Ухвала КАС ВС № 640/12751/21

УХВАЛА 24 жовтня 2024 року м. Київ справа №640/12751/21 адміністративне провадження № К/990/6155/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М., суддів - Жука А.В., Мартинюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2022 (головуючий суддя - О.В. Головань) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023 (головуючий суддя - В.В. Кузьменко, судді - Я.М. Василенко, О.М. Ганечко) у справі № 640/12751/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора в особі Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення провадження щодо прокурорів про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора в особі Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення провадження щодо прокурорів, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора від 01.04.2021 № 64дп-21 «Про накладення дисциплінарного стягнення»; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури від 13.04.2021 № 992к «Про застосування дисциплінарного стягнення»; - поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 в межах територіально-адміністративній одиниці - місто Київ, зарахувавши час вимушеного прогулу в загальний строк служби в органах прокуратури України з 13.04.2021; - стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2021 по дату поновлення на посаді в органах прокуратури. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним рішенням Кадрової комісії позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. На переконання позивача, рішення Кадрової комісії є протиправним, оскільки висновки у ньому про підтвердження винуватості позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, зроблено на підставі матеріалів кримінального провадження. Зауважує, що обставини в рамках кримінального провадження, є лише припущенням сторони обвинувачення і їх висвітлення у висновку службового розслідування, дисциплінарній скарзі та рішенні Кадрової комісії, як встановлені факти, є недопустимими та прямо порушують частину другу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 62 Конституції України, частини першої статті 17 Кримінального процесуального кодексу України. Також позивач висловлює незгоду з висновками Кадрової комісії про порушення ним Правил внутрішнього службового трудового розпорядку прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури міста Києва, оскільки такі не підтверджені доказами, які визначені у вказаних Правилах, а саме: актами про відсутність на робочому місці. Також позивач зазначає про непідтвердженість доказами висновків Кадрової комісії про вживання позивачем алкогольних напоїв у робочий час. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що незважаючи на те, що оскаржуване рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, однак таке ґрунтується на самостійних правових підставах. Суди виснували, що обставини, встановлені під час досудового розслідування, є достатніми для висновку про вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, що є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності згідно з підпунктом 5 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру». Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Підстави, на яких подана касаційна скарга, позивач вказує пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи № 640/12751/21 з Київського окружного адміністративного суду. 16.03.2023 Офісом Генерального прокурора подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач вказує про необґрунтованість доводів касаційної скарги позивача, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін. 30.08.2024 до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 640/12751/21. Ухвалою Верховного Суду від 21.10.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Як зазначалось вище, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження позивач посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме: частини другої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 62 Конституції України, пунктів 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», пункту 5 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», частини другої статті 2 Кримінального кодексу України, частини першої статті 17 Кримінального процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 640/18269/20, від 12.09.2019 у справі № 823/1056/16, від 29.04.2020 у справі № 826/4314/17, від 28.07.2020 у справі № 826/2719/16. Варто зауважити, що правовідносини у справах № 823/1056/16, № 826/4314/17, № 826/2719/16 виникли у зв`язку із притягненням прокурорів до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за результатами проведеного службового розслідування відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24.09.2014 №

104. У цій справі на позивача накладено дисциплінарне стягнення за результатами розгляду Кадровою комісією з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів матеріалів дисциплінарного провадження стосовно позивача відповідно до Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, затвердженого наказом Генерального прокурора від 04.11.2019 №

266. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що правовідносини у цій справі та у справах № 823/1056/16, № 826/4314/17, № 826/2719/16 мають різне правове регулювання і не є подібними. Щодо посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 640/18269/20 суд зазначає таке. Так, предметом спору у справі № 640/18269/20 є рішення кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про накладення на позивача дисциплінарного стягнення. За встановлених обставин у справі № 640/18269/20 відповідач у своєму висновку за результатами службового розслідування відтворив виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, який міститься у письмовому повідомленні про підозру, і які у своїй сукупності дали органам досудового розслідування підстави допускати, що позивач вчинив кримінальне правопорушення та надати йому правову кваліфікацію. За результатами перегляду судових рішень у справі № 640/18269/20 Верховний Суд виснував, що повідомлення про підозру є тільки формальним/офіційним припущенням органу/посадової особи, який/яка проводить досудове розслідування, про те, що конкретна особа причетна до злочину. Таке припущення ґрунтується на неостаточних (неповних) результатах досудового розслідування і кримінально-правова кваліфікація поставленого їй за провину діяння може бути змінена. З часу оголошення цієї підозри особа набуває статусу підозрюваного, однак її вину у вчиненні злочину ще потрібно довести, принаймні на цій стадії кримінального провадження твердити про її винуватість як доконаний факт не можна. Повертаючись до обставин цієї справи, встановлено, що під час здійснення дисциплінарного провадження отримано дозволи прокурорів на використання та розголошення під час здійснення дисциплінарного провадження відомостей досудового розслідування кримінальних проваджень. Під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що хоча оскаржуване рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. Судами встановлено, що факти, які містяться у матеріалах кримінального провадження є достатніми для висновку про вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. А отже, є підстави вважати, що обставини у цій справі є відмінними від обставин справи № 640/18269/20. Крім того, колегія суддів зауважує, що висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у справі № 640/18269/20, на яку посилається скаржник, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Таким чином, Суд дійшов висновку, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 640/18269/20 не є подібними. Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що правовідносини у справах, на які покликається позивач в касаційній скарзі, не є подібними до правовідносин, що склалися у цій справі. Крім того, Суд вважає за необхідне зауважити, що позицію щодо можливості використання відомостей, наявних у матеріалах кримінального провадження, під час дисциплінарного провадження стосовно прокурора викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № № 800/454/17 (П/9901/141/18), від 29.01.2019 у справі № 9901/728/18, від 23.09.2021 у справі № 9901/501/19. Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Іншою підставою, по якій подана касаційна скарга є зазначення скаржником пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу. Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник зазначає про недослідження та невстановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, що мають значення для справи. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Водночас вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 Кодексу адміністративного судочинства України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що пункт 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 327, 341, 345, 339, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження № К/990/6155/23 у справі № 640/12751/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023 у справі № 640/12751/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора в особі Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення провадження щодо прокурорів про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді А.В. Жук Н.М. Мартинюк