428,31 грн і банк не повернув, при цьому, перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, яка перевищує безспірну заборгованість, суд вважав безпідставними, оскільки, позивач не довів жодним належним доказом, що має право, з урахуванням положень ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», на відшкодування відповідачем 90 % від даної суми. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог однак з інших підстав враховуючи наступне. Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, що 29 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 12,75 % річних строком до 27 лютого 2023 року. У той же день, з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором, між АКБРС «Укрсоцбанк» та позивачем укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку належну йому на праві власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки сторонами визначена у розмірі 129 000 доларів США. 12 вересня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено інший договір невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45 000 доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 9 вересня 2023 року. 12 вересня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки б/н, згідно з яким останній передав в наступну іпотеку банку належну йому на праві власності чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки, визначена за згодою сторін, встановлена у розмірі 162 297 доларів США. Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі № 607/23576/13-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії від 12 вересня 2008 року № 770/11-504 у розмірі 500 288,69 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 346 955,59 грн, нарахованих процентів у розмірі 119 824,50 грн та пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 33 508, 60 грн, а також 3 441,00 грн судового збору. На виконання вказаного судового рішення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/23576/13-ц, на підставі якого Тернопільським МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області було відкрито виконавче провадження № 50006433. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № 770/11/379 в сумі 1 094 400, 02 грн. 20 жовтня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року, на підставі якого Тернопільським МВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області відкрито виконавче провадження № 50043584. 26 березня 2019 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. на підставі заяви ПАТ «Укрсоцбанк» прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким право власності на предмет іпотеки (чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ) зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк». 9 квітня 2019 року між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Ел.Ен.Груп» укладено договір факторингу № б/н, за умовами якого первісний кредитор передав фактору право грошової вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії від 29 лютого 2008 року № 770/11-379 відносно боржника ОСОБА_1 . Сукупний розмір грошової вимоги становить 10 430 837,13 грн. 9 квітня 2019 року ТОВ «Ел.Ен.Груп» на підставі договору про відступлення права вимоги відступило фізичній особі ОСОБА_2 право вимоги щодо заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії від 29 лютого 2008 року № 770/11-379, в сумі 10 430 837,13 грн. 10 квітня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» уклало з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ціна продажу встановлена в розмірі 47 000 доларів США, що станом на дату укладення договору становило 1 254 717 грн. Як вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення, НБУ рішенням Правління № 799-рш від 24 жовтня 2019 року відкликав банківську ліцензію АТ «Укрсоцбанк» та виключив останнє з Державного реєстру банків. Прийняте рішення пов`язане із завершенням реорганізації АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк». Згідно з витягом з державного реєстру банків АТ «Сенс Банк» від 2 грудня 2022 року, АТ «Альфа-Банк» змінило назву на АТ «Сенс Банк». Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»). Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обов`язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений ст. 37 Закону України «Про іпотеку», виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки. Обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у ст. 37 Закону України «Про іпотеку», виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тобто, такий обов`язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю (постанова Верховного Суду від 6 березня 2019 року в справі № 910/10059/17). Грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог. Отже, предметом доказування в даній справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 200/14524/16-ц). Так, в обґрунтування вартості предмета іпотеки, на момент набуття відповідачем права власності на нього, позивачем було надано договір купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року, укладений між АТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_2 , відповідно до умов якого ціна продажу чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 встановлена в розмірі 47 000 доларів США, що станом на дату укладення договору становило 1 254 717 грн. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, вказав, що в матеріалах справи відсутній висновок про вартість майна, а саме: чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , що складений на замовлення сторін суб`єктом оціночної діяльності, а встановлена за домовленістю АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 в п. 2.1. договору купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року ціна продажу майна розмірі 47 000 доларів США, що станом на дату укладення договору становило 1 254 717 грн, сама по собі не підтверджує, що вартість майна визначалася суб`єктом оціночної діяльності. В той же час, колегія суддів не може погодитись із таким висновком з урахуванням наступного. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Оцінка майна - це процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (абз. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Суб`єктами оціночної діяльності є суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону. Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Національний стандарт № 1 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності (згідно з п. 1 Національного стандарту № 1). Пункти 56 та 57 Національного стандарту № 1 передбачають, що висновок про вартість об`єкта є складовою частиною такого звіту. Звіт про оцінку майна підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (згідно із п. 59 Національного стандарту № 1). Висновок підписується оцінювачем (оцінювачами), який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (абз. 3 п. 60 Національного стандарту № 1). Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна згідно із законодавством (абз. 1 п. 55 Національного стандарту № 1). Оцінка майна проводиться, у тому числі, на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки. Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб (ст. ст. 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Так, матеріалами справи встановлено, що в обґрунтування вартості предмета іпотеки, на момент набуття відповідачем права власності на нього, позивачем було надано договір купівлі-продажу від 10 квітня 2019 року, укладений між АТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_2 , відповідно до умов якого ціна продажу чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 встановлена в розмірі 47 000 доларів США, що станом на дату укладення договору становило 1 254 717 грн (а.с.51, Т.1). У пункті 2.2. цього ж договору вказано, що за даними звіту про незалежну оцінку вартості об`єкту від 27 березня 2019 року, зробленого та затвердженого ТОВ «АНТЕЙ РІЕЛТІ», ринкова вартість майна, належного продавцеві на праві власності, становить 1 166 076 гривень. Сторона кредитора жодних заперечень щодо розміру ринкової вартості предмету іпотеки на час набуття права на нього не наводила, обмежившись у своїх письмових поясненнях лише заявою про застосування наслідків пропуску позовної давності. Як слідує із обставин справи, проміжок часу, що пройшов з часу, коли банк набув квартиру у власність (26 березня 2019 року) та відчужив її ОСОБА_2 (10 квітня 2019 року), є незначним. Доказів, що з часу набуття банком права власності на квартиру до часу відчуження банком цієї квартири значно змінилась вартість спірної квартири, матеріали справи не містять. Тому відсутні підстави вважати, що визначена у звіті про незалежну оцінку вартості об`єкту від 27 березня 2019 року, зробленого та затвердженого ТОВ «АНТЕЙ РІЕЛТІ», ціна не відповідає дійсній вартості іпотечного майна. Отже, в матеріалах справи наявні дані про незалежну оцінку вартості об`єкту від 27 березня 2019 року, зроблену та затверджену ТОВ «АНТЕЙ РІЕЛТІ», яка наявна у справі, а тому є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що саме відсутність окремого звіту про незалежну оцінку вартості об`єкту нерухомості є єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. В той же час, як слідує із матеріалів справи, у боржника наявна заборгованість, як за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11/379 забезпеченим іпотечним договором від 29 лютого 2008 року, так і за іншим договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року, який також забезпечений на умовах договору іпотеки б/н від 12 вересня 2008 року. Обидва кредитні та іпотечні договори укладені між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 . Предметом іпотеки за двома договорами іпотеки: від 29 лютого 2008 року та від 12 вересня 2008 була належна боржнику на праві власності чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Термін виконання за обома кредитними договорами настав, що підтверджено відповідно рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року та рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі № 607/23576/13-ц. За рішенням Третейського суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКБСР «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором від 29 лютого 2008 року №770/11/379 в сумі 1 094 400, 02 грн. За рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області стягнуто з ОСОБА_1 на користь АКБСР «Укрсоцбанк» заборгованість за договором невідновлювальної кредитної лінії № 770/11-504 від 12 вересня 2008 року у розмірі 500 288,69 грн. Отже, оскільки існувала заборгованість, яка визначена рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року, та заборгованість, яка визначена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 березня 2014 року в справі № 607/23576/13-ц, тому кредитор мав законні підстави для отримання решти суми у розмірі 1 594 688,71 грн (500 288,69 грн за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області+1 094 400, 02 грн (за рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 червня 2014 року), яка на момент переходу права власності на предмет іпотеки (1 166 076 грн) не перевищувала розмір заборгованості ОСОБА_1 (1 594 688,71 грн). Як убачається із матеріалів справи, Акціонерне товариство "Укрсоцбанк" використало право, надане йому п. 4.5.3. договору іпотеки б/н від 29 лютого 2008 року та зареєструвало за собою право власності на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Аналогічні умови щодо права іпотекодержателя набуття у власність предмета іпотеки (цього ж самого) передбачено у статті 4 іпотечного договору від 12 вересня 2008 року. Реалізація відповідного права іпотекодержателя відбулася 22 березня 2019 року, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Отже, за наслідками розгляду цього апеляційного провадження підставою для відмови у задоволені позовних вимог є те, що на момент переходу права власності на предмет іпотеки її розмір не перевищував розмір заборгованості ОСОБА_1 , яка існувала у нього перед цим банком. Неповернення позичальнику відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, свідчить про те, що за рахунок іпотечного майна здійснювалося погашення заборгованості за двома кредитними зобов`язаннями, яка існувала у боржника перед кредитором на цей час. Саме такі висновки є логічними за наслідками поведінки кредитора щодо неповернення суми перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Проте, у межах цього спору колегія апеляційного суду позбавлена компетенції щодо надання оцінки іншим діям банку, які були ним вчинені після 22 березня 2019 року. Згідно з вимогами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. З огляду на наведені вище висновки апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, проте навів помилкові мотиви у оскаржуваному рішенні, які підлягають зміні у редакції цієї постанови, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 5 червня 2024 року змінити в частині мотивів для відмови у задоволенні позову. Керуючись ст. 268, 374, 376, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 5 червня 2024 року змінити в частині мотивів для відмови у задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба