Постанова 4803 № 212/434/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2225/20 Справа № 212/434/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Чубіна А.В. сторони позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року, яке постановлено суддею Колочко О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 08 грудня 2017 року, - В С Т А Н О В И В: В січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який в подальшому неодноразово уточнював. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 квітня 2004 року між сторонами було укладено шлюб, в період якого вони набули майно: автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN WDF НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 НЕ 2004 року випуску; автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 2006 року випуску; трикімнатну квартиру, загальною площею 62,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатну квартиру загальною площею 59,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 ; гараж № АДРЕСА_3 в блоці АДРЕСА_4 в гаражно-будівельному кооперативі «Сонячний» філія ГК«Север» на мікрорайоні 7-й Зарічний в Покровському районі м. Кривого Рогу. 11 червня 2015 року шлюб між сторонами було розірвано за рішенням суду. Тому просив суд на підставі ст. 60, 70 СК України,поділити майно, визнати за ним право власності на 1\2 частину автомобіля Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN WDF НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 НЕ 2004 року випуску; автомобіля Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 2006 року випуску; трикімнатної квартири загальною площею 62,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатної квартири загальною площею 59,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та гаражу № АДРЕСА_3 в блоці № АДРЕСА_4 в гаражно-будівельному кооперативі «Сонячний» філія ГК«Север» на мікрорайоні 7-й Зарічний в Покровському районі м. Кривого Рогу. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 , розділивши таким чином спільне сумісне майно подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 , розділивши таким чином спільне сумісне майно подружжя. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 1102 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1 102 грн. 40 коп. В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом залишено поза увагою, що на час розгляду справи і ухвалення рішення не діяла презумпція ст. 60 СК України, тому суду необхідно було встановити за які кошти таке майно було набуте, тобто за спільні кошти або особисті. Однак, суд на зазначене не звернув уваги. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що вона була позбавлена права захищати свої інтереси і не знала, що її адвокат також позбавлений даного права, оскільки суд, знаючи про відсутність повноважень у представника відповідача, не викликав відповідача в судове засідання, а розглянув справу в односторонньому порядку, не повідомивши її про час та місце розгляду справи. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 2004 року, який було розірвано на підставі рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11 червня 2015 року, яке набрало законної сили 23 червня 2015 року (а.с. 5). Під час перебування сторін у шлюбі позивач ОСОБА_1 набув права власності на трьохкімнатну квартиру загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., що знаходиться за адресою:. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Растєгаєвим В.С. (а.с. 112 112-зворот). Відповідно до договору купівлі - продажу від 13 січня 2011 року посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Перекопською О.О., відповідач ОСОБА_2 набула права власності на двохкімнатну квартиру загальною площею 59,0 кв.м., житловою площею 36,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 105-106). 09 березня 2013 року на їм`я відповідача ОСОБА_2 придбано автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_6 2004 року випуску, який згідно довідки рахунку 27 січня 2015 року продано ОСОБА_3 (а.с. 37-37 зворот). 23 квітня 2013 року на їм`я відповідача ОСОБА_2 придбано автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_7 року випуску, який згідно довідки рахунку 18 березня 2015 року продано ОСОБА_4 (а.с. 36-36 зворот). Згідно відповіді Голови кооперативу «Сонячний» від 17 травня 2016 року гараж № 24 в блоці № 15 придбаний ОСОБА_2 у ОСОБА_5 , 09 жовтня 2013 року згідно їх особистих заяв, і на теперішній час ОСОБА_2 є володільцем гаражу (а.с. 45). Відповідно до повідомлення КП ДОР «Криворізьке БТІ» від 10.11.2016 за № 2497, інформація щодо нерухомого майна - гаражу № 24 в блоці № 15 в філії гаражного кооперативу «Север» - ГБК «Сонячний» відсутня (а.с. 61). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що спірні квартири є спільною сумісною власністю сторін по справі, тому наявні правові підстави для розподілу майна подружжя, а саме трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 та двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини вказаних обєктів нерухомого майна. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині відмову розподілі транспортних засобів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в своїй позовній заяві не обґрунтував позовні вимоги щодо визнання за ним 1/2 частини на автотранспортні засоби, які за період шлюбу були відчужені і не перебувають у власності відповідача. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача в частині розподілу спірного гаражу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано суду належних й допустимих доказів набуття у передбаченому законом порядку у власність гаражу в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі Проте, повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки судом при ухваленні рішення порушено норми процесуального права. В силу ч. 3 п. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Колегією суддів встановлено, що відповідача ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, при тому, що у представника відповідача адвоката Чернеша Д.С., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги, станом на момент ухвалення рішення, згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», право на адвокатську діяльність зупинено на підставі рішення дисциплінарної палати КДКА Дніпропетровської області №120/ДПР-17 від 01 листопада 2017 року, і доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_2 НЕ 2004 року випуску; автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_4 2006 року випуску; трикімнатна квартира загальною площею 62,6 кв.м житловою площею 36,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатна квартира загальною площею 59,0 кв.м., житловою площею 36,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 були придбані сторонами в період шлюбу. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч. 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Статтею 71 СК України визначено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджують одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Відповідно до п.п. 22, 23 Постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Презумпція спільності сумісного майна, придбаного під час шлюбу, дозволяє суду дійти до висновку що майно є спільним сумісним майном сторін. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, та Великої Палати Верховного Суду України у Постанові від 21 листопада 2018 року у цивільній справі № 372/504/17, касаційне провадження № 14-325цс18. Таким чином, оскільки трикімнатна квартира загальною площею 62,6 кв.м, житловою площею 36,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатна квартира загальною площею 59,0 кв.м., житловою площею 36,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 були придбані сторонами під час шлюбу, це майно є спільним сумісним майном подружжя. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, щосудом залишено поза увагою, що на час розгляду справи і ухвалення рішення не діяла презумпція ст. 60 СК України, та суду необхідно було встановити за які кошти таке майно було набуте, тобто за спільні кошти або особисті, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, під час перебування сторін у шлюбі позивач набув права власності на трьохкімнатну квартиру загальною площею 62,6 кв.м., житловою площею 36,9 кв.м., що знаходиться за адресою:. АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Растєгаєвим В.С. (а.с. 112 112-зворот). Відповідно до договору купівлі - продажу від 13 січня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Перекопською О.О., відповідач ОСОБА_2 набула права власності на двохкімнатну квартиру загальною площею 59,0 кв.м., житловою площею 36,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 105-106). У зв`язку з чим колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання спірних квартир спільною сумісною власністю та розподілу майна подружжя, а саме трикімнатної квартири загальною площею 62,6 кв.м, житловою площею 36,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; двокімнатної квартира загальною площею 59,0 кв.м., житловою площею 36,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини вказаних об`єктів нерухомого майната визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини вказаних об`єктів нерухомого майна. Колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про розподіл транспортних засобів не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України, до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу вищенаведених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. А тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна без письмової згоди одного з подружжя, суд має виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та у Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц. Як вбачається з матеріалів справи, під час перебування сторін у шлюбі відповідачем набуто власність на автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN WDF НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_6 2004 року випуску, який було продано 27 січня 2015 року, та автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_7 року випуску, який було продано 18 березня 2015 року, тобто спірні автомобілі продані в період перебування сторін у зареєстрованому шлбі. Натомість позивачем відповідно до ст. ст. 12,81 ЦПК України, як суду першої інстанції так й суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, що автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_2 НЕ 2004 року випуску та автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_7 року випуску продані без його згоди та отримані від продажу грошові кошти використані не в інтереси сім`ї. Колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про поділ гаражу № 24 в блоці № 15 в гаражно-будівельному кооперативі «Сонячний» філія ГК«Север» на мікрорайоні 7-й Зарічний в Покровському районі м. Кривого Рогута визнання за ним права власності на 1/2 частини, не підлягають задоволенню, оскільки позивачем, відповідно до ст. ст. 12,81 ЦПК України, не було надано суду першої інстанції й суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів набуття у передбаченому законом порядку ОСОБА_2 у власність гаражу у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню відповідно до ч.2 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача про визнання квартири АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю Ступака ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 загальною площею 62.6 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м. та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 загальною площею 59.0 кв.м., житловою площею 36.0 кв. Визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_5 загальною площею 62.6 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м. та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 загальною площею 59.0 кв.м., житловою площею 36.0 кв. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 рокускасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково. Визнати квартиру АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_6 ,спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Поділити майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 загальною площею 62.6 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м. та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 загальною площею 59.0 кв.м., житловою площею 36.0 кв. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_5 загальною площею 62.6 кв.м., житловою площею 36.9 кв.м. та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_6 загальною площею 59.0 кв.м., житловою площею 36.0 кв. В іншій частині в задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: