Постанова 4803 № 216/4889/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5664/21 Справа № 216/4889/19 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 216/4889/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 лютого 2021 року , - ВСТАНОВИВ : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позов мотивовано тим, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою в період з 18.08.2006 року по 16.03.2020 року, спільних дітей не мають. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а саме 12.12.2012 року, ними був придбаний транспортний засіб марки «Geely CK», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, VIN: НОМЕР_2 , власником якого, в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, вказана відповідачка. Зазначає, що вказаний автомобіль вони придбали приблизно за 70 000,00 грн., з яких: 28 000,00 грн. вони мали готівкою, останні він отримав на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, решту суми сторони взяли у позику в банку, повернення якої відбувалося протягом двох років, тобто до грудня 2014 року. Джерелом їхніх доходів, з яких вони сплачували кредит була заробітна плата ОСОБА_2 , а також його пенсії та страхові виплати . Проте, відповідачка вважає, що автомобіль належить тільки їй, що порушує його права, а тому він звернувся до суду та просив визнати за ним та відповідачкою право власності по 1/2 частці спірного транспортного засобу. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «Geely CK», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, VIN: НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку транспортного засобу марки «Geely CK», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, VIN: НОМЕР_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , від імені та інтересів яуої діє адвокат Мотуз О.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_2 продала квартиру, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09 липня 2011 року, а за отримані кошти від продажу вказаної квартири погасила зобов`язання за кредитом на купівлю спірного транспортного засобу. Тобто, і квартира, і кошти, отримані від продажу квартири, не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя з позивачем. Наполягає, що найбільші платежі в рахунок погашення кредиту на автомобіль в сумі 20 000,00 грн. та 26 161,11 грн., були сплачені відповідачкою саме за рахунок коштів, отриманих від продажу особистої квартири. Вважає, що 84/100 частки вказаного автомобіля належить їй, оскільки його було придбано в більшій частці за її особисті кошти, отримані від продажу її квартири та лише 16/100 частки можна рахувати за позивачем. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2006 року, який рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.03.2020 року розірвано ( а.с.9,83-84) Відповідно до договору купівлі-продажу №134 від 12.12.2012 року ОСОБА_2 придбала транспортний засіб марки «Geely CK», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, VIN: НОМЕР_2 . Зазначений автомобіль був придбаний за 54 083,33 грн, за кошти, надані за договором кредиту №135АІ10121213001 на купівлю автотранспортних засобів від 13.12.2012 року (а.с. 39-41,42-46). Згідно договору купівлі-продажу квартири від 18.10.2013 року ОСОБА_2 продала двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, вартість квартири 57518,00 грн. (а.с. 47-48). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та з правил рівності часток подружжя в спільному майні. Врахував, що спірний автомобіль придбаний сторонами за час шлюбу, відповідно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв`язку з чим, прийшов до висновку про поділ між сторонами спірного майна, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем право власності на 1/2 частку «Geely CK», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, VIN: НОМЕР_2 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом праваспільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності,якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше невизначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністюподружжя,що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідноіззакономнеможуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого зподружжявони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік недомовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бередоуваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено. Таким чином, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання. При цьому, за приписами ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Положеннями ч. 2ст. 78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що спірний автомобіль марки «Geely CK», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, VIN: НОМЕР_2 , придбано сторонами у період шлюбу й доказів на підтвердження того, що більша частина зазначеного майна придбана за особисті кошти відповідачки суду не надано. Отже, врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, та відсутність достатніх належних та допустимих доказів зі сторони ОСОБА_2 стосовно їх спростування, а також застосування передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України підстав для відступу від засади рівності часток, суд дійшов правильного висновку про рівність часток подружжя та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірного майна. Не приймаються колегією суддів доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що 84/100 частки вказаного автомобіля належить їй, оскільки його було придбано в більшій частці за її особисті кошти, отримані від продажу її квартири та лише 16/100 частки можна рахувати за позивачем, тому що матеріли справи свідчать про те, що спірний автомобіль придбаний сторонами у період шлюбу, продаж квартири відбувся вже після оформлення кредиту на купівлю транспортного засобу і також у період шлюбу. Тобто, автомобіль був придбаний в інтересах сім`ї і виконання спільного зобов`язання з погашення заборгованості за кредитом, який отриманий для придбання спільного майна транспортного засобу, що використовувався в інтересах сім`ї, відбувалось сторонами обопільно протягом певного періоду. За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мотуз Олександр Володимирович, - залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 16 червня 2021 року. Головуючий: Судді: