Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/15094/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/15094/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Коротун О.М. Майданевича А.Г. при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А. за участю представників сторін: від позивача: Фрейдун О.М.; від відповідача: Білан Р.О., розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 26.03.2024 року) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 04.04.2024 року) у справі №910/15094/23 (суддя Маринченко Я.В.) за позовом Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,- ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про визнання договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.04.2022 року між позивачем та відповідачем було укладено контракт №7 та як зазначає позивач вказаний Контракт є договором цивільно-правового характеру, що може бути визнаним недійсним з підстав ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що відповідач не є і ніколи не був працівником Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Компанія), перепустка йому не видавалась, відвідувань Компанії з метою роботи відповідач не здійснював, заробітна плата йому не нараховувалась. Крім того, позивач зазначає, що спірний контракт укладено з неуповноваженою особою від Компанії, на момент укладення спірного контракту повноваження членів Наглядової ради Компанії та голови наглядової ради Компанія були припиненні. На підставі викладеного, позивач просить визнати недійсним укладений 29.04.2022 року між Акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія в особі голови наглядової ради Сімака С.В. та громадянином ОСОБА_1 Контракт №7 про обрання членом правління Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" із змінами і доповненнями (додатковими угодами до контракту). Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про стягнення судових витрат, відповідно до якого просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7200,00 грн. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі №910/15094/23 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. В інші частині заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі №910/15094/23 відмовлено. Не погоджуючись з прийнятими рішеннями місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року у справі №910/15094/23 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити повністю. А також, просить скасувати додаткове рішення від 04.04.2024 року у справі №910/15094/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник вказав, що судом першої інстанції не надано оцінки обставинам підписання контракту (не уповноважені особи, повноваження яких припинені, нібито уклали контракт в умовах активних бойових дій на території Київської області в квітні 2022 року, коли працівники компанії фактично не були присутні в межах області, без належного підпису та печатки компанії). Крім того, за твердженням представника скаржника, наглядова рада не уповноважена на підписання контрактів з особами, які не призначені на посаду, призначення членом правління не посадової особи не передбачено. Спірний контракт укладений з не уповноваженою особою від імені Компанії з грубим порушенням структури, штатного розпису, майнових інтересів компанії всупереч статуту та колективного договору та внутрішніх документів компанії, зокрема порушено п. 20 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 57, ч. 3 ст. 58 Закону України «Про акціонерні товариства», п. 12.4 та 3.23 Статуту позивача. При цьому, представник скаржника зауважив, що на момент укладання спірного контракту повноваження членів Наглядової ради Компанії та голови наглядової ради Компанії були припинені. Укладання у той час контрактів та прийняття інших рішень було націлене на доведення акціонерної компанії до банкрутства. Разом з цим, представник скаржника зазначив, що 22.02.2024 року Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури наказом №Н-60/11-01 скасовано рішення наглядової ради від 28.04.2022 року (протокол №23/2022) в частині обрання відповідача членом правління, як таке, що не реалізоване з моменту прийняття такого рішення наглядової ради, тобто із 28.04.2022 року. Водночас, судом першої інстанції до даних правовідносин безпідставно не застосовано аналогію у господарському процесі так як це врегульовано в адміністративному судочинстві. Крім того, за твердженням представника скаржника у даній справі мають місце корпоративні відносини, суд першої інстанції проігнорував можливість визнання спірного контракту недійсним в силу ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України та порушив ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не врахувавши преюдиційність постанови Верховного Суду у справі №753/9585/22 щодо корпоративності спірних правовідносин. Також, за твердженням скаржника заява про постановлення додаткової ухвали з додатками не направлялася позивачу і такі докази не могли бути предметом розгляду у суді. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 161.04.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року у справі №910/15094/23 залишено без руху Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року у справі №910/15094/23 своєю ухвалою від 08.05.2024 року. 19.06.2024 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України. 31.07.2024 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду була оголошена перерва. Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 року було продовжено строк розгляду справи №910/15094/23 відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на підставі поданої заяви. 16.07.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшло клопотання про надання додаткових пояснень, відповідно до якого представник відповідача, зокрема зазначив, що враховуючи, що відповідно до норм Кодексу законів про працю України предметом трудового договору (або контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових відносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема нормами кодексу) положення Цивільного кодексу України «щодо чинності правочину», «щодо умов його дійсності» та «щодо правових наслідків його недійсності» не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладення трудового договору (або контракту). Крім того, представник відповідача зауважив, що при поданні позову підставою для визнання укладеного трудового договору недійсним позивач вказує відсутність повноважень наглядової ради, що прийняла рішення про укладання такого договору. Таким чином, позивачем вибрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав - а саме подання позову до відповідача про визнання укладеного з ним договору недійсним. Справа щодо визнання недійсним трудового договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не може розглядатися господарським судом, оскільки не відноситься до його юрисдикції. 18.09.2024 року, у зв`язку з участю головуючого судді (судді-доповідача) Суліма В.В. у ХХ черговому з`їзді суддів України, судове засідання у призначений час не відбулося. Північний апеляційний господарський суд розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року у справі №910/15094/23 призначив на 09.10.2024 року своєю ухвалою від 16.09.2024 року. 09.10.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до якого представник скаржника, зокрема просив застосувати правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, в постанові від 22.02.2024 року по справі №916/3619/19 (916/959/23), від 26.06.2019 року №905/1956/15, від 16.06.2020 року у справі №922/4519/14. При цьому, представник скаржника зауважив, що на сьогодні, позивачу не відомо про прийняття постанови Верховним Судом у подібних правовідносинах щодо окресленого питання. Представник скаржника в судовому засіданні 09.10.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача в судовому засіданні 09.10.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін. Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши твердження представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Наглядової ради Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» оформленим протоколом №23/2022 від 28.04.2022 року (далі - рішення №23/2022 від 28.04.2022 року), зокрема, обрано до складу Правління Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» ОСОБА_1 з 29.04.2022 року та затверджено основні умови Контракту, що буде укладатися з членом Правління, а саме термін дії Контракту - на період воєнного стану в Україні та упродовж трьох місяців з дня припинення воєнного стану в Україні та розмір винагороди за виконання обов`язків члена Правління. (п.7.2, п. 7.2.1 рішення №23/2022 від 28.04.2022 року). Відповідно до п. 7.2.2. рішення №23/2022 від 28.04.2022 року уповноважено Голову Наглядової ради Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Сімака С.В. на укладення Контракту з ОСОБА_1 , з урахуванням основних умов, викладених у п.7.2.1 цього рішення та згідно умов затверджених рішенням Наглядової ради Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (протоколом від 20.05.2021 року №17/2021). Щодо твердження скаржника, що на момент укладання спірного контракту повноваження членів Наглядової ради Компанії та голови наглядової ради Компанії були припинені, колегія суддів відзначає наступне. Так, скаржник на підтвердження вищевказаного посилається на наказ Державного агентства автомобільних доріг України від 31.03.2022 року №Н-95/08-02, в якому зазначено щодо припинення повноважень незалежних членів наглядової ради - представників держави АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України». Порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів, визначається Законом України "Про акціонерні товариства", чинним на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ст. 51 Закону України «Про акціонері товариства» наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу. Згідно ст. 57 Закону України «Про акціонері товариства» загальні збори акціонерного товариства можуть прийняти рішення про дострокове припинення повноважень членів наглядової ради та одночасне обрання нових членів. Відповідно до положень ст. 10.2 статуту АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні догори України» вищий орган може прийняти рішення про припинення повноважень членів наглядової рад, за винятком випадків, встановлених законодавством та відповідно із умовами цивільно-правових договорів. Наглядова рада є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонера компанії, і в межах компетенції, визначеної законом та цим статутом, здійснює управління компанією, контролює та регулює діяльність правління (п. 11. 1 статуту АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні догори України»). 27.05.202 року наказом №Н-155/08-02 Державне агентство автомобільних доріг України прийняло наказ, відповідно до якого у зв`язку із неможливістю призначення нових членів наглядової ради під час воєнного стану було визнано таким, що втратили чинність накази від 31.03.2022 року №Н-95 про припинення повноважень членів наглядової ради, від 07.04.2022 року №Н-97 про розірвання контрактів з членами наглядової ради, та рішення Загальних зборів АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні догори України» від 06.04.2022 року в частині припинення повноважень членів наглядової ради. Тобто, оскільки накази про припинення повноважень членів наглядової ради та розірвання з ними контрактів було визнано таким, що втратили чинність, та цивільно-правові договори з членами наглядової ради не було припинено, та вказані члени наглядової ради продовжили виконувати свої обов`язки без додаткових підтверджень їх повноважень, відповідно прийняті ними спірні рішення є дійсними. Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2022 року на виконання вищевказаного рішення Наглядової ради оформленого протоколом від 28.04.2022 року №23/2022 між Акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та ОСОБА_1 (далі - член Правління) укладено Контракт №7 (далі - Контракт). Відповідно до п. 1.1. Контракту, останній є особливою формою трудового договору, що регулює особливості трудових відносин між Компанією та членом Правління Компанії. На підставі Контракту регулюють трудові відносини між членом Правління та Компанією. За цим Контрактом член Правління зобов`язується особисто (безпосередньо та у складі Правління Компанії), у межах повноважень, визначених законодавством та внутрішніми положеннями Компанії, здійснювати управління поточною діяльністю Компанії відповідно до мети і предмету її діяльності, з дотримання принципів ефективного використання і забезпечення збереження майна Компанії, а Компанія зобов`язується створювати належні умови для організації праці і матеріального забезпечення члена Правління. (п.1.2. Контракту) Розділом 2 Контракту передбачено права та обов`язки члена сторін. Розділом 3 Контракту визначено режим робочого часу та робоче місце. Розділом 4 Контракту сторони визначили умови та порядок виплати винагороди (оплати праці). Розділом 5 Контракту сторонами передбачено строк дії Контракту, умови припинення та розірвання Контракту. Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю. Згідно ч. 1ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. З аналізу вказаної норми права, як правильно встановлено судом першої інстанції вбачається, що предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема, ст.ст. 3, 7, 9, 9-1, 44 Кодексу законів про працю України) положення Цивільного кодексу України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Так, враховуючи наявність між сторонами Контракту №7 від 29.04.2022 року, як особливої форми договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства та факт укладення цього Контракту саме з метою регулювання особливостей трудових відносин між Компанією та членом Правління Компанії, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що укладений Контракт №7 від 29.04.2022 року не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, на який поширюються передбачені нормами ст.ст. 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених Цивільного кодексу України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину. З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції проігнорував можливість визнання спірного контракту недійсним в силу ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України. Посилання скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення про порушення судом першої інстанції ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останнім при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано преюдиційність постанови Верховного Суду у справі №753/9585/22 щодо корпоративності спірних правовідносин, колегія суддів не визнає переконливими доводами. Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що в вищевказаній постанові Верховним Судом було встановлено, що ураховуючи характер спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку закриття провадження на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки між сторонами виник корпоративний спір, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та робила правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарським судом. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством. Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанова від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20, від 10.04.2019 року у справі № 510/456/17, від 08.11. 2019 року у справі № 667/1/16. Тобто, спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, проте розгляд буде мати наслідки для трудових відносин, що не виключає застосування до спірних правовідносин Кодексу законів про працю України. При цьому, колегія суддів відзначає, що рішення на підставі якого було укладено спірний Контракт, недійсним у встановленому порядку не визнавалось, доказів притягнення до відповідальності осіб, які зі сторони позивача підписували спірний контракт матеріали справи також не містять. Разом з цим, судом першої інстанції правомірно не було надано оцінку наданому позивачем наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України №Н-60/11-01 від 22.02.2024 року про скасування рішення Наглядової ради Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 28.04.2022 року (протокол №23/2022) в частині обрання, зокрема, ОСОБА_3 членом Правління позивача, як такого, що не реалізовано, оскільки сам факт не реалізації спірного рішення не спростовує ті обставини, що укладений між позивачем та відповідачем Контракт №7 є трудовим договором. Водночас, колегія суддів зауважує, що скасування рішення Наглядової ради у лютому 2024 року не виключає можливості реалізації такого рішення у період з його прийняття до скасування, оскільки наслідком такого скасування є припинення дії рішення з моменту скасування, а не визнання його протиправним чи недійсним з моменту його прийняття. При цьому, колегія судів відзначає, що між відповідачем та т.в.о. Голови правління АТ «Державна акціонера компанія «Автомобільні дороги України» Корх О.М. було укладено додаткову угоду до контракту №7 від 29.04.2022 року, відповідно до п. 5 якої зазначено, що зобов`язання члена правління відповідачем виконувались сумлінно та АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» не має до відповідача матеріальних та інших претензій. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що наглядова рада не була уповноважена на підписання контрактів з особами, які не призначені на посаду, призначення членом правління не посадової особи не передбачено. Спірний контракт укладений з не уповноваженою особою від імені Компанії з грубим порушенням структури, штатного розпису, майнових інтересів компанії всупереч статуту та колективного договору та внутрішніх документів компанії, зокрема порушено п. 20 ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 57, ч. 3 ст. 58 Закону України «Про акціонерні товариства», п. 12.4 та 3.23 Статуту позивача, як безпідставне та таке, що не підтверджено жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу доказами. Згідно ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтями 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Водночас, твердження скаржника, що укладання у відповідний час контрактів та прийняття інших рішень було націлене на доведення акціонерної компанії до банкрутства, колегія суддів не визнає переконливими доводами, як такі, що також не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, колегія суддів зауважує, що у Дарницькому районному суді м. Києва на час ухвалення оскаржуваної постанови перебувала справа №753/7941/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення несвоєчасно виплачених при звільненні заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсаційні виплати. В той же час, як вбачається з пояснень сторін, АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» в межах розгляду вказаної справи пропонувало ОСОБА_1 мирне врегулювання вказаного спору, за яким Компанія сплатила б грошові кошти у розмірі 130000,00 грн, що в свою чергу спростовує доводи скаржника про те, що ОСОБА_1 не був та не є працівником АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та не приступав до виконання контракту та не здійснював будь-які повноваження чи трудові функції. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмовив в задоволенні позовних вимог. При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження відповідача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що позивачем вибрано неналежний та неефективний спосіб захисту своїх прав - а саме подання позову до відповідача про визнання укладеного з ним договору недійсним. Справа щодо визнання недійсним трудового договору, укладеного між позивачем та відповідачем, не може розглядатися господарським судом, оскільки не відноситься до його юрисдикції, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2022 року Акціонерне товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило визнати недійсним укладений 29.04.2022 року між Акціонерним товариством «ДАК «Автомобільні дороги України» в особі голови наглядової ради Сімака С. В. та ОСОБА_1 контракт № 7 про обрання членом правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» зі змінами і доповненнями (додатковими угодами до контракту). Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.07.2023 року, провадження у справі №753/9585/22 про недійсність відповідного контракту закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України. Роз`яснено позивачу право на звернення з вказаними вимогами в порядку господарського судочинства. Постановою Верховного Суду України від 24.10.2024 року у справі №753/9585/22, зокрема, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25.01.2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20.07.2023 року залишено без змін. Відповідно до п. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються. При цьому, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та робила правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарським судом. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством. Схожого за змістом правова позиція викладена в постановах Велика Палата Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 510/456/17, від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що наведена скаржником у додаткових поясненнях по справ судова практика не є релевантною до тих правовідносин, які є спірними у цій справі, у зв`язку з чим доводи скаржника а у відповідній частині, викладені у додаткових поясненнях, не можуть бути взяті судом до уваги. Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення від 04.04.2024 року, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою. Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат. Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України). За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. За приписами ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Отже, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється, у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів. Зважаючи на положення ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у своїх судових рішеннях дотримується позиції, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів (постанова ВС від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17). Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі №927/26/18. З огляду на викладене, суд зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень ст. ст. 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками, зокрема: зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року у справі №908/574/20, від 17.12.2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20. Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача, у відзиві на позовну заяву заявив, що погоджена вартість наданих послуг у зв`язку із розглядом судової справи №910/15094/23 складає 7200,00 грн. 18.08.2023 року було прийнято надані послуги та здійснено оплату. Крім того, під час судових дебатів відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України представником відповідача було заявлено, що докази про надання правничої допомоги будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення. Так, представником відповідача на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано: - ордер на надання правничої (правової) допомоги від 26.09.2023 року; - копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; - копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 19.07.2022 року; - копію додатку №6 від 06.11.2023 року до вказаного договору та довідку від 18.03.2024 про оплату наданих адвокатом послуг на суму 7200,00 грн. У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Крім того, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 року у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність. В даному випадку, як вже зазначалося, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення. Здійснивши аналіз доводів відповідача, а також співмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, втраченими ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру. Так, колегія суддів вважає необґрунтовано завищеним вартість наданих послуг за підготовку відзиву та позовну заяву в розмірі 7200,00 грн. Зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу від попередньо заявленої суми до 5000,00 грн відповідатиме критерію пропорційності і розумності. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що заява про постановлення додаткової ухвали з додатками не направлялася позивачу і такі докази не могли бути предметом розгляду у суді, оскільки остання була сформована в системі «Електронний суд», а представник позивача надав свої заперечення на вищевказану заяву відповідача, відповідно останній був обізнаний про дану заяву. Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року у справі №910/15094/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 року у справі №910/15094/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №910/15094/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді О.М. Коротун А.Г. Майданевич Дата складення повного тексту 28.10.2024 року у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному.