Постанова 4824 № 755/12523/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 755/12523/23 Головуючий у суді І інстанції Катющенко В.П. Провадження № 22-ц/824/9610/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 11 жовтня 2018 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача також підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок, для користування яким видано кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 44 000,00 грн. Умовами договору також передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, своєчасно не здійснював щомісячні мінімально обов`язкові платежі за кредитом та процентами, станом на 17 липня 2023 року за ним рахується заборгованість в загальному розмірі 51 397,51 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 42 210,81 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 9 186,70 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі укладання між ним та відповідачем договору про надання банківських послуг та його умови, оскільки анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку 11 жовтня 2018 року, яка надана позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, викладена іноземною (російською) мовоюі банк не вчинив жодної дії в частині подання до суду перекладу зазначеного документу, що позбавляє суд належним чином дослідити його та надати такому доказам оцінку. Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та не надав оцінки усім доказам у справі, а саме виписці по картковому рахунку та розрахунку заборгованості. З наданої банком виписки про рух коштів по картці вбачається, що відповідач починаючи з 19 березня 2021 року почав користуватися кредитними коштами, неодноразово здійснював операції як щодо зняття готівки з карткового рахунку через банкомати, так і здійснював покупки та переказ коштів на картку, поповнював карту. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі, які свідчать про отримання і користування відповідачем кредитними коштами, а також часткове погашення заборгованості, тому є доведеним факт укладання кредитного договору між сторонами, який складається не лише із заяви позичальника та Умов та правил надання банківських послуг. Стосовно мови укладення договору позивач вказує, що на момент підписання відповідачем анкети-заяви від 11 жовтня 2018 року будь-які заборони щодо укладення договору російською мовою були відсутні. Надання документів, які були складені та підписані у 2018 році на російській мові, не порушує жодну норму процесуального права. Більше того, анкета-заява містить підпис відповідача, що засвідчує те, що він зрозумів її зміст та викладені умови. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі рішення не відповідає. Судом встановлено, що 11 жовтня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписали анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів). Розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування у договорі не зазначено. До анкети-заяви банк додав, окрім копії паспорту відповідача, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених на засіданні Правління від 31 липня 2018 року (протокол № 30). Також до позовної заяви банк долучив: довідку про видані позичальнику кредитні картки «Універсальна»; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я відповідача; паспорт споживчого кредиту; виписку по картковому рахунку за період з 11 жовтня 2018 року по 19 липня 2023 року; розрахунки заборгованості за договором від 11 жовтня 2018 року. Згідно з наданими позивачем розрахунками, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 17 липня 2023 року становить 51 397,51 грн і складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 42 210,81 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 9 186,70 грн За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи, у анкеті-заяві позичальника від 11 жовтня 2018 року, яка містить підпис ОСОБА_1 , процентна ставка не зазначена, тобто між сторонами відсутня згода щодо таких істотних умов кредитного договору як оплата процентів за користування грошовими коштами. Отже, підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 3, 627 ЦК України не погоджував умови кредитного договору щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами і не брав на себе відповідні зобов`язання, а тому посилання позивача те, що він надав документи, які підтверджували погодження між сторонами всіх умов надання банківських послуг, у тому числі обов`язку позичальника зі сплати процентів, не відповідають фактичним обставинам справи. Враховуючи те, що зазначеною вище заявою, яка підписана відповідачем 11 жовтня 2018 року, не визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони не можуть бути стягнуті з позичальника на користь кредитора в примусовому порядку саме з наведених підстав. Разом з тим, звертаючись до суду із позовом, АТ КБ «ПриватБанк» також посилалося на наявність за відповідачем заборгованості за тілом кредиту у розмірі 42 210,81 грн. У частині третій статті 12, частині першій, шостій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Отже, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача, який повинен досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19). У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписку по рахунку позичальника), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Судом першої інстанції не враховано, що на підставі укладеного між сторонами кредитного договору у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку позивач видав відповідачу 11 жовтня 2018 року першу кредитну картку «Універсальну», за допомогою якої ОСОБА_1 набув можливість протягом строку дії цієї кредитної картки, а також перевипущених карток знімати грошові кошти з рахунку та розраховуватись ними. З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався встановленими йому кредитними лімітами (картками) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування, що відповідає строку дії картки. Із виписки по особовому рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, отримував кошти через банкомати, розраховувався в торгівельних мережах, оплачував послуги, здійснював перекази, поповнював мобільний рахунок тощо, а отже отримав гроші на кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки із встановленим на ній кредитним лімітом. Таким чином, наведене вище свідчить про доведеність кредитором та фактичне визнання позичальником факту отримання кредитних коштів та користування ними, а тому суд першої інстанції помилково відмовив позивачу у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів за кредитним договором у вигляді встановленого (збільшеного) банком і використаного позичальником кредитного ліміту. Відповідач повинен був повернути позивачу у добровільному порядку зняті або витрачені ним з рахунку грошові кошти, проте свій обов`язок не виконав, не забезпечивши своєчасне та достатнє погашення заборгованості за основною частиною кредиту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду також зробила правовий висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. Отже, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на недоведеність факту укладання між банком та відповідачем договору про надання банківських послуг не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) та від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19)). Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Натомість відповідач таку презумпцію під час розгляду справи не спростував, кредитний договір не оспорював як по суті, так і у зв`язку з його безгрошовістю. Колегія суддів виходить з презумпції правомірності та чинності кредитного договору, укладеного 11 жовтня 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у зв`язку з чим не вбачає обґрунтованих підстав для звільнення відповідача від обов`язку повернення позивачу фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту). Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 756/1539/14-ц (провадження № 61-37762св18) та від 31 серпня 2020 року у справі № 314/5993/14 (провадження № 61-4283св18). З огляду на наведене, районний суд дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача непогашеної заборгованості за тілом кредиту станом на 17 липня 2023 року у розмірі 42 210,81 грн, не врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку та виписці, визначена кредитором у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я позичальника, який під час розгляду справи не спростував відсутність у нього невиконаних зобов`язань перед банком належними і допустимими доказами. Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що надана позивачем «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке» не може бути прийнята судом як належний доказ, оскільки документ складений на іноземній мові, а позивачем не додано її засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 25 квітня 2019 року «Про забезпечення функціонування української мови як державної», єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 1999 року визначено офіційне тлумачення частини першої статті 10 Конституції України, а саме: «Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України». Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку не можна вважати належним доказом, є помилковим, оскільки незважаючи на викладення такої на російській мові, її зміст дає можливість зрозуміти викладені в ній умови. Крім цього, анкета-заява містить підпис відповідача, що засвідчує розуміння ним її змісту. В розумінні положень статті 77 ЦПК України позивачем надані належні докази. Так, суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 9 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою. За правилами частин першої та другої статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. У справі, яка переглядається, позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» викладена українською мовою, тобто відповідає вимогам ЦПК України та Закону України від 25 квітня 2019 року «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач зазначив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також вказав, що до матеріалів справи він надав докази, якими, на його думку, ці обставини підтверджуються. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, (провадження № 14-400цс19) та від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21)). Незважаючи на те, що подана позивачем на підтвердження укладання договору та його умов анкета-заява від 11 жовтня 2018 року викладена іноземною мовою, даючи оцінку встановленим обставинам, дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вимог позивача, оскільки матеріали справи містять достатньо належних доказів існування між сторонами кредитних правовідносин та наявності у відповідача заборгованості по тілу кредиту у вказаному позивачем розмірі. Що ж стосується Умов та правил надання банківських послуг, затверджених на засіданні Правління від 31 липня 2018 року (протокол № 30), то їх редакція була долучена банком до позовної заяви на українській мові. Водночас місцевий суд не звернув увагу, що Умови та правила надання банківських послуг не були підписані позичальником і не визнавалися ним в ході розгляду справи, тому вони взагалі не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем правочину, а отже в суду взагалі не було підстав оцінювати їх як складову частину укладеного між укладеного між сторонами кредитного договору шляхом підписання заяви-анкети. Отже, розглядаючи зазначений позов банку про стягнення з боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції у повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 11 жовтня 2018 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, погоджується з позицією позивача, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача частково заслуговують на увагу, а висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості не відповідає матеріалам справи, зроблений з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 36 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір. Виходячи з наведеного, із ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» у даній справі, а саме 2 204,27 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 306,40 грн - за подання апеляційної скарги, а всього стягується 5 510,67 грн судового збору. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 42 210,81 грн (сорок дві тисячі двісті десять гривень 81 копійку) заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг від 11 жовтня 2018 року та 5 510,67 грн (п`ять тисяч п`ятсот десять гривень 67 копійок) сплаченого судового збору. В задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній