Постанова Харківський апеляційний суд № 641/2056/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 641/2056/24 Головуючий суддя І інстанції Маньковська О. О. Провадження № 33/818/1276/24 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2024 року м.Харків Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю секретаря - Вакули Н.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - в с т а н о в и в: Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок. Постановою встановлено, що ОСОБА_1 , 25.03.2024 року о 11 годині 35 хвилин, в м. Харкові, пр-т. Льва Ландау,27, керував транспортним засобом Mitsubishi Lancer, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме поведінка, що не відповідає обстановці, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОНД» під відеофіксацію відмовився. Своїми діями порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Не погодившись з судовим рішенням ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу. Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на порушення працівниками поліції визначеного законом порядку складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Так, на думку апелянта, працівники поліції зупинили його автомобіль безпідставно та всупереч вимогам ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», а також не встановили та не довели належним чином факт керування зупиненим транспортним засобом саме ОСОБА_1 та порушили порядок проведення огляду водія на стан наркотичного сп`яніння, а саме: працівники поліції не встановили об`єктивних ознак наркотичного сп`яніння, а також не запропонували водію пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу; не роз`яснювали права передбачені чинним законодавством України; не забезпечили особу, яка притягається до адміністративної відповідальності адвокатом; не надали водію направлення на проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння у визначеному законом закладі охорони здоров`я та не відсторонили від керування у належний спосіб чим, на думку ОСОБА_1 , порушили вимоги ст. 266 КУпАП. Крім того, апелянт наполягає на тому, що від проходження огляду він не відмовлявся, а у зв`язку із вказаними ним в апеляційній скарзі порушеннями працівників поліції, вимушений був самостійно проходити огляд у приватному закладі охорони здоров`я, бо КНП ХОР ОКНЛ відмовив йому у проведенні такого огляду. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначає, що працівниками поліції протокол про адміністративну відповідальність було складено передчасно та з метою притягнення його до адміністративної відповідальності. Також ОСОБА_1 посилається на те, що УПП ДПП в Харківській області не наділений владними повноваженнями, а екіпаж, який його зупинив, на думку апелянта, мав посвідчення не встановленого зразку, тому дії цих працівників поліції, на думку водія, не можуть мати юридичних наслідків. Крім того, апелянт вважає, що заклад охорони здоров`я до якого його мали доправити працівники поліції не входить до переліку закладів охорони здоров`я, яким надається право на проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану сп`яніння. Прохальна частина апеляційної скарги містить вимогу про скасування постанови суду першої інстанції у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Крім того, апелянт просить вважати його дії скоєними в стані крайньої необхідності. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. На підтримку поданої апеляційної скарги посилався на те, що працівниками поліції не було встановлено у належний спосіб особу водія. Складання матеріалів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП на його думку було застосовано працівниками поліції, як карний метод, застосований до нього та не направлений на встановлення процесуально визначених законом правових процедур. Крім того, працівники поліції, на думку апелянта, діяли безпідставно, оскільки їх посвідчення та формений одяг не відповідають вимогам чинного законодавства та з порушенням професійної етики. Крім того, працівники поліції не мали зупиняти його автомобіль у зв`язку із приписами п. 2 14 «е» Правил дорожнього руху. Разом з тим, працівники поліції не забезпечили безоплатного захисника під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а відеодокази апелянт вважає неналежними та недопустимими. Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції водій відмовився. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 644960 від 25.03.2024 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 , 25.03.2024 року о 11 годині 35 хвилин, в м. Харкові, пр-т. Льва Ландау,27, транспортним засобом Mitsubishi Lancer, державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ» під відеофіксацію відмовився (а.с. 3). В протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №644960 від 25.03.2024 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «категорично незгоден, адвоката не надали, відмовили в освідуванні на стан сп`яніння і наркотичний стан», що свідчить про те, що ОСОБА_1 було ознайомлено із змістом вказаного протоколу та використано ним право, передбачене ст. 268 КУпАП, про надання пояснень та заперечень щодо складеного відносно нього протоколу про адміністративну відповідальність (а.с.3); Про порушення інших прав працівниками поліції ОСОБА_1 під час надання пояснень до протоколу не зазначив. Відповідно до відомостей довідки УПП в Харківській області, згідно яких ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 (а.с.4); Відомостями направлення на огляд особи з метою виявлення стану сп`яніння встановлено, що огляд ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння не проводився (а.с. 6). Згідно відомостей рапорту працівника поліції ОСОБА_2 25.03.2024 року заступивши на патрулювання у складі екіпажу 2202 за порушення Правил дорожнього руху було зупинено транспортний засіб Mitsubishi Lancer, державний номерний знак НОМЕР_1 за адресою: пр-т Льва Ландау

27. Вказаним транспортним засобом керував ОСОБА_1 . Під час спілкування у водія було виявлені ознаки наркотичного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря-нарколога. Водій всіляко своїми діями хотів уникнути відповідальності, поводив себе зухвало та під відеофіксацію відмовився від проходження огляду. Відносно водія ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП та постанову ЕНА1741643 за ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху. Транспортний засіб було припарковано без порушень Правил дорожнього руху на місці зупинки, водія було відсторонено від керування. Від підпису у зобов`язальній записці про відсторонення від керування ОСОБА_1 відмовився (а.с.8). Усними поясненнями поліцейського ОСОБА_3 , допитаної апеляційним судом під час апеляційного перегляду цієї справи в залі суду, зазначено, що 25.03.2024 року було зупинено транспортний засіб за перевищення швидкості руху. Підійшовши до зупиненого автомобіля працівниками поліції було встановлено, що за кермом сидів ОСОБА_1 . Особу водія було встановлено за наданими ним документами. Під час спілкування з ним, а саме проведення процесуальних дій щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122 КУпАП, у водія були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння. Про наявність складеної постанови за обставин зазначених поліцейським ОСОБА_3 підтвердив і сам ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я за адресою АДРЕСА_1 , на що ОСОБА_1 відмовився, повідомивши працівників поліції, що не може залишити дружину самою у автомобілі, у якому не зачиняються двері під час дії в державі режиму «воєнний стан». З огляду на ці обставини працівниками поліції було запропоновано водію методи охорони його транспортного засобу шляхом залучення іншого екіпажу. Проти цих обставин ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду в залі суду не заперечував. Крім того, інспектор ОСОБА_3 повідомила суду, що конфліктів та взаємних образ між нею та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності не було, а також, що вона навмисно з метою притягнення до відповідальності ОСОБА_1 не розпочинала процедуру із складання матеріалів про адміністративне правопорушення. Відомостями зобов`язання встановлено, що ОСОБА_1 було відсторонено від керування транспортними засобами до повного протверезіння та зникнення ознак сп`яніння. Від підпису у зобов`язанні водій відмовився. Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданих до протоколу ААД№644960 встановлено, що автомобіль Mitsubishi був зупинений працівниками поліції за перевищення швидкості руху транспортним засобом визначеним п. 12.4 Правил дорожнього руху, яка склала 77 км/год. На клопотання водія, ОСОБА_1 працівниками поліції було пред`явлено службове посвідчення, а також водія покадрово ознайомлено з відео фіксацією порушення ним п. 12.4 Правил дорожнього руху. ОСОБА_1 заперечував щодо керування ним транспортним засобом, висловлюючи свою суб`єктивну думку щодо застосування працівниками поліції норм чинного законодавства під час проведення поліцейськими своїх службових обов`язків, а також вважав неприпустимим застосування щодо нього терміну «водій», наполягаючи, що він має статус «шофер». Крім того, ознайомлюючись з відеозаписом технічного пристрою фіксації швидкості руху ОСОБА_1 погоджується з тим, що автомобіль з номерним знаком схожими на його автомобіль на відео записі є, однак, на його думку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на відео записі зображені й інші автомобілі та відео запис не відображає того, що саме ОСОБА_1 керував цим автомобілем. Зі слів працівників поліції вбачається, що під час надання письмових клопотань ОСОБА_1 засобами телефонного зв`язку отримав консультацію фахівця у сфері права згідно ст. 268 КУпАП. Однак, в подальшому клопотав про надання безкоштовного адвоката. На що працівником поліції ОСОБА_1 було повідомлено, що згідно ст. 268 КУпАП він має право на професійного захисника, однак нормами чинного законодавства не передбачено обов`язок залучення адвоката працівниками поліції. Крім того, водію на огляд було надано технічний засіб вимірювання швидкості, а також документи на цей технічний засіб. Під час огляду документів на технічний засіб вимірювання швидкості ОСОБА_1 змінював тон свого спілкування з працівниками поліції. Посвідчення водія ОСОБА_1 працівникам поліції не надав, зі слів працівників поліції особу було встановлено за паспортом. Під час проведення процесуальних дій щодо розгляду справи про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаку наркотичного сп`яніння, а саме поведінка, яка не відповідає обстановці. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності інспектором ОСОБА_3 було повідомлено, що у водія вбачаються ознаки наркотичного сп`яніння. На це ОСОБА_1 відповів, що він розуміє це, однак зазначив працівнику поліції: «Ви хто? Хто мене зупинив?», що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про процедуру проведення огляду на стан сп`яніння та його суб`єктивну упередженість до дій працівників поліції. Водію було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я за адресою: АДРЕСА_1 . Виконати таку вимогу працівника поліції ОСОБА_1 спочатку погодився, повідомивши працівників поліції, що бажає поїхати до закладу охорони здоров`я на своєму транспортному засобі. На це працівниками поліції було повідомлено, що до закладу охорони здоров`я водій не може прибути з використанням свого транспортного засобу, а має доставлятися працівниками поліції. Разом з тим, на пропозицію ОСОБА_1 щодо доставлення водія до закладу охорони здоров`я в екіпажі патрульної поліції разом з його дружиною, обумовленою водієм тим, що двері його транспортного засобу не зачиняються, працівником поліції ОСОБА_1 також було відмовлено у зв`язку з тим, що нормами чинного законодавства не передбачена така можливість, та зазначено, що пасажир може прибути за вказаною адресою КНП ХОР ОКНЛ за допомогою цивільного транспорту. За таких обставин ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння, погоджуючись на складання відносно нього протоколу про адміністративну відповідальність за ст. 130 КУпАП, навіть попри те, що водію було запропоновано залучити інший екіпаж патрульної поліції для забезпечення безпеки транспортного засобу. На таку пропозицію працівників поліції водій відповів, що не має до них довіри. На пропозицію ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки, водій був повідомлений працівниками поліції, що така можливість нормами чинного законодавства не передбачена. За цих обставин ОСОБА_1 надав остаточну відмову від проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння. Водія було ознайомлено із правами передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. ОСОБА_1 під час ознайомлення його із правами вимагав залучення безкоштовного адвоката. Під час складання протоколу про адміністративну відповідальність, ОСОБА_1 якимось чином зміг зачинити автомобіль, та повідомивши про це працівників поліції, погодився пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, у чому йому було відмовлено. Зазначене свідчить про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, обізнана із процедурою складання матеріалів про адміністративну відповідальність та у такий спосіб обрала спосіб свого захисту з метою уникнення від відповідальності, передбачений Законом. ОСОБА_1 було ознайомлено з змістом протоколу про адміністративне правопорушення та відсторонено від керування транспортними засобами. Від надання підпису в зобов`язанні щодо відсторонення від керування водій відмовився. При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Також стороною захисту не надано відомостей про те, що останній звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб працівників поліції, які склали протокол про адміністративну відповідальність ААД№644960 від 25.03.2024 року. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду. Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння. Матеріали справи не містять відповідних відомостей що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині. Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення (а.с.3), доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи. Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин надання водієм такої відмови. За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності. За таких обставин, наявність неспростованих відомостей протоколу ААД№644960 та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я. З цього приводу апелянт ОСОБА_1 повідомив суду апеляційної інстанції що він не повинен кудись їхати, залишивши дружину під час дії режиму «воєнний стан», що свідчить лише про його суб`єктивне судження щодо застосування норм чинного законодавства. Доводи апелянта про безпідставність зупинки ОСОБА_1 є та необґрунтованими з огляду на наступне. Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом. Зокрема, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону поліцейський може зупинити транспортний засіб якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Вимогою пункту 12.4 Правил дорожнього руху встановлено, що населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП зокрема передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як вбачається із відомостей відеозапису, ОСОБА_1 було зупинено за перевищення швидкості, встановленої п. 12.4 Правил дорожнього руху, яка складала 77 км/год. Про причину зупинки водія було проінформовано згідно із вимогами чинного законодавства, а незгода водія з такою причиною зупинки не свідчить про її протиправність. Більш того встановлення працівниками поліції події за цим фактом є підставою для зупинки транспортного засобу згідно ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію». У зв`язку із особливостями цієї апеляційної скарги належить зазначити, що з загальнодоступних джерел відкритих для ознайомлення (наприклад https://kharkiv.comments.ua/ua/news/society/developments/1156-u-harkovi-ta-oblasti-vstanovlyat-kameri-kontrolyu-shvidkosti-adresi.html), з 29.02.2024 року відновлено контроль за дотриманням водіями швидкісного режиму за допомогою приладу TruCam на ділянках міста Харкова, зокрема і на проспекті Льва Ландау. Задовго до цього у м. Харкові було поновлено роботу світлофорів на дорогах загального користування. Це вочевидь свідчить про те, що у м. Харкові поновлено заходи забезпечення безпеки дорожнього руху для всіх його учасників. За таких обставин учасники дорожнього руху зобов`язані дотримуватись встановлених Правил дорожнього руху в загальному порядку. З відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції повідомляють ОСОБА_1 що під час його зупинки у м. Харкові повітряна тривога оголошена не була, а тому посилання водія на необхідність застосування п. 2.14 «е» Правил дорожнього руху, згідно якої водій має право відступати від вимог законодавства в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян, є суб`єктивною думкою водія, оскільки реально життю і здоров`ю водія та його пасажира в той час нічого не загрожувало. Більш того, навіть і під час існування реальної небезпеки відвернута шкода має бути більшою за заподіяну, яка оцінюється відповідно до обстановки, що склалася. За таких обставин, твердження апелянта про безпідставність зупинки ОСОБА_1 є суб`єктивними та необґрунтованими. Щодо доводів апелянта про те, що матеріали цієї справи не містять відомостей про керування ОСОБА_1 транспортним засобом є суб`єктивними з огляду на наступне. З відомостей відеозапису вбачається, що працівниками поліції було зупинено автомобіль за перевищення швидкості, яка склала 77 км/год та була зафіксована на технічний пристрій TruCam. Під час наближення працівників поліції до зупиненого автомобіля поліцейськими було встановлено, що за кермом зупиненого транспортного засобу перебував ОСОБА_1 , особу якого було встановлено за паспортом, оскільки водій відмовився надавати працівникам поліції посвідчення на право керування транспортними засобами. Крім того, ОСОБА_1 усіляко заперечував, що він водій і просив називати його «шофер». Такі дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності належить розцінювати як спосіб свого захисту з метою уникнути відповідальності за формальним критерієм визначення суб`єкту правопорушення. Під час складання матеріалів про адміністративну відповідальність ОСОБА_1 не повідомляв працівників поліції про те, що автомобілем керувала інша особа, а лише з метою свого захисту зазначав про недоведеність працівниками поліції перед ним особисто факту керування саме ОСОБА_4 транспортним засобом. Натомість працівниками поліції покадрово продемонстровано водієві відео фіксацію руху його автомобілю та порушення ним швидкісного режиму, встановленого Правилами дорожнього руху. Процедура встановлення особи водія відповідає вимогам ст. 252 КУпАП, згідно яких орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Поряд з цим належить зазначити, що ст. 252 КУпАП, у її розширеному тлумаченні, надає повноваження посадовій особі не тільки оцінювати докази, а і сприймати відомості щодо події, за якою має бути розпочата належна правова процедура, керуючись законом і правосвідомістю та дотримуючись при цьому основоположних принципів верховенства права, а також забезпечуючи законність при застосуванні заходів впливу за вчинення особою адміністративного правопорушення та невідворотність покарання особи, яка вчинила відповідне правопорушення. Крім того у свої апеляційній скарзі апелянт зазначив, що 25.03.2024 року він із дружиною їздили у волонтерських справах із свого селища до Харкова, а саме на Салтівку один із районів міста. Більш того, у прохальній частині своєї апеляційної скарги апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення та вважати його дії вчиненими в стані крайньої необхідності. Такі твердження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності свідчать про те, що з подією зокрема і з керуванням саме ним транспортним засобом ОСОБА_1 згоден, однак вважає цей факт недоведеним працівниками поліції перед ним особисто, що також є його суб`єктивною думкою щодо тлумачення Законів України. Допитана в якості свідка працівник поліції, який склав оспорюваний протокол про адміністративну відповідальність ОСОБА_3 повідомила суду апеляційної інстанції, що автомобіль було зупинено за перевищення швидкості. Наблизившись до автомобіля, за кермом якого було виявлено ОСОБА_1 Його особу було встановлено за паспортом. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності просила називати себе «шофер». Тобто, ОСОБА_1 , намагаючись уникнути можливої відповідальності, навмисно намагався підмінити встановлені законом поняття, що також свідчить про те, що саме він керував транспортним засобом за обставин зазначеним у протоколі про адміністративне правопорушення. Крім того, згідно відомостей протоколу про адміністративне правопорушення ААД№644960 зупинений автомобіль Mitsubishi Lancer, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 , відомостей про надання права керування іншій особі, матеріали справи не містять. З огляду на особливості цієї справи належить зазначити, що згідно вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Крім того слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження. Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів. Матеріали цієї справи містять усі відомості, які працівники поліції та особа, яка притягається до адміністративної відповідальності вважали за необхідне до них долучити, а також судом апеляційної інстанції отримані усні пояснення ОСОБА_1 , які він надав добровільно та без обмежень у часі під час апеляційного перегляду його справи. Всі відомості оцінюються судом апеляційної інстанції у їх сукупності. Таким чином, матеріали справи містять усі необхідні та достатні відомості, які дають підстави сторонньому спостерігачу стверджувати, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вказаних у протоколі ААД№644960 від 25.03.2024 року обставинами. За таких обставин доводи апелянта в цій частині є суб`єктивними та розцінюються судом, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Доводи сторони захисту про те, що від проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 не відмовлявся, а його відмова від проведення такого огляду була сприйнята працівниками поліції передчасно та помилково, оскільки, на його думку, були обставини, які унеможливлювали проведення огляду водія на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я та не надання можливості пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу є безпідставними та необґрунтованими у зв`язку із наступним. Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Пунктом 1 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 09.11.2015 року, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 встановлено, що ця Інструкція визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі стан сп`яніння), та оформлення результатів такого огляду. Згідно вимог п. 12 розділу 2 Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Вимогами п. 1 розділу 3 Інструкції перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду на стан сп`яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Відповідно до ч.4 ст. 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я. Таким чином за змістом вказаних вимог водій у разі встановлення у нього ознак наркотичного сп`яніння зобов`язаний пройти огляд на стан такого сп`яніння виключно в закладі охорони здоров`я перелік яких затверджується відповідно до норм чинного законодавства. З відео запису вбачається, що під час проведення процесуальних дій щодо розгляду справи про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаку наркотичного сп`яніння, а саме поведінка, яка не відповідає обстановці. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності інспектором ОСОБА_3 було повідомлено, що у водія вбачаються ознаки наркотичного сп`яніння. Водію було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорону за адресою: АДРЕСА_1 . Виконати цю вимогу працівника поліції ОСОБА_1 спочатку погодився, повідомивши працівників поліції, що бажає поїхати до закладу охорони здоров`я на своєму транспортному засобі. На це працівниками поліції було повідомлено, що до закладу охорони здоров`я водій не може прибути з використанням свого транспортного засобу, а має доставлятися до закладу охорони здоров`я виключно працівниками поліції. Разом з тим, на пропозицію ОСОБА_1 щодо доставлення водія до закладу охорони здоров`я в екіпажі патрульної поліції разом з його дружиною, обумовленою водієм тим, що двері його транспортного засобу не зачиняються, працівником поліції ОСОБА_1 також було відмовлено у зв`язку з тим, що нормами чинного законодавства не передбачена така можливість, та зазначено, що пасажир може прибути за вказаною адресою КНП ХОР ОКНЛ за допомогою цивільного транспорту, наприклад на таксі. За таких обставин ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан наркотичного сп`яніння, погоджуючись на складання відносно нього протоколу про адміністративну відповідальність за ст. 130 КУпАП, навіть попри те, що водію було запропоновано залучити інший екіпаж патрульної поліції для забезпечення безпеки транспортного засобу. На таку пропозицію працівників поліції водій відповів, що не має довіри до них. На пропозицію ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки водій був повідомлений працівниками поліції, що така можливість нормами чинного законодавства не передбачена. За цих обставин ОСОБА_1 надав остаточну відмову від проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння. Під час складання протоколу про адміністративну відповідальність, ОСОБА_1 якимось чином зміг зачинити автомобіль, та повідомивши про це працівників поліції, погодився пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я у чому йому було відмовлено. Зазначене свідчить про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності обізнана із процедурою складання матеріалів про адміністративну відповідальність та у такий спосіб обрала спосіб свого захисту з метою уникнення від відповідальності, передбачену Законом. Таким чином об`єктивно вбачається, що отримавши відмову водія від проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння, працівники поліції розпочали складати протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , однак він почав висувати вимогу щодо проведення його огляду помилково вважаючи, що працівники поліції мають право скасувати свої висновки щодо надання водієм відмови від проведення огляду і як наслідок зупинити складання оспорюваного протоколу. Про неможливість скасування такого процесуально визначального факту, як відмова ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була повідомлена працівниками поліції. Крім того належить зазначити, що вимоги ст. 254 та 256 КУпАП не передбачають обов`язку працівників поліції складати протокол про адміністративне правопорушення в присутності правопорушника, а передбачають лише можливість вручення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності його копії попередньо надавши їй можливість надати пояснення відповідно до ст. 268 КУпАП. За таких обставин дії ОСОБА_1 об`єктивно та поза розумним сумнівом сприймаються стороннім спостерігачем, як відмова від проведення огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому Законом, а також як спосіб уникнути водієм відповідальності за вчинене правопорушення. При цьому дії працівників поліції, зокрема і щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 належить вважати правильними та законними. Доводи сторони захисту про те, що УПП в Харківській області ДПП не є суб`єктом владних повноважень, а також про те, що, на думку апелянта, співробітники патрульної поліції не мають належних посвідчень та їх формений одяг суперечать вимогам чинного законодавства є суб`єктивними та безпідставними з огляду на наступне. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон України «Про Національну поліцію») визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Статтею 222 КУпАП встановлено, виключний перелік статей за якими органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення. Згідно вимог п.1 ч. 1 ст. 255 КУпАП уповноважені на те посадові особи органу Національної поліції у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, мають право складати протоколи про правопорушення, зокрема і за ст. 130 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, а також складати протокол про адміністративну відповідальність мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Частиною першою статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 19.12.2022 № 903) (далі - Положення про Департамент патрульної поліції), Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, реорганізується та ліквідується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій Голови Національної поліції України в установленому законодавством України порядку. Одним із завдань Департаменту патрульної поліції є забезпечення безпеки дорожнього руху. Згідно з пунктами 6, 7 розділу V Положення про Департамент патрульної поліції, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності. Департамент патрульної поліції фінансується за рахунок коштів державного бюджету, а також інших джерел не заборонених законодавством України. Відповідне управління патрульної поліції, а саме УПП в Харківській області ДПП, до якого відноситься уповноважений інспектор, який має право приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності, а також складати протокол про адміністративну відповідальність та яке є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції, не є юридичною особою. Згілдо ст. 267 КУпАП Адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених п.1 ч. 1 ст. 255 КУпАП, інспектори відповідного органу діють не як самостійні суб`єкти владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, які регулюють дорожній рух та здійснюють контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів, а саме від імені Департаменту патрульної поліції, який є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції. Поряд з цим належить зазначити, що положення ст. 251, 252, 254 та 256 КУпАП у їх сукупному зв`язку дають підстави вважати, що зафіксовані у протоколі відомості відповідають дійсності оскільки фактичні обставини правопорушення зафіксованими у протоколі особисто сприймались уповноваженою на те посадовою особо та підтверджені доказами, доданими до протоколу, наприклад відомостями відеозапису. Проте дії або бездіяльність працівників поліції під час складання ними матеріалу про адміністративне правопорушення оскаржуються в порядку ст. 267 КУпАП або шляхом подання позову в порядку передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України. З відео запису вбачається, що під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення працівники поліції були в форменому одягу виданому їм УПП в Харківській області ДПП та на вимогу водія пред`явили посвідчення Департаменту патрульної поліції. Це ж посвідчення було надано суду апеляційної інстанції на огляд під час допиту інспектора яка склала оспорюваний протокол про адміністративну відповідальність ОСОБА_3 . Оглянуте судом посвідчення не містить слідів його фальсифікації або підробки. Таких відомостей не надано суду апеляційної інстанції і стороною захисту. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 повідомив суд апеляційної інстанції, що окрім оскарження протоколу про адміністративну відповідальність дії чи бездіяльність працівників поліції в інший спосіб він не оскаржував. Сама по собі незгода особи, яка притягається до адміністративної відповідальності із формою посвідчення працівників поліції та кольором їх форменого одягу не свідчить про неналежність та протиправність дій працівників поліції, а також про порушення ними професійної етики та не спростовує об`єктивної сторони вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Таким чином доводи апелянта в цій частині є суб`єктивними, безпідставними та розцінюються судом як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Доводи сторони захисту про порушення працівниками поліції порядку складання матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , а саме не роз`яснення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також не забезпечення ОСОБА_1 безоплатним захисником є суб`єктивними та необґрунтованими та спростовуються відомостями матеріалів справи. Так, відповідно до відомостей відеозапису, працівники поліції двічі ознайомлювали ОСОБА_1 з його правами, передбаченими Законом, а саме: під час розгляду його справи за порушення п. 12. 4 Правил дорожнього руху та ознайомлення водія із змістом оспорюваного протоколу. Крім того з відеозапису вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності знає та розуміє свої права, а також вміло ними користується. Щодо залучення безоплатного захисника під час складання протоколу про адміністративне правопорушення належить зазначити, що відповідно до вимог ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Реалізація превентивної функції права на захист, яка спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, щодо наявності якої зазначає Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.2009 року, з огляду на певні приписи чинного законодавства щодо проведення медичного огляду на стан сп`яніння не може бути абсолютною у демократичній державі оскільки, відповідно до імперативних вимог ч. 4 ст 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. . Натомість вимога, передбачена п. 2.5 ПДР щодо проведення огляду на стан сп`яніння для водія є обов`язковою. Порушення цієї вимоги тягне відповідальність за ст. 130 КУпАП з моменту фіксування відмови водія від проведення огляду на стан сп`яніння не залежно від підстав надання такої відмови. Отже, законом встановлено обмежений час за який поліцейський зобов`язаний доставити водія до закладу охорони здоров`я. Порушення цієї вимоги призведе до недійсності проведеного огляду, і як наслідок - до уникнення водієм відповідальності за скоєне правопорушення. Факт виїзду захисника на місце зупинки транспортного засобу передбачає втрату у часі на виконання працівниками поліції імперативних вимог чинного законодавства щодо забезпечення проведення огляду водія в закладі охорони здоров`я протягом двох годин з моменту виявлення ознак сп`яніння чи перебування під впливом засобів, які знижують увагу водія, що надає особі відносно якої проводиться визначена законом правова процедура можливість створити штучні передумови для уникнення від відповідальності. При цьому використання водієм права на захист не обмежується, оскільки кожна особа може скористатись правовою допомогою за допомогою засобів дистанційного зв`язку, а саме: за допомогою телефону або месенджерів, а також викликати професійного захисника до закладу охорони здоров`я де і буде проводитись його огляд. З відомостей відеозапису зі слів працівників поліції вбачається, що ОСОБА_1 засобами телефонного зв`язку отримує якусь консультацію правового характеру. Крім того, відповідно до приписів ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Вимоги чинного КУпАП не передбачають обов`язку працівникам поліції самостійно та за державний кошт залучати безоплатного захисника під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення. Крім того, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про безоплатну правчину допомогу» від 02.06.2011 року в Україні діє інститут безоплатної первинної правничої допомоги, як вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи та обов`язки, порядок їх реалізації та виконання, відновлення прав у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно приписів ст. 9 цього Закону до суб`єктів надання первинної правчиної допомоги зокрема належать органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; центри з надання безоплатної правничої допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції. Згідно ч. 1 ст. 11-1 Закону звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, подаються в усній або письмовій формі до центру з надання безоплатної правничої допомоги. Відповідно до вимог ч.2 ст. 7 Закону України «Про безоплатну правчину допомогу» безоплатна первинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правничої допомоги та медіації. Приписами ч. 8 ст. 10 та ч. 6 ст. 11-1 цього Закону встановлено те, що якщо під час розгляду звернення про надання безоплатної первинної правничої допомоги встановлено, що особа потребує надання безоплатної вторинної правничої допомоги, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який розглядає звернення, або центр з надання безоплатної правничої допомоги, який розглядає звернення зобов`язаний роз`яснити особі або її законному представникові чи патронатному вихователю порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги. Таким чином з огляду на зміст вказаних вимог Закону вбачається, що особа, яка потребує первинної безкоштовної правової допомоги має право самостійно звернутися до органів уповноважених на надання первинної правової допомоги. При цьому слід зазначити, що працівниками поліції лише складається протокол про адміністративне провадження та збираються докази на підтвердження встановлених ним відомостей, а розгляд справи провадиться судом відповідно до ст. 221 КУпАП та переглядається судом апеляційної інстанції відповідно та порядку, передбаченому ст. 294 КУпАП. Більш того, реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема і права на захист за вільним вибором захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, кожна особа, зокрема і ОСОБА_1 , має право як і під час перебування матеріалів справи в установі Національної поліції, працівники якої склали протокол про адміністративну відповідальність, так і під час перебування та розгляду справи судом. З відео запису вбачається, що на прохання ОСОБА_1 про залучення безкоштовного захисника працівниками поліції було повідомлено водія про те, що КУпАП такий обов`язок приписами чинного законодавства на працівників поліції не покладається. Однак проти залучення такого захисника ОСОБА_1 працівники поліції не заперечували. Відомостями матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 своїм правом на правову допомогу не скористався, свої інтереси під час розгляду його справи судом захищав самостійно. За таких обставин, посилання сторони захисту на те, що водія не було забезпечено захисником під час проведення огляду є безпідставними та необґрунтованими та розцінюються судом, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 , а право на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі вважається дотриманим. Доводи сторони захисту про порушення працівниками поліції порядку складання матеріалів про адміністративне правопорушення, а саме про не встановлення в об`єктивний спосіб ознак наркотичного сп`яніння, а також не надання особі, яка притягається до адміністративної відповідальності направлення на проведення огляду є безпідставними, суб`єктивними та необґрунтованими у зв`язку із наступним. Приписи ст. 266 КУпАП не містять вимог щодо об`єктивного виявлення ознак стану сп`яніння, а тому під час здійснення своїх повноважень стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року(далі Інструкція) Відповідно до п.4 Розділу І Інструкції вбачається, що ознаками наркотичного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак наркотичного сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан сп`яніння та повідомляє водія про їх наявність. Приписи Інструкції не зобов`язують поліцейського проводити перевірку наявності тих чи інших, встановлених ним ознак сп`яніння чи з`ясовувати причини їх наявності. Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння є його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення ААД№644960 від 25.03.2024 року та відповідає вимогам ст. 252 КУпАП відповідно до якого орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, а також приписами ст. 266 КУпАП та Інструкції. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що копія направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складається працівником поліції та одночасно вручається особі, яка має проходити такий огляд, є також безпідставними та суб`єктивними, з огляду на наступне. Так, огляд особи на стан сп`яніння проводиться відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 09.11.2015 року, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України № 1103 від 17.12.2008 року (зі змінами), згідно яких, якщо водій погодився на проведення огляду він направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (п. 8 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 року). З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (п. 9 розділу ІІ Інструкції від 09 листопада 2015 року та п. 7 Порядку від 17.12.2008 року). Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, перший примірник якого видається під підпис поліцейському (п.п. 17, 20 розділу ІІІ Інструкції від 09.11.2015 року, п. 13 Порядку від 17.12.2008 року). Отже, за змістом вищенаведених норм, направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану сп`яніння складається не для вручення водію і йому не передається, як помилково вважає апелянт, а складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення цим лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря, а в разі відмови водія від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу має бути долучено до матеріалів адміністративного провадження. Вся процедура огляду водія у медичному закладі відповідно до вимог ч. 4 ст. 266 КУпАП проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні, а не водій сам прибуває туди із направленням. З відомостей письмових доказів та долученого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у визначеному законом порядку у лікаря-нарколога, що надало працівникам поліції законні та обґрунтовані підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а необхідні відомості, зазначені у процесуальних документах (відео запис, направлення на огляд водія,) долучені до матеріалів справи. За аналогічних підстав не можна приймати до уваги і доводи апелянта про те, що він самостійно намагався пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, визначеному працівниками поліції, а також щодо наявності негативного результату огляду на стан наркотичного сп`яніння проведеного приватною медичною установою, оскільки працівники поліції поза межами складання матеріалів про адміністративне правопорушення зафіксоване у протоколі ААД№644960 від 25.03.2024 не мали процесуальної можливості надати ОСОБА_1 направлення на проведення медичного огляду, адже така можливість не передбачена вимогами чинного законодавства. Згідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду на стан сп`яніння водіїв, затверджується Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, начальниками структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Відповідно до наказу Директора департаменту охорони здоров`я Харківської обласної військової адміністрації № 1340-о від 23.11.2023 «Про проведення оглядів водіїв транспортних засобів» затверджено Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право на проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Згідно зазначеного переліку єдиним закладом охорони здоров`я з числа закладів, яким надано право на проведення такого огляду, що розташований в м. Харкові, є КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна наркологічна лікарня». Відділення цілодобової експертизи алкогольного та наркотичного сп`яніння входить до структури КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» що затверджено наказом директора від 09.01.2024 року та знаходиться за адресою вул. Ахієзерів 18А в м. Харкові. З відомостей матеріалів справи вбачається, що факт відмови ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення та на відеозаписі, доданому до нього. Факт відмови працівниками відділення цілодобової експертизи алкогольного та наркотичного сп`яніння КНП ХОР «ОКНЛ» зафіксований на відеозаписі особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції не наданий, не містить його і відомості матеріалів справи. Більш того, саме по собі посилання на наявність такого відео запису не свідчить про його існування взагалі та об`єктивно не може бути оцінені судом у належний процесуальний спосіб. А відомості результату проведеного огляду у закладі охорони здоров`я приватної форми власності не можуть прийматись судом до уваги, оскільки цей заклад охорони здоров`я не входить до Переліку закладів охорони здоров`я, яким надається право на проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та розцінюються судом, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . Доводи сторони захисту про те, що особу, яка притягається до адміністративної відповідальності не було відсторонено від керування транспортними засобами є суб`єктивними, оскільки згідно відеозапису працівниками поліції було повідомлено водія ОСОБА_1 про те, що його відсторонено від керування транспортними засобами до повного протверезіння, однак від надання підпису у зобов`язанні у відстороненні ОСОБА_1 згідно відомостей самого зобов`язання (а.с.7) відмовився. Доводи сторони захисту щодо необхідності застосувати у цій справі норми ст. 17, 18 КУпАП є суб`єктивними, безпідставними та необґрунтованими у зв`язку із наступним. Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Відповідно до постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.12.2018 року в справі № 686/5225/17 у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Однією з найважливіших умов правомірності стану крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. З відомостей відеозапису вбачається, що під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 працівники поліції, зокрема на твердження водія щодо необхідності застосування вимог п. 2.14 «е» Правил дорожнього руху зазначають, що в той час у м. Харкові не було навіть оголошено повітряну тривогу, а тому сприймати обстановку яка тоді склалася як загрозу життю не можна. Більш того загроза життю має бути реальною, а не уявною та виходити із об`єктивних обставин та причин, які можуть бути підтвердженими об`єктивними, а не вірогідними фактами чи обставинами. Суб`єктивне уявлення про факт загрози життю ОСОБА_1 не може бути підтвердженим лише дією на території України режиму «воєнний стан», обумовлений збройною агресією російської федерації проти України, а повинен підтверджуватись саме реальною загрозою життю чи здоров`ю будь-якої людини (наприклад реальний обстріл міста чи району в якому особа знаходиться). Крім того, волонтерська діяльність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не звільняє ОСОБА_1 від дотримання Законів України, зокрема і приписів, щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, адже волонтерська діяльність хоча безумовно і вважається суспільно корисною та необхідною, однак є добровільною, а тому не надає таким особам переваг у застосуванні до них вимог чинного Закону. З відомостей апеляційної скарги та відео запису вбачається, що воля особи, яка притягається, не була направлена на відвернення реальної небезпеки життю чи здоров`ю водія та його пасажира, а ОСОБА_1 лише вміло користується положеннями Закону, підлаштовуючи його норми у власних цілях з метою уникнення відповідальності. За таких обставин доводи апелянта в цій частині є безпідставними та розцінюються, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 . У зв`язку із особливостями цієї справи належить зазначити, що що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», параграфи 2930). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України»). У частині першій статті 6 Конвенції не міститься вимоги про те, що апеляційний суд має надавати більш детальне обґрунтування, коли він з правових підстав відхиляє як безпідставну скаргу, без подальшого пояснення (ухвала Суду про прийнятність у справі «Вurg аnd Оthers v. France»). З огляду на це, решту доводів та посилань апелянта слід розцінювати як його суб`єктивні судження щодо застосування закону або вважати їх такими, що не можуть бути оціненими судом оскільки такі доводи виходять за межі компетенції суду обумовленої вимогами ст. 294 КУпАП та не стосуються події правопорушення зафіксованої у протоколі ААД№644960 від 25.03.2024 року. Оцінюючи відомості цих доказів у справі у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі захисника не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити, поновивши йому строк на апеляційне оскарження постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков