Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/7984/23

30.09.24 22-ц/812/1143/24 Єдиний унікальний номер судової справи 489/7984/23 Номер провадження 22-ц/812/1143/24 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 30 вересня 2024 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: представників позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішення, яке ухвалено Ленінським районним судом міста Миколаєва 21 травня 2024 року під головуванням судді Костюченка Г.С. в приміщені цього ж суду о 14 год. 09 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, УСТАНОВИЛА: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_1 , як непрацездатний син померлої, мав право на обов`язкову частку у спадщини померлої ОСОБА_5 . Позивач звернувся до державного нотаріуса Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку житлового будинку АДРЕСА_1 , але йому було відмовлено, оскільки він не надав правовстановлюючого документу на спадковий будинок. Оригінал правовстановлююого документу знаходився у відповідача, яка навмисно не надавала його нотаріусу, незважаючи на його численні запрошення та листи. У зв`язку із вказаним, ОСОБА_1 був змушений звертатися за захистом своїх прав до суду із позовом про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку. Такою навмисною тривалою протягом п`яти років бездіяльністю відповідач завдала позивачу суттєвої моральної шкоди, яка полягає у емоційному стресі, душевних стражданнях, негативних емоціях, переживаннях з приводу порушення його права на належне та своєчасне оформлення спадщини, відстоювання цього права у судовому порядку та понесення матеріальних витрат на захист свого порушеного права. Крім того, за вказаний період суттєво погіршився стан здоров`я позивача, загострились хронічні хвороби на підґрунті постійних емоційних хвилювань, що призвело до потреби оперативного втручання та понесення у зв`язку із ним матеріальних витрат. Розмір моральної шкоди позивачем оцінено у 207 000 грн. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ОСОБА_4 207 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 травня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення районного суду обґрунтовано тим, що суду не надано будь-яких доказів протиправної бездіяльності відповідача, які б надавали можливість встановлення підстав для компенсації моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факт заподіяння позивачу моральних страждань та втрат немайнового характеру чітко підтверджується змістом постанови про відмову у вчинені нотаріальної дії №36/02-31 від 02 лютого2023 року, яка видана за спливом 5 років після подання ОСОБА_1 заяви про прийняття спадщини. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04 травня 2018 року виданого повторно, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 (а.с.33). 20 листопада 2017 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно з яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона буде мати право, ОСОБА_4 (а.с.25). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а.с.29). 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 , як непрацездатний спадкоємець померлої ОСОБА_5 , який має право на обов`язкову частку у спадщини, звернувся до Другої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини (а.с.21). 14 травня 2018 року ОСОБА_1 подав ще одну заяву по прийняття спадщини (а.с.28). 02 лютого 2023 року державним нотаріусом Другої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Токіой І.В. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Вказаною постановою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з ненаданням останнім документів, на підставі яких право власності на спадкове майно належало спадкодавцю (а.с.10-11). Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28 вересня 2023 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 36/400 житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування обов`язкової частки (1/4) за законом після смерті матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-9). Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що з моменту відкриття спадщини та заведення спадкової справи, він довгий час не мав можливості оформити свої спадкові права на спадкове майно через бездіяльність відповідача, яка, як на думку позивача, навмисно не надавала державному нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на спадковий будинок. Вирішуючи вказану справу, колегія суддів виходить з того, що способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди. Положеннями ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі №569/20510/19 (провадження №61-13787св20) зазначено, що «тлумачення ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі №212/7628/21 (провадження №61-7265св22) зазначено, що «виходячи з положень ст.ст.16,23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкодив цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц)». Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Верховний Суд України у п.5 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа. У той же час, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Stankov v. Bulgaria від 12 липня 2007 року, §62). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст.41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «+4 посилання) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року по справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір, суд першої інстанції, врахувавши наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання відповідачем йому шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням відповідача. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. При вирішенні спору в цій справі суд обґрунтовано вказав на те, що позивач не надав доказів того, що наявні у нього захворювання та погіршення стану здоров`я, про яке він зазначає, були викликані безпосередньо діями або бездіяльністю відповідача, а також, що ці дії призвели до зміни звичного способу життя, порушення нормальних життєвих зв`язків. Також у справі встановлено, що між позивачем та відповідачем існував спір з приводу визнання права власності в порядку спадкування за законом на обов`язкову частку у спадковому майні (справа №489/1240/23). Вказаний спір частково вирішено судом на користь позивача. Разом з тим, колегія суддів дійшла до переконання, що сам лише факт ухвалення судового рішення у цивільній справі №489/1240/23, яким констатовано право ОСОБА_1 на спадкування 36/400 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування обов`язкової частки (1/4) за законом після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звільняє позивача від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вказаним судовим рішенням були відновлені порушені права позивача. Наявність постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, на яку посилається позивач, як на підставу для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, не є безумовною підставою для відшкодування йому такої шкоди, оскільки з її змісту не вбачається встановлення порушення спадкових прав позивача відповідачем. Інші доводи позивача, спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом першої інстанції, тому підлягають відхиленню. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Зважаючи на викладене, аргументи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків районного суду, якими у повному обсязі встановлені обставини справи, досліджені наявні докази, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 03 жовтня 2024 року