Постанова 4824 № 569/13378/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. №22-ц/824/8107/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 569/13378/20-ц 08 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Левенця Б.Б. - Мостової Г.І. при секретарі - Спеней С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Державної казначейської служби України Олешка Олексія Миколайовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року, постановлене під головуванням судді Батрин О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,- в с т а н о в и в: 19 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року за його позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Служби безпеки України в Рівненській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування, на його користь стягнуто 908 310 грн. 10 коп. Отримавши виконавчий лист, він 03 липня 2019 року у встановленому порядку звернувся до Управління Державної казначейської служби України у Рівненській області із заявою про виконання цього судового рішення. Однак, листом за №5-11-11/13492 від 07 серпня 2019 року Державна казначейська Служба України повідомила, що встановленого обсягу коштів недостатньо для погашення заборгованості за виконавчим листом по справі №569/12383/17 у поточному році. Станом на день звернення до суду з позовом, будь-які кошти на виконання рішення суду у справі №569/12383/17 йому не надходили. У зв`язку з тим, що боржник прострочив виконання вказаного грошового зобов`язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України він вимушений звернутися до суду з позовом щодо нарахування інфляційних витрат на невиплачену заборгованість 908 310,10 грн. в розмірі 11 718, 46 грн. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 32 251 грн., що разом становить 43 969, 46 грн. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 серпня 2020 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва для розгляду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 32 251 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 11 718, 46 грн., що разом складає 43 969, 46 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 29 січня 2021 року представник відповідача Державної казначейської служби України Олешко Олексій Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення , яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що Казначейством в межах бюджетних призначень та в порядку черговості 30 грудня 2020 року було перераховано кошти за рішенням суду на користь позивача, таким чином, свої зобов`язання щодо виконання рішення суду по справі №569/12383/17 Казначейство виконало в повному обсязі. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положення ч.2 ст.625 ЦПК України в частині стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних з Державної казначейської служби України, оскільки Державна казначейська служба України у цих правовідносинах не є боржником, який повинен нести відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 908 310,10 грн., отже, за рішення суду моральна шкода відшкодовується позивачу державою, за рахунок коштів Державного бюджету. Звертає увагу, що Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ №845 від 03 серпня 2011 року, відповідно до якого виконувався виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_1 908 310,10 грн., не передбачає строку для виконання рішень суду про стягнення шкоди з державного бюджету. Проте, законодавством визначено, що безспірне списання коштів Державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходжень таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Таким чином, позивач помилково посилається на ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», як на підставу для задоволення його позову,оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, не підпадають під дію цього закону, зокрема, в частині трьохмісячного строку перерахування коштів. В судове засідання представник Державної казначейської служби України не з`явився, про день та час слухання справи судом був повідомлений, причин неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся в установленому законом порядку, на зазначену ним у позові адресу, проте, судове повідомлення повернулось до суду з відміткою " адресат відсутній за вказаною адресою ", також ОСОБА_1 повідомлявся апеляційним судом про розгляд справи шляхом направлення йому 01.07.2021 року телефонограми на вказаний ним у позові номер телефону - НОМЕР_1 , яку він отримав, причин неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Служби безпеки України в Рівненській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування було задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 908 310 грн. 10 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди. Вказане судове рішення набрало законної сили 13.06.2019 року. На виконання вказаного рішення суду 02 липня 2019 року Рівненським міським судом Рівненської області було видано виконавчий лист, який був переданий на виконання до Державної казначейської служби України . Відповідно до листа Державної казначейської служби України № 5-11-11/13492 від 07.08.2019 року про надання інформації, казначейська служба у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 15.07.2019 року щодо виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17.01.2019 року повідомила, що виконавчий лист, виданий 02.07.2019 року Рівненським міським судом Рівненської області по справі № 569/12383/17 перебуває на виконанні в Казначействі з 25.07.2019 року за бюджетною програмою КПКВК 3504030 " Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянину вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб". Згідно абз. другого підпункту першого пункту дев`ятого розділу У1 " Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та пункт три Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень до органів Казначейства. Встановленого обсягу коштів на 2019 рік недостатньо для погашення заборгованості за виконавчим листом по справі № 569/12383/17 у поточному році. Згідно копії платіжного доручення №2264 від 29 грудня 2020 року, Державною казначейською службою України 30 грудня 2020 року було перераховано кошти на користь ОСОБА_1 в сумі 908 310 грн. 10 коп. на виконання рішення суду по справі №569/12383/17. Звертаючись до суду з позовом про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь 3 % річних у розмірі 32 251 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 11 718, 46 грн., що разом складає 43 969, 46 грн., позивач посилався на те, що з часу набрання законної сили рішенням Рівненського міського суду Рівненської області - з 13.06.2019 року зобов`язання держави відшкодувати йому визначену цим рішенням суду моральну шкоду стало конкретизованим і визначним, а тому саме з указаного часу воно мало бути виконане. З огляду на невиконання грошового зобов`язання держави, відповідно до вимог ч.2ст. 625 ЦК України на його користь підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 13.06.2019 року по 18.08.2020 року в сумі 11 718,46 грн. та 3 % річних за період з 13.06.2019 року по 18.08.2020 року в сумі 32 251,00 грн. Задовольняючи позов, стягуючи з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 32 251 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 11 718, 46 грн., що разом складає 43 969, 46 грн., суд першої інстанції посилався на те, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року звернуто до виконання і відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» мало бути виконано протягом трьох місяців з дня набуття чинності рішення суду, але кошти позивачу не було перераховано у строк, передбачений законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. З огляду на зазначене, з дня набрання рішенням суду законної сили - з 13.06.2019 року по 18.08.2020 рокуз Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 32 251 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 11 718, 46 грн. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зобов`язання виникають і із завдання шкоди. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. У разі виникнення спору щодо відшкодування шкоди та вирішення його у судовому порядку, визначення конкретного розміру шкоди, тобто, грошового зобов`язання здійснюється судом у порядку, передбаченому, у разі, якщо позивачем є фізична особа, ЦПК України. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК Українинарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року судом визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Згідно з вимогами частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України, розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. У частині першій та другій статті 273 ЦПК України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до частини першої статті 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Згідно вимог частини першої статті 419 ЦПК України, постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. З матеріалів цивільної справи вбачається, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 908 310 грн. 10 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди. Постановою Рівненського апеляційного суду від 13.06.2019 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року залишено без зміни. Постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року змінено, викладено резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 908 310 (дев`ятсот вісім тисяч триста десять) гривень 10 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Судові витрати віднести за рахунок держави». В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишено без змін. З викладеного вбачається, що рішення суду першої інстанції набрало законної сили 13.06.2019 року і з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене. І з указаного часу воно мало бути виконане. Виконавчий лист на виконання вказаного рішення суду виданий 02.07.2019 року, з 25.07.2019 року вказаний виконавчий лист знаходився на виконанні в Державній казначейській службі України. Фактично рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2019 року виконано Державною казначейською службою України 30 грудня 2020 року шляхом перерахування коштів на користьОСОБА_1 в сумі 908 310 грн. 10 коп. Позивач просив стягнути інфляційні втрати та 3 % річних на підставі вимог ч.2 ст. 625 ЦК України за період з дня набрання рішенням суду законної сили - з 13.06.2019 року по день звернення до суду з позовом - по 18.08. 2020 року. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , стягуючи з держави інфляційні втрати та 3% річних за невиконання грошового зобов`язанння, суд першої інстанції посилався на те, що період стягнення необхідно обчислювати з дня набрання рішення суду законної сили - з 13.06.2019 року і по 18 серпня 2020 року, в межах пред`явлених позовних вимог. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може, з огляду на те, що виконавчий лист було пред`явлено до виконання до Державної казначейської служби України 25.07.2019 року, а тому саме з цієї дати слід обчислювати період компенсаційного відшкодування і відповідно до заявлених позовних вимог -до 18.08.2020 року. З урахуванням зазначеного, стягненню з держави на користь позивача підлягає компенсаційне відшкодування за період з 25.07.2019 року по 18.08.2020 року. За вказаний період 3 % річних складають суму 29 143,23 грн. за 391 день прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 908 310,00 грн. Інфляційні втрати за вказаний період становлять суму 21 923,12 грн., проте, оскільки позивач просив стягнути інфляційні втрати за період з 13.06.2019 року по 18.08.020 року в сумі 11 718,46 грн., то суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому стягненню з держави на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 11 718,46 грн. за період прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 908 310,00 грн. з 25.07.2019 року по 18.08.020 року. Щодо доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за невиконання рішення суду, то вони є безпідставними з огляду на таке. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)). Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністюабо частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішенняє:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга представника Державної казначейської служби України Олешка Олексія Миколайовича підлягає частковому задоволенню, рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 грудня 2020 року необхідно змінити, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 29 143,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 11 718,46 грн. за період з 25.07.2019 року по 18.08.2020 року. Судові витрати віднести за рахунок держави. Керуючись ст.ст.170, 509, 599, 611, 625 ЦК України,ст.ст. 258, 273, 384, 419, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України Олешка Олексія Миколайовича задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 грудня 2020 року змінити. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 29 143,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 11 718,46 грн. за період з 25.07.2019 року по 18.08.2020 року. Судові витрати віднести за рахунок держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 липня 2021 року. Головуючий: Судді: