Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/3605/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10195/21 Справа № 210/3605/21 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/3605/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВАРІАНТ», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2021 року, яке ухвалене суддею Ступаком С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 вересня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Морозова О.С., звернувся до суду з позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю «ІНВАРІАНТ» (далі ТОВ «ІНВАРІАНТ») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров`я під час виконання ним трудових обов`язків. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв`язку із чим, висновком МСЕК від 03.09.2008 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 20 % - ХОЗЛ до 01 вересня 2009 року. У 2009 році, при повторному переогляді, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався. Висновком МСЕК від 20.09.2011 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 20% до 25%, встановлено на безстроковий термін. Вважає, що у зв`язку з отриманим професійним захворюванням йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути з ТОВ «ІНВАРІАНТ» на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВАРІАНТ» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВАРІАНТ», на користь ОСОБА_1 , суму моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, у розмірі 10 000 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВАРІАНТ», на користь держави судовий збір 908,00 грн. 00 коп. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на його користь, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості та судовій практиці. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. Внаслідок втрати професійної працездатності позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманого професійного захворювання, втратив 25 % професійної працездатності, він позбавлений можливості реалізувати свої звички та бажання, свої наміри в професійній сфері, змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював з 17.04.2003 року до 30.06.2005 року машиністом бурової установки 5-го розряду в ТОВ «ІНВАРІАНТ», в шкідливих умовах праці (а.с. 8-10). 30.06.2005 року позивач звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України ( а.с. 8-10). Відповідно до пунктів 9, 10, 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.08.2008 року, позивачу 03.06.2008 року Українським НДІ промислової медицини встановлене професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першого-другого ступеня (пиловий бронхіт першого-другого ступеня, емфізема легень першого-другого ступеня). ЛН першого-другого ступеня J44 (а.с. 6). Відповідно до п.17 вищевказаного Акту, причиною виникнення хронічного професійного захворювання у позивача визнано: роботу на протязі 22 років 10 місяців в умовах шкідливої дії пилу, в тому числі вміст двоокису кремнію від 4,2 до 32,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. Згідно п. 16 Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.08.2008 року, вбачається, що позивач працюючи з 05.07.1982 року по 04.08.1998 року, з 01.12.1999 року по 24.03.2003 року на шахтах ім. Кірова, № 1 та № 2 ім. Артема РУ ім. Кірова ВО «Кривбасруда» та «РУ ім. Кірова», з 17.04.2003 року по 30.06.2005 року в ТОВ «ІНВАРІАНТ» підпадав під дію пилу, концентрація якого перевищувала ГДК. Згідно пункту 17 вказаного Акту вбачається, що причини виникнення професійного захворювання, є робота на протязі 22 років 10 місяців в умовах шкідливої дії пилу, в тому числі вміст двоокису кремнію від 4,2 до 32,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. Відповідно до пункту 19 Акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14.08.2008 року особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи визнано: Керівництво шахт ім. Кірова, № 1 та № 2 ім. Артема РУ ім. Кірова ВО «Кривбасруда», «РУ ім. Кірова», ТОВ «ІНВАРІАНТ», ТОВ «Стройуніверсал», під час роботи на них ОСОБА_1 . Порушення ст. 153 КЗпП України, ст. 13 ЗУ «Про охорону праці». Висновком МСЕК від 03.09.2008 року, ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 20 % - ХОЗЛ до 01 вересня 2009 року. У 2009 році, при повторному переогляді, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався. Висновком МСЕК від 20.09.2011 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 збільшено відсоток втрати професійної працездатності з 20% до 25%, встановлено на безстроковий термін. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до п.17 вищевказаного Акту, причиною виникнення хронічного професійного захворювання у позивача визнано: роботу на протязі 22 років 10 місяців в умовах шкідливої дії пилу, в тому числі вміст двоокису кремнію від 4,2 до 32,3 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. Отже, роботодавець ТОВ «ІНВАРІАНТ», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло також з вини ТОВ «ІНВАРІАНТ», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів та яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійних захворювань, які потягли за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача (з 17.04.2003 року по 30.06.2005 року), відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 25 %, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Посилання позивача, як на приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 , на теперішній час, встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 25% безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (10 000,00 грн.) не є заниженим та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року. Головуючий: Судді: