Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/32519/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/32519/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 914190148324 від 15.08.2023 щодо відмови ОСОБА_1 щодо переходу пенсії за віком, на пенсію по втраті годувальника; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника, за померлого ОСОБА_2 . Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10 липня 2024 року позов задовольнив. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що позивачка є внутрішньо-переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 29.07.2022 №3244-7001382477 та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком. Позивачка була одружена з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб № НОМЕР_1 від 20.06.1959. ІНФОРМАЦІЯ_2 року у віці 85 років чоловік позивачки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 19.07.2023 серії НОМЕР_2 . ОСОБА_2 був єдиним годувальником позивачки. 10.08.2023 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про переведення на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до принципу екстериторіальності щодо розподілу єдиної черги завдань заява позивачки розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням від 15.08.2023 №914190148324 ГУ ПФУ в Одеській області відмовило позивачці у призначенні пенсії, у зв`язку із недоцільністю. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з позовом. Згідно ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Аналогічні приписи закріплено і у статтях 9, 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з ст. 6 Закону № 1788-XII особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку. Статтею 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно з якими пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону - незалежно від тривалості страхового стажу. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. В даному випадку мова йде про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для відмови позивачці у переведенні її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, стало те, що після перерахунку розмір пенсії позивачки зменшується. Судом встановлено, що позивачка станом на 19.07.2023 (день смерті ОСОБА_2 )перебувала в зареєстрованому шлюбі із померлим, що підтверджуються копією свідоцтва про шлюб, досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а тому є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника ОСОБА_2 . Як свідчать матеріали справи позивачка є непрацюючою пенсіонеркою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розмір пенсії позивачки становить 3174,05 грн. При цьому пенсійна виплата померлого чоловіка становила - 33134,13 грн. Згідно ч. 1 ст. 37 Закону №1058-ІV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Таким чином, відмова відповідача у переведенні позивача на пенсію у разі втрати годувальника є протиправною. При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта на "умовний перерахунок", який начебто свідчить про недоцільність переведення позивачки на пенсію по втраті годувальника. Так, зі змісту відмови вбачається, що відповідач посилається на певний "умовний розрахунок" пенсії, з якого робить висновок про недоцільність переведення на інший вид пенсії, оскільки розмір пенсії начебто підлягатиме зменшенню. Однак, у разі подання особою, яка має на це право, заяви з клопотанням або вимогою про вчинення на її користь певних дій, які суб`єкт владних повноважень повинен розглянути/вирішити/вчинити по суті, орган влади не має права відмовляти, керуючись при цьому мотивами доцільності або недоцільності. Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Згідно з п. 1.7 Постанови ПФУ № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії померлого ОСОБА_2 , починаючи з 10.08.2023. Аналізуючи вищевикладене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання про те, що такі зводяться до переоцінки доказів, оскаржуваного судового рішення та незгоди з ними. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких