Постанова 4851 № 520/12780/24

Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2024 р. Справа № 520/12780/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/12780/24 за позовом ОСОБА_1 до Національного університету цивільного захисту України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету цивільного захисту України, в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та його невиплаті ОСОБА_1 ; - зобов`язати Національний університет цивільного захисту України здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.01.2020 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2023 роки на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, виплативши перераховану суму (з урахуванням отриманих коштів) ОСОБА_1 ; - зобов`язати Національний університет цивільного захисту України здійснити ОСОБА_2 нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 31.10.2023 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , виплативши ОСОБА_1 відповідні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Ухвалою Харківського адміністративного суду від 06.09.2024 провадження у вказаній справі закрито з тих підстав, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Вказує, що спірні правовідносини виникли саме внаслідок протиправної бездіяльності Національного університету цивільного захисту України щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні у вигляді невиплати різниці між отриманим та належним грошовим забезпеченням, яке повинно було бути обрахованим за механізмом первинної редакції п.4 ПКМУ №704, а тому дана справа повинна бути розглянута за правилами адміністративного судочинства. Відзиву на вказану апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані статтею 5 КАС України відповідно до приписів пункту 4 частини першої якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тому суд, отримавши позов, насамперед, зобов`язаний з`ясувати чи має місце порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів особи, за обставин, які ним визначені у позові як предмет спору та виходячи з наведеного у позові обґрунтування. Судова юрисдикція це інститут, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. У справі, що розглядається, суд встановив, що позивач звернувся до суду з вимогою про перерахунок неотриманого грошового забезпечення померлого полковника служби цивільного захисту як її чоловіка і який за життя не звертався за перерахунком грошового забезпечення, яке він отримував під час проходження служби. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 наведено тлумачення статті 1227 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зокрема, щодо видів грошових сум, які входять до складу спадщини. У цій постанові Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов`язане з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). За таких обставин, Суд висновував, що « Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати». Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що у разі, якщо питання перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцем за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, то, якщо позов пред`явила особа, якій не належить право такої вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову. Правила кваліфікації справ за предметною юрисдикцією установлені § 1 глави 2 КАС України. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Як вбачається з поданого позову, предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо визначення розміру складових грошового забезпечення її чоловіка ОСОБА_3 та відповідно остаточного розрахунку при його звільненні за період з січня 2020 року по травень 2023 року. Отже, позовні вимоги позивача ґрунтуються на незгоді з порядком обчислення та розміром нарахованого грошового забезпечення її чоловіка ОСОБА_3 , а не стягненням існуючої заборгованості, яка за приписами статті 1227 ЦК України відноситься до спадкової маси. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду від 22.10.2024 по справі №520/15186/23. Проте, визначення позивачем у апеляційній скарзі характеристики заявлених до стягнення сум, як матеріальної шкоди не змінює природи її виникнення визначення правильності розміру нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_3 за період проходження служби. Водночас, незмінними у правозастосуванні є численні висновки Верховного Суду, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Як вже зазначено, природа спірних правовідносин у цій справі походить від правильності обчислення грошового забезпечення особи, яка проходила службу цивільного захисту. Отже, віднесення цієї справи до справ адміністративної юрисдикції залежить від приналежності служби цивільного захисту до публічної, оскільки за приписами статті 19 КАС України справи, зокрема, щодо проходження публічної служби належать до справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Приписи пункту 17 частини першої статті 4 КАС України відносять службовців цивільного захисту до публічної служби, а отже ця справа належить до категорії справ, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Обґрунтування позивачем належності його права вимоги спадковим зв`язком зі службовцем цивільного захисту, щодо перерахунку його грошового забезпечення не змінює характеру спірних правовідносин, а відповідно і юрисдикцію справи, що знаходиться у проваджені суду. Колегія суддів також наголошує, що з огляду на наведене позивачем правове обґрунтування заявленої вимоги він не є учасником спірних правовідносин, а лише не погоджується з розміром нарахованих але неотриманих сум грошового забезпечення полковника служби цивільного захисту, які увійшли до спадкової маси. Колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги щодо неврахування висновку Верховного Суду у справі № 320/6624/20 через неподібність правовідносин, оскільки у справі № 320/6624/20 питання юрисдикції вирішувалося через призму оцінки правовідносин з приводу відшкодування майнової шкоди, заподіяної застосуванням нормативно-правового акта, який надалі було визнано протиправним та скасовано в судовому порядку. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що за обставин, установлених у цій справі, висновки суду першої інстанції щодо закриття провадження у справі з підстав порушення правил підсудності не відповідає обставинам справи та характеру спірних правовідносин. Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 320, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 по справі № 520/12780/24 скасувати, а справу №520/12780/24 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло