Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/3283/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9512/24 Справа № 213/3283/24 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2024 року, яке ухвалено суддею Мазуренком В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 серпня 2024 року,- В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», (надалі АТ «ПівдГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання. Позовна заява мотивована тим, що позивач протягом тривалого часу працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, що призвело до виникнення у нього професійних захворювань. Висновком МСЕК від 15.02.2024 позивачу, первинно, встановлено 65% втрати працездатності, безстроково, та встановлено третю групу інвалідності. Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування. У зв`язку з хронічними професійними захворюваннями він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, реалізовувати свої звички та бажання. Позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги. Його самопочуття не поліпшується, негативні зміни в його житті є незворотними, що викликає у нього моральні страждання. Вважає, що з боку відповідача повинна бути відшкодована позивачу моральна шкода у розмірі 400 000,00 грн. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 240 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «ПівдГЗК» в дохід держави судовий збір у розмірі 2400,00 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., просить змінити рішення суду першої інстанції, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до заявленої ним у позові, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції при ухваленні рішення не в повному обсязі оцінив моральні страждання позивача у зв`язку з чим дане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, підлягає скасуванню. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, судом не надано належної уваги тяжкості завданої позивачеві шкоди, оскільки 65 % втрати професійної працездатності, свідчать про безповоротність втрати здоров`я та неможливість відновлення стану здоров`я до нормального, внаслідок чого, ухвалений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача. Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем письмові докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я позивача і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що, у свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Але судом першої інстанції, при розгляді справи, не було ретельно досліджено, аби визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди був співмірним завданій позивачу шкоді, з урахуванням принципів розумності, виваженості і справедливості, внаслідок чого визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача. У зв`язку з професійними захворюваннями та втратою професійної працездатності, порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту встановлення професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок професійного захворювання, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Приймаючи до уваги відсоток втрати працездатності позивача та зважаючи на серйозність отриманих професійних захворювань, які у свою чергу спричиняють виникнення супутніх хвороб та фактично повністю змінили стиль та уклад життя позивача, який наразі потребує додаткових зусиль для позивача та членів його сім`ї для організації нормального життя, позивач вважає розмір відшкодування моральної шкоди має бути пропорційним до розміру втрати його працездатності у відсотковому співвідношенні. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач АТ «ПівдГЗК» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Апеляційна скарга апелянта не містить посилань щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права при ухваленні рішення по справі; доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мотуза О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, представника відповідача ПрАТ «ПівдГЗК» - Маламуж С.С., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , у період з 11 лютого 1985 року по 13 грудня 2021 року, працював на підприємстві АТ «ПівдГЗК». 13 грудня 2021 року позивач звільнений за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 листопада 2023 року, проведено розслідування причин виникнення у машиніста залізнично-будівельних машин ОСОБА_1 професійного захворювання: радикулопатія попереко-крижова L4, L5, S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня). Хронічне обстуктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня. Згідно з пунктом 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 листопада 2023 року професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи машиністом рихтувальної машини з 11.02.1985 по 29.07:1991, з 01.04.1993 по 19.12.2007; машиністом путерихтувальної машини з 29.07.1991 по 01.04.1993; машиністом колійних машин з 19.12.2007 по 16.04.2019: машиністом залізнично-будівельних машин (виправно-підбивально-рихтувальна машина) з 16.04.2019 по 13.12.2021 ОСОБА_1 виконував управління та обслуговування обладнання при русі залізничними коліями в кар`єрі, на відвалі при ремонті залізничної колії; займався виправкою, рихтуванням та переукладанням залізничних колій. Під час ведення цього процесу, через недосконалість робочого місця, виконував роботи, що характеризуються впливом пилу, концентрація якого перевищувала нормативне значення та фізичного навантаження (крім періоду з 11.02.1985 по 26.07.1999), яке перевищувало нормативне значення. Відповідно до п. 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 листопада 2023 року причинами виникнення професійного захворювання є: концентрація пилу з вмістом вільного кристалічного кремнію діоксиду від 10% до 70% в повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення в 2,2-10 раз (4,4-20,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3). Важкість праці; статичне навантаження: величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками, кг/с 120000, при нормі 70000; періодичне перебування у незручній робочій позі 41,2 58,6% при допустимому до 25% (п.18 акту). Відповідно до п. 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 листопада 2023 року, на підставі даних інформаційної довідки про умови праці від 17.08.2023 № ПС/3.1/18007-23 підготовленої Південно Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці та згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом Міністерства охорони здоровя України від 08.04.2014 за № 248, умови праці машиніста залізнично будівельних машин (виправно-підбивально-рихтувальна машина) рудоуправління АТ «ПівдГЗК» ОСОБА_1 відноситься: - за показниками важкості праці до 3 класу 2 ступеня (шкідливі); за вмістом аерозолів переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 2 ступеня (шкідливі); - за рівнем шуму до 3 класу 1 ступеня (шкідливі); - за показниками мікроклімату до 3 класу 2 ступеня (шкідливі); за рівнем вібрації до 2 класу (допустимі); за напруженістю праці до 3 класу 2 ступеня (шкідливі). Загальна оцінка: умови праці відносяться до 3 класу 2 ступеня (шкідливі). При первинному огляді обласною МСЕК № 129898, № 558319 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 встановлено 65 % втрати професійної працездатності (50% - по радикулопатії, 15% - ХОЗЛ), безстроково. Також, визнано особою з інвалідністю третьої групи, з 05.02.2024, безстроково. Також, встановлено, що протягом 2022 2023 років ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування в медичних закладах з приводу скарг на біль в шийному та попереко-крижовому відділах хребта, біль і обмеження рухів в суглобах, оніміння рук, тощо. Медичним висновком ЛЕК ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» встановлено професійний характер захворювання. Із довідки АТ «Південний ГЗК» від 07.08.2024 №60 видно, що загальний стаж ОСОБА_1 на підприємстві складає 36 років 10 місяців 01 день, стаж в шкідливих умовах праці 36 років 05 місяців 19 днів. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Суд врахував тривалий період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача впродовж 36 років 05 місяців 19 днів, характер отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності в розмірі 65%, безстроково, та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, безстроково. Суд також прийняв до уваги тяжкість та невідворотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу висновком МСЕК № 129898, № 558319 15 лютого 2024 року встановлено 65% стійкої втрати професійної працездатності, безстроково, визнано людиною з третьою групою інвалідності, безстроково, тобто, встановлено наявність пошкодження його здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з п. 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23 листопада 2023 року, причинами виникнення професійного захворювання є: концентрація пилу з вмістом вільного кристалічного кремнію діоксиду від 10% до 70% в повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення в 2,2-10 раз (4,4-20,0 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3). Важкість праці; статичне навантаження: величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками, кг/с 120000, при нормі 70000; періодичне перебування у незручній робочій позі 41,2 58,6% при допустимому до 25% (п.18 акту). Отже, роботодавець АТ «ПівдГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ «ПівдГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Таким чином, судом вірно встановлено порушення АТ «ПівдГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 36 років 05 місяців 19 днів, а саме у період з 11 лютого 1985 року по 13 грудня 2021 року на АТ «ПівдГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача людиною з інвалідністю третьої групи, безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що розумним, виваженим і справедливим, у його ситуації, буде визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 240 000,00 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих позивачем професійних захворювань, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 55% та встановлення третьої групи інвалідності безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується виписними епікризами, що міститься в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір моральної шкоди, яку позивач просив відшкодувати, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки, визначаючи розмір моральної шкоди, яку слід стягнути, суд першої інстанції обґрунтував та врахував ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів протягом 36 років 10 місяців, принципи поміркованості, розумності і справедливості, та вважав, що вказаний розмір не більший, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування такої шкоди. Судом враховано, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі№ 752/17832/14-ц. Зміна розміру моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, в даному випадку буде переоцінкою встановлених судом першої інстанції обставин. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 05 листопада 2024 року. Головуючий: Судді: