Постанова Чернігівський апеляційний суд № 741/2218/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 28 жовтня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 741/2218/23 Головуючий у першій інстанції Киреєв О. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/831/24 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Мальцева І.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Носівська міська рада Ніжинського району Чернігівської області розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Носівського районного суду Чернігівської області у складі судді Киреєва О.В. від 16 квітня 2024 року, місце ухвалення рішення м.Носівка, у справі за позовом ОСОБА_1 до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на належні їй на підставі державних актів серії ЧН №015456 та ЧН №018679 земельні ділянки площами 2,59 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:2200, та 0,41 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:1102, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташовані в межах с.Червоні Партизани Носівського району Чернігівської області. За доводами позивача, він є спадкоємцем ОСОБА_2 за заповітом від 05.07.2000 року, спадщину прийняв, але нотаріус відмовив йому у оформленні спадкових прав на зазначені земельні ділянки, оскільки у заповіті вказані не земельні ділянки, а земельний пай. У зв`язку із відмовою нотаріуса, позивач звернувся із запитом до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та отримав відповідь, відповідно до якої державні акти серії ЧН №015456 та ЧН №018679 були видані взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 008991, який належав ОСОБА_2 . За даних обставин, ОСОБА_1 вважає, що має право на успадкування після смерті ОСОБА_2 зазначених земельних ділянок, як спадкоємець за заповітом. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на земельні ділянки площами 2,59 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:2200, та 0,41 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:1102, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 16.04.2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування. В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції від 16.04.2024 року ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 16.04.2024 року, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 16.04.2024 року є незаконним, ухваленим при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, має місце порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду першої інстанції відносно того, що спірні земельні ділянки є частиною спадщини, яка не охоплена заповітом ОСОБА_2 від 05.07.2000 року, і тому, в силу статті 1245 ЦК України, підлягають спадкуванню спадкоємцями за законом на загальних підставах. Апелянт зазначає, що у заповіті йде мова не про земельні ділянки, а про земельний пай відповідно до сертифікату ЧН № 008991, розмір земельного паю 3,32 в умовних кадастрових гектарах в господарстві імені Куйбишева. При цьому, у заповіті зазначений лише один вказаний земельний пай і один спадкоємець - ОСОБА_1 . Даний заповіт від 05.07.2000 року спадкодавцем не змінювався і не скасовувався. У зв`язку із відмовою нотаріуса, позивач звернувся із запитом до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та отримав відповідь, відповідно до якої державні акти серії ЧН № 015456 та ЧН № 018679 були видані взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 008991, який належав ОСОБА_2 . Тобто, спадкове майно, яке вказане у заповіті від 05.07.2000 року, відповідає спадковому майну, яке залишилося після смерті спадкодавця, відповідно до вищевказаних двох державних актів про право власності на земельну ділянку. На підтвердження обґрунтованості вимог заявленого позову, апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2022 року у справі №136/1124/19. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції допустився помилки, відмовивши у прийнятті визнання позову відповідачем Носівською міською радою Ніжинського району Чернігівської області, оскільки, враховуючи вимоги статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились. Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Семенок В.І. надали суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_2 за життя набула право власності на земельні ділянки площами 2,59 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:2200, та 0,41 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:1102, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території с. Червоні Партизани, Червонопартизанської сільської ради Носівського району Чернігівської області, на її ім`я було видано державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 015456 та ЧН № 018679 (а.с. 11-12). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.8). 05.07.2000 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким свій земельний пай, що знаходиться в господарстві імені Куйбишева, сертифікат ЧН № 008991, розмір земельного паю 3,32 в умовних кадастрових гектарах, заповіла ОСОБА_1 (а.с.9). Із копії спадкової справи № 65/2020 до майна померлої ОСОБА_2 (а.с.28-40) вбачається, що ОСОБА_1 спадщину прийняв шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а.с.28). 07.05.2021 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву (а.с.40), в якій просив видати йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки з кадастровими номерами 7423887000:02:001:2200 та 7423887000:02:001:1102. 07.05.2021 року приватним нотаріусом було винесено постанову № 230/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с.16), якою ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 7423887000:02:001:2200 та 7423887000:02:001:1102. При цьому, у вказаній постанові приватним нотаріусом зазначено, що вказані земельні ділянки є частиною спадщини, що не охоплена заповітом ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 не надано документів, які підтверджують родинні відносини із спадкодавцем, яких би було достатньо для закликання до спадкування за законом. Як вбачається із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №С-1441/0-1481/6-23 від 02.11.2023 року на запит ОСОБА_1 (а.с.13), взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН №008991, ОСОБА_2 було видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровими номерами: 7423887000:02:001:2200, 7423887000:02:001:1102. Відповідної інформації щодо звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки із кадастровими номерами: 7423887000:02:001:2200, 7423887000:02:001:1102, після отримання вказаних вище відомостей із Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, матеріали даної цивільної справи не містять. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.04.2024 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову, суд визнав необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, доводи сторони позивача про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на земельні ділянки площами 2,59 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:2200, та 0,41 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:1102, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , оскільки зазначені земельні ділянки є частиною спадщини, яка не охоплена заповітом ОСОБА_2 від 05.07.2000 року, і тому, в силу статті 1245 ЦК України, підлягають спадкуванню спадкоємцями за законом на загальних підставах. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, і задоволенню не підлягають. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , які зазначені у рішенні суду першої інстанції від 16.04.2024 року, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується із висновками суду першої інстанції відносно того, що спірні земельні ділянки є частиною спадщини, яка не охоплена заповітом ОСОБА_2 від 05.07.2000 року, і тому, в силу статті 1245 ЦК України, підлягають спадкуванню спадкоємцями за законом на загальних підставах. Апелянт зазначає, що у заповіті йде мова не про земельні ділянки, а про земельний пай відповідно до сертифікату ЧН № 008991, розмір земельного паю 3,32 в умовних кадастрових гектарах в господарстві імені Куйбишева. При цьому, у заповіті зазначений лише один вказаний земельний пай і один спадкоємець - ОСОБА_1 . Даний заповіт від 05.07.2000 року спадкодавцем не змінювався і не скасовувався. У зв`язку із відмовою нотаріуса, позивач звернувся із запитом до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та отримав відповідь, відповідно до якої державні акти серії ЧН № 015456 та ЧН № 018679 були видані взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 008991, який належав ОСОБА_2 . Тобто, спадкове майно, яке вказане у заповіті від 05.07.2000 року, відповідає спадковому майну, яке залишилося після смерті спадкодавця, відповідно до вищевказаних двох державних актів про право власності на земельну ділянку. На підтвердження обґрунтованості вимог заявленого позову, апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2022 року у справі №136/1124/19. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції допустився помилки, відмовивши у прийнятті визнання позову відповідачем Носівською міською радою Ніжинського району Чернігівської області, оскільки, враховуючи вимоги статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Згідно із ч.1 статті 15, ч.1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язано із позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно із ч.1, ч.2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч.1 статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно ч.1 статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч.1, ч.2 статті 1223 ЦК України). У ч.1, ч.2, ч.4 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Відповідно до пунктів: 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_2 державних актів на право власності на спірні земельні ділянки), громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_2 за життя набула право власності на земельні ділянки площами 2,59 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:2200, та 0,41 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:1102, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території с. Червоні Партизани, Червонопартизанської сільської ради Носівського району Чернігівської області, на її ім`я було видано державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 015456 та ЧН № 018679 (а.с. 11-12). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.8). 05.07.2000 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким свій земельний пай, що знаходиться в господарстві імені Куйбишева, сертифікат ЧН № 008991, розмір земельного паю 3,32 в умовних кадастрових гектарах, заповіла ОСОБА_1 (а.с.9). В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі №136/1124/19, провадження №61-1556св21. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив: … - сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Загальноприйнятим є використання поняття земельний пай не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а й як земельна ділянка, отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). У разі, якщо заповідач реалізував право на земельну частку (пай) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, і за життя не склав нового заповіту чи не скористався правом на внесення змін до заповіту, то заповіт, у якому заповідач розпорядився правом на земельну частку (пай), не втрачає чинність на підставі частини четвертої статті 1236 ЦК України, а визначення спадкоємців на земельну ділянку має відбуватися згідно з цим заповітом; - суди не врахували необхідність тлумачити заповіт на користь волевиявлення спадкодавця у разі зміни документів, що посвідчують право на землю (земельну частку (пай), земельну ділянку); - ОСОБА_5, заповідаючи свідоцтво про право власності на земельну частку (пай), вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку вона згодом отримала державний акт на право власності. З урахуванням того, що ОСОБА_5 11 травня 2004 року, тобто через два місяці після складення першого заповіту склала другий заповіт, у якому конкретизувала, що свідоцтво про право власності на земельну частку (пай) вона заповідає ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , то воля заповідача була спрямована саме на передання позивачці ОСОБА_4 та відповідачу ОСОБА_2 земельного паю у вигляді відповідної земельної ділянки. У зв`язку із цим тлумачення заповіту від 11 травня 2004 року на користь спадкоємців, зазначених у ньому, не є спотворенням волі заповідача. У контексті встановлених у даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 фактичних, документально підтверджених обставин, та приписів норм права, які регламентують дані правовідносини, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України Про нотаріат при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. Із копії спадкової справи № 65/2020 до майна померлої ОСОБА_2 (а.с.28-40) вбачається, що ОСОБА_1 спадщину прийняв шляхом звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а.с.28). 07.05.2021 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву (а.с.40), в якій просив видати йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки з кадастровими номерами 7423887000:02:001:2200 та 7423887000:02:001:1102. 07.05.2021 року приватним нотаріусом було винесено постанову № 230/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с.16), якою ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на земельні ділянки із кадастровими номерами: 7423887000:02:001:2200 та 7423887000:02:001:1102. При цьому, у вказаній постанові приватним нотаріусом зазначено, що вказані земельні ділянки є частиною спадщини, що не охоплена заповітом ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 не надано документів, які підтверджують родинні відносини із спадкодавцем, яких би було достатньо для закликання до спадкування за законом. Як вбачається із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №С-1441/0-1481/6-23 від 02.11.2023 року на запит ОСОБА_1 (а.с.13), взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН №008991, ОСОБА_2 було видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровими номерами: 7423887000:02:001:2200, 7423887000:02:001:1102. Копії даних державних актів на право власності на вказані земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_2 09.09.2004 року, наявні у матеріалах цивільної справи (а.с.11,12). Звертаючись до суду з даним позовом до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на вищевказану відповідь ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № С-1441/0-1481/6-23 від 02.11.2023 року та вказував, що має право на успадкування після смерті ОСОБА_2 земельних ділянок площами 2,59 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:2200, та 0,41 га, кадастровий номер 7423887000:02:001:1102, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як спадкоємець за заповітом. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності на спадкове майно у нотаріальному порядку. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі №227/3750/19, провадження № 61-16069ск20. Відповідної інформації щодо звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки із кадастровими номерами: 7423887000:02:001:2200, 7423887000:02:001:1102, після отримання ним вказаних вище відомостей із Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладених у листі №С-1441/0-1481/6-23 від 02.11.2023 року (а.с.13), матеріали даної цивільної справи не містять. Оскільки позивач не вказує у заявленому позові про відсутність у нього можливості отримання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, за наявності у позивача всіх вказаних вище документів, звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, є передчасним. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції допустився помилки, відмовивши у прийнятті визнання позову відповідачем Носівською міською радою Ніжинського району Чернігівської області, оскільки, враховуючи вимоги статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову, виходячи із наступного. Відповідно до положень ч.4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У даній справі визнання відповідачем позову суперечить вказаним вище приписам норм права, які регламентують дані правовідносини. За даних обставин, та виходячи із правил ч.4 статті 206 ЦПК України, визнання відповідачем вимог позову, не може бути прийнято судом, та відповідно, бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково. При цьому, рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 16.04.2024 року - змінити, виклавши мотиви та підстави відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, у редакції даної постанови апеляційного суду. Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2024 року - змінити, виклавши мотиви та підстави відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Носівської міської ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, у редакції даної постанови апеляційного суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: