Постанова Київський апеляційний суд № 752/21163/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/21163/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/11375/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П., при секретарі Даньшиній І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Хоменко В.С.,- встановив: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом. ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України 3 % річних і інфляційні втрати у загальному розмірі 42 959 грн 89 коп., нараховані у зв`язку з простроченням виконання за виконавчими листами у справі № 752/17832/14-ц, виданими Голосіївським районним судом м. Києва. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 грудня 2021 року Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчі листи, в тому числі, в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку у розмірі 72 341 грн 24 коп. та завданої моральної шкоди у розмірі 250 000 грн 00 коп., шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України. 18 серпня 2017 року Державною казначейською службою України здійснена компенсація завданої моральної шкоди у розмірі 150 000 грн 00 коп. В грудні 2021 року ОСОБА_1 пред'явив виконавчі листи до виконання Державній казначейській службі України. В серпні 2023 року відповідачем перераховано стягнуті кошти позивачу. ОСОБА_1 просив стягнути ізДержавної казначейської служби України 3 % річних та інфляційних втрат за період з 29 березня 2022 року по 30 серпня 2023 року. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 3 % річних і інфляційні втрати, у загальному розмірі 42 959 грн 89 коп., нараховані у зв`язку з простроченням виконання за виконавчими листами у справі № 752/17832/14-ц, виданими Голосіївським районним судом м. Києва та сплачений судовий збір у розмірі 1 073 грн 60 коп. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні представник ПАТ АТ «Укргазбанк» при вирішенні спору поклалась на розсуд суду. Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши поясненняпредставника ПАТ АТ «Укргазбанк», дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості підстав для стягнення з відповідача компенсації за невиконання грошового зобов`язання у виді 3 % річних та інфляційних втрат. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Встановлено, що 22 грудня 2021 року Голосіївським районним суд м. Києва видано виконавчі листи, в тому числі, в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку у розмірі 72 341 грн 24 коп. та моральної шкоди у розмірі 250 000 грн 00 коп. 18 серпня 2017 року відповідачем здійснено компенсацію позивачу завданої моральної шкоди у розмірі 150 000 грн 00 коп. 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання рішень суду на підставі виконавчих листів виданих Голосіївським районним судом у справі за № 752/17832/14-ц від 22 грудня 2021 року. Виконавчі листи перебували на виконанні з 28 грудня 2021 року. Рішення суду в справі за № 752/17832/14-ц, про стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача 72 341 грн 24 коп. та 100 000 грн 00 коп., виконано 31 серпня 2023 року. Обґрунтовуючи пред`явлений позов, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь: 3 % річних, нарахованих на суму боргу 72 341 грн 24 коп. за період з 29 березня 2022 року по 30 серпня 2023 року за 520 днів прострочення виконання грошового зобов`язання, в розмірі 3 091 грн 84 коп.; інфляційні втрати за вказаний період, у розмірі 14 940грн 82 коп.; 3 % річних, нарахованих на суму боргу 100 000 грн 00 коп. за період з 29 березня 2022 року по 30 серпня 2023 року за 520 днів прострочення виконання грошового зобов`язання, в розмірі 4 273 грн 97 коп.; інфляційні втрати за вказаний період, у розмірі 20 653грн 26 коп. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно до ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Так, у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі за № 757/26216/22-ц зазначено: «Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже,у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц. У постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання, чи застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають внаслідок несвоєчасного виконання підтвердженого рішенням суду грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, зробила такі висновки: У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.". Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)). Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовні до спірних правовідносин. Позивач має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за невиконання державою грошового зобов`язання, визначеного у рішенні суду.» Так, виконавчі листи перебували на виконанні з 28 грудня 2021 року. Рішення суду в справі за № 752/17832/14-ц, про стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача 72 341 грн 24 коп. та 100 000 грн 00 коп., виконано 31 серпня 2023 року. Враховуючи вищевикладене, три місяці для виконання виконавчих листів № 752/17832/14-ц від 22 грудня 2021 року, пред`явленого до виконання 28 грудня 2021 року, сплинули 28 березня 2022 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є 29 березня 2023, а кінцевою датою нарахування - 30 серпня 2023 року. Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 3 % річних і інфляційних втрат, у розмірі 42 959 грн 89 коп., нарахованих у зв`язку з простроченням виконання за виконавчими листами у справі № 752/17832/14-ц, виданими Голосіївським районним судом м. Києва. Доводи апеляційної скарги про те, що Державна казначейська служба України не є боржником у справі за № 752/17832/14-ц в розумінні ст. 625 ЦК України, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Так, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава. За змістом ч. 2 ст. 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанови від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19) Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц). У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі за № 757/26216/22-ц зазначено: «Тому те, що позивач вказав відповідачем за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретний орган державної влади - ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган). Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.» Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 01 квітня 2024 року ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 25 жовтня 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.Г. Музичко Л.П. Сушко