Ухвала КАС ВС № 640/2844/21

УХВАЛА 20 липня 2022 року м. Київ справа №640/2844/21 адміністративне провадження № К/990/2790/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М., суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 (колегія суддів у складі: Сорочка Є. О., Федотова І. В., Коротких А. Ю.), УСТАНОВИВ: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора, в просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації від 24.11.2020 № 111; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської обласної прокуратури від 24.12.2020 № 1004к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури з 31.12.2020; - поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури або іншій рівнозначній посаді в органах прокуратури України, яка буде існувати на час винесення рішення; - стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 01.01.2021 і до моменту фактичного поновлення на роботі. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 18.12.2001 по 31.12.2020 безперервно працювала в органах прокуратури на різних посадах. 15.10.2019 у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, нею подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. 26.10.2020 позивачка складала іспит у формі анонімного тестування з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, та набрала 66 балів, що є менше встановленого пунктом 4 Розділу ІІ Порядку прохідного балу (70) для успішного складання іспиту. 24.11.2020 рішенням Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 111 її визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію. У подальшому, як указує позивачка, наказом керівника Київської обласної прокуратури від 24.12.2020 № 1004к її звільнено з посади прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.12.2020, підставою звільнення зазначено вказане вище рішення комісії. Позивачка вважає наказ про своє звільнення та рішення комісії, яким її визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру», що є підставою для його скасування. Більш того, позивачка у своїй позовній заяві послалась на те, що її не було ознайомлено з рішення комісії, на підставі якого її звільнено з органів прокуратури України. Також, позивачка зазначила, що Київська обласна прокуратура, звільняючи її з займаної посади у період тимчасової непрацездатності, порушив положення статті 40,47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При цьому, позивачка стверджує про дискримінаційний характер процедури атестації прокурорів та про той факт, що станом на момент її звільнення не відбулось ліквідації або реорганізації органів Київської обласної прокуратури. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації від 24.11.2020 № 111; зобов`язано уповноважену кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур, створену на підставі наказу Генерального прокурора, призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; поновити ОСОБА_1 з 01.01.2021 на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області; стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 в сумі 124 536,83 грн. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 01.01.2021 на посаді прокурора Іванківо-Чорнобильського відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області та в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення Четвертої кадрової комісії від 24.11.2020 № 111 про неуспішне проходження прокурором атестації, оскільки, як встановлено судом в ході розгляду справи, під час проведення атестації кадровою комісією не було забезпечено умов проведення атестації та не було прийнято до уваги усіх обставин проходження позивачем тестування. Так, суд зазначив, що позивачем надано докази на підтвердження того, що вона зверталась до Комісії з відповідними зауваженнями та скаргами на погане самопочуття під час проходження нею тестування у формі анонімного тестування та зверталась за медичною допомогою в день проходження атестації. Більш того, суд зазначив, що позивачка одразу звернулась за отриманням цієї допомоги, тобто, вчинила усі залежні від неї дії задля надання їй можливості перездати це тестування, проте членами кадрової комісії, відповідно до протоколу від 10.11.2020 № 10, ці обставини були проігноровані та не прийняті до уваги. Щодо технічних збоїв під час проходження позивачкою анонімного тестування, суд зазначив, що нею не доведено, а судом не встановлено, що комп`ютерна техніка, яка була виділена позивачу працювала зі збоями, а тому, на думку суду, ці твердження є безпідставними. Одночасно, за вказаних обставин, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов`язання відповідної кадрової комісії з атестації прокурорів призначити ОСОБА_1 новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, як ефективного способу захисту та поновлення його порушеного права. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 24.12.2020 № 1004к, суд першої інстанції зазначив, що Закон України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію цим Законом з дня набрання ним чинності. Зважаючи, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі підпункту 2 пункту 19 Закону № 113-ІХ, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ є таким, що підлягає скасуванню. Враховуючи встановлення судом протиправності оскаржуваного наказу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення позивачки на посаді, з якої її було звільнено, з 01.01.2021 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив того, що тестування позивачем було завершено, під час проведення тестування акти про дострокове завершення тестування з незалежних від члена комісії та прокурора причин не складалися. Позивач під час проведення тестування жодних заяв до комісії не подавав і фактично використав своє право на проходження відповідного етапу атестації та завершив тестування. Твердження позивача про те, що під час проходження ним тестування виникали проблеми з комп`ютерною технікою та програмним забезпеченням, її відволікання та погіршення самопочуття, суд вважав безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. На думку суду, указане, фактично, свідчить про намагання позивачки спростувати отриманий негативний результат. Суд наголосив, що у разі об`єктивної наявності технічних проблем під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається, є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісії або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, і просить з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день, чого в цьому разі, як свідчать обставини справи, не було. Про наведені обставини позивач міг зазначити також у відомості, в якій розписувався відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, вона цього не зробила. Результати складення позивачем іспиту відображено членом робочої групи у відповідній відомості, із чим вона була ознайомлена і поставила власний підпис, чим підтвердила їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивачки щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки відсутні. Посилання позивача на документ щодо огляду у терапевта, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки вказаний документ не є ні належним, ні допустимим, ні достовірним доказом будь-яких обставин, оскільки складений власноручно у довільній формі, не містить відомостей щодо погіршення самопочуття позивача під час складання іспиту. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачкою за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 66 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстави для його скасування відсутні. Щодо твердження про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час його звільнення з посади, то суд апеляційної інстанції не розглядав їх як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу з урахуванням того, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем. Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Отже, зважаючи на те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов`язане, зокрема, з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, суд вважав помилковим посилання на те, що фактично не мали місця ні ліквідація, ні реорганізація органу прокуратури, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. З огляду на наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивача незаконними відсутні. Отже, оскаржуваний наказ про звільнення позивачки виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 та залишити без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021. Касаційна скарга позивачки подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає, що судом апеляційної інстанції не ураховано висновку щодо застосування пунктів 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 7 розділу І, пунктів 1-5 розділу ІІ, пунктів 1, 2 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221), пунктів 12, 16 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Генеральним прокурором від 17.10.2019 № 233, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 580/2357/20, від 03.06.2021 у справі № 640/9398/20 та від 24.06.2021 у справі № 280/5009/20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/2844/21. Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021. Київська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора у відзивах на касаційну скаргу позивача просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2022 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків. Верховний Суд нагадує, що касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах. При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39). На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 580/2357/20, від 03.06.2021 у справі № 640/9398/20 та від 24.06.2021 у справі № 280/5009/20. Так, у справі № 580/2357/20, на яку послалась скаржниця у касаційній скарзі, предметом оскарження є рішення кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 про неуспішне проходження атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. У цій справі судом встановлено, що 04.03.2020 під час складання іспиту на загальні здібності та навички у позивачки різко погіршилось самопочуття, в зв`язку з чим їй було надано невідкладну допомогу лікарями Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва. В подальшому нею під час складання іспиту кадровій комісії подано заяву про те, що у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, остання не має можливості проходити тестування. Одночасно із цим, позивач просила перенести іспит на іншу дату. У зв`язку з чим, Суд дійшов висновку, що позивачкою дотримано вимоги пункту 11 Порядку № 221 та повідомлено комісію про намір скласти іспит, а також про поважність причини неможливості його складання під час проведення іспиту, однак комісія приймаючи оскаржуване рішення від 10.04.2020 не врахувала заяву позивачки (оскільки її розгляд не було здійснено). Таким чином, Верховний Суд вважав правильними висновки судів попередніх інстанцій, що позивачка зі своє сторони вчинила дії по повідомленню комісії про потребу у медичній допомозі, проте, відповідачем не прийнято рішення про перенесення іспиту на іншу дату в зв`язку перебування позивачки на лікуванні, чим позбавлено її права на складання іспиту. У справі № 640/9398/20 спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності рішення кадрової комісії від 10.04.2020 щодо неуспішного проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що під час проведення 04.03.2020 тестування позивачем на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки мали місце технічні проблеми, що не спростовано відповідачем, а відтак, суд дійшов висновку, що такий іспит щодо позивача не відбувся з причин, які не залежали ні від членів комісії, ні від позивача, який приймав у ньому участь. У справі № 280/5009/20 спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності рішення кадрової комісії від 10.04.2020 щодо неуспішного проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. У цій справі Верховний Суд зазначив, що у поданій заяві від 04.03.2020 позивач указував на неточність та некоректність відповідей до питань, що вплинуло на загальний результат тестування. Разом з тим, така заява була розглянута лише 10.04.2020, тобто, після затвердження переліку осіб, які набрали меншу кількість балів, ніж прохідний бал (такий перелік було затверджено 04.03.2020). Ураховуючи установлені обставини справи, Верховний Суд уважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки ні Правилами складання іспитів, ні Порядком № 221 не передбачено складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту, на які посилався відповідач у своєму протоколі від 10.04.2020, не визначено їх форму та не встановлено порядку перевірки інформації, яка в них відображена, то відповідачем на підставі належних та допустимих доказів не спростовано того, що під час проходження іспиту (04.03.2020) мали місце технічні проблеми, які вплинули на результат тестування. Отже, висновки Суду у цих справах зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін. Водночас у справі, яка переглядається Верховним Судом у касаційному порядку, спір виник у зв`язку із винесенням кадровою комісією за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора рішення від 24.11.2020 про неуспішне проходження позивачкою атестації, яке, у свою чергу, стало підставою для винесення наказу про її звільнення із займаної посади та органів прокуратури. Суд апеляційної інстанції у цій справі встановив, що позивачка 10.11.2020 з`явилась за адресою проведення анонімного тестування в рамках проходження атестації та складала іспити відповідно до затвердженого графіку з використанням комп`ютерної техніки. Тестування нею було завершено, під час проведення тестування акти про дострокове завершення тестування з незалежних від члена комісії та прокурора причин не складалися. Позивачка під час проведення тестування жодних заяв до комісії не подавав і фактично використала своє право на проходження відповідного етапу атестації та завершив тестування. При цьому суд наголосив, що у разі об`єктивної наявності технічних проблем під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається, є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісії або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, і просить з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день, чого в цьому разі, як свідчать обставини справи, не було. Про наведені обставини позивачка могла зазначити також у відомості, в якій розписувалась відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак цього не зробила. Результати складення позивачкою іспиту відображено членом робочої групи у відповідній відомості, із чим вона була ознайомлена і поставила власний підпис, чим підтвердила їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивачки щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки відсутні. Посилання позивачки на документ щодо огляду у терапевта, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки вказаний документ не є ні належним, ні допустимим, ні достовірним доказом будь-яких обставин, оскільки складений власноручно у довільній формі, не містить відомостей щодо погіршення самопочуття позивача під час складання іспиту. Отже, висновки Верховного Суду стосовно застосування норм права, викладені у постановах від 31.03.2021 у справі № 580/2357/20, від 03.06.2021 у справі № 640/9398/20 та від 24.06.2021 у справі № 280/5009/20, на які посилалась скаржниця у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин у цьому касаційному провадженні, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні судового рішення, щодо якого подано касаційну скаргу в цій справі, у значенні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи. З аналізу справ № 580/2357/20, № 640/9398/20 та № 280/5009/20, колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними, а відтак наявні підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. В силу вимог пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, вказані обставини є підставою для закриття касаційного провадження судом касаційної інстанції. Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Керуючись статтями 327, 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження № К/9901/2790/22 у справі № 640/2844/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується. ........................... ........................... ........................... Ж.М. Мельник-Томенко А.В. Жук , Н.М. Мартинюк Судді Верховного Суду