Постанова 4809 № 404/3599/22

ПОСТАНОВА Іменем України 01 жовтня 2024 року м. Кропивницький справа № 404/3599/22 провадження № 22-ц/4809/1157/24 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Дьомич Л.М., за участі секретаря судового засідання Гончар О.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Екостайл», розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2024 року у складі судді Кулінки Л.Д. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл», про визнання договору недійсним та неукладеним. В обґрунтування позову представник позивача ОСОБА_2 зазначав, що є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з розташованим на ній житловим будинком. Відповідно до копії договору про надання послуг з вивезення побутових відходів № 1780 від 17.06.2015, який наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Екостайл» між відповідачем та позивачем був укладений даний договір про надання послуг з вивезення твердих, великогабаритних, ремонтних і рідких відходів. Позивач стверджує, що він особисто нічого з представниками відповідача не укладав, а тим більше даний договір не підписував. Чий підпис стоїть в реквізитах договору від імені споживача йому достовірно невідомо та стверджує, що підпис підроблений працівниками відповідача. Бажання та волевиявлення для укладання договору на вивезення побутових відходів у позивача відсутнє та ніколи не було оскільки він самостійно всі наявні у нього відходи утилізує та компостує. Для утилізації використовує Шахтний котел Холмова Zubr Minі, 12 квт., 5 мм сталь. Зазначав, що з моменту укладання спірного договору позивачу постійно надходять вимоги про сплату заборгованості за наданні послуги, які фактично не надаються. У зв`язку з цим позивач звертався до суду про скасування судового наказу, виданого Кіровським районним судом міста Кіровограда від 30.07.2021 по справі №404/4736/21. Заяву позивача було задоволено, з тих підстав що сума заборгованості не є безспірною та послуги не надавались. Вказував, що у 2022 році позивач неодноразово звертався до адміністрації відповідача з вимогою скасування всіх існуючих договорів між ОСОБА_1 та ТОВ «Екостайл» у зв`язку з відсутністю факту волевиявлення позивача на підписання даних договорів. ТОВ «Екостайл» кожного разу відмовляв у задоволенні цих вимог, посилаючись на Закону України «Про відходи» та Правила благоустрою території міста Кропивницького. Також зазначав, що на офіційній сторінці відповідача викладений Публічний договір приєднання про надання послуг з поводження з побутовими відходами з індивідуальним споживачами, в якому вказано що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги. Жодних з вище перелічених дій позивач не вчиняв та не збирається цього робити. А відтак, звернувся до суду з відповідним позовом. Представник позивача просив визнати недійсним та неукладеним Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 1780 від 17.06.2015 між ОСОБА_1 та ТОВ «Екостайл». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів № 1780 від 17.06.2015 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екостайл», недійсним. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з рішенням ТОВ «Екостайл» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині визнання Договору недійсним та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи та судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Зорема представник відповідача зазначав, що згідно із відомостями за особовим рахунком позивача № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вчасно та в повному обсязі сплачував вартість послуг товариства, в тому числі отримував пільги, зокрема в період з 17.06.2015 (дати укладення Договору) по травень 2017 року (останній місяць оплати послуг позивачем)). Вважає, що таким чином, позивач визнавав укладеним Договір (отримував послуги та здійснював їх оплату), в тому числі не вбачав підстав для визнання його недійсним, а також отримував за даним договором житлову субсидію. У зв?язку із несплатою послуг товариства за Договором, у позивача виникла заборгованість. Вказував, що товариство погоджується із позицією суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору неукладеним, оскільки позивач сплачував товариству у період з серпня 2015 по травень 2017 за послуги з вивезення побутових відходів, тобто частково виконував умови Договору. Відтак, договір не може бути визначено неукладеним. Проте, товариство не погоджується із висновками суду щодо визнання Договору недійсним з наступних підстав. Суд вказав, що договір позивачем не підписаний і відповідачем також не заперечується факт того, що договір не підписаний позивачем, а його дружиною, що в силу частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України не потребує доказування. Проте, відповідач під час судового розгляду дані обставини не визнавав, в тому числі під час усних пояснень в судових засідання та процесуальних заявах по суті. Зазначені обставини підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 не порушував питання про проведення у справі судово-почеркознавчої експертизи для дослідження Договору, зокрема на предмет наявності/відсутності його підпису на зазначеному правочині. Вважає, що висновки суду щодо застосування частини першої статі 82 Цивільного процесуального кодексу України є помилковими, та суперечать принципу змагальності сторін. Також, товариство не погоджується із висновками суду про відсутність підстав для застосування строків позовної давності. Згідно із відомостями за особовим рахунком позивача № НОМЕР_1 , він вчасно та в повному обсязі сплачував вартість послуг товариства, в тому числі отримував пільги, зокрема в період з 17.06.2015 (дати укладення Договору) по травень 2017 року (останній місяць оплати послуг позивачем). Таким чином, вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності щодо вимог про визначення договору недійсним, оскільки договір був укладений 17.06.2015, та позивачу було відомо про його укладення, що підтверджується вищеозначеним та матеріалами справи. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено такі обставини Товариство з обмеженою відповідальністю «Екостайл» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Кропивницького та надає дані послуги на підставі: договору на надання послуг з вивезення побутових відходів з території міста Кіровограда від 07.08.2014 року № 235, рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 15.12.2014 року № 611 (зі змінами) та договору про надання послуг з вивезення побутових відходів у місті Кропивницькому від 16 вересня 2021 року (а.с.54; 66-69). Згідно договору № 6 на надання послуг з вивезення побутових відходів на території Подільського (Ленінського) району міста Кіровограда від 01 березня 2016 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екостайл» та Головним управлінням житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Екостайл» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території Подільського (Ленінського) району міста Кіровограда (а.с.56-59). Відповідно до договору № 8 на надання послуг з вивезення побутових відходів на території Фортечного (Кіровського) району міста Кіровограда від 01 березня 2016 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екостайл» та Головним управлінням житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Екостайл» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території Фортечного (Кіровського) району міста Кіровограда (а.с.61-64). ОСОБА_1 на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0496 га кадастровий номер 3510100000:05:056:0063 розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право власності № 22324204 від 15.02.2014 року та № 17327851 від 04.02.2024 року, а також Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 17328716 від 04.02.2014 року (а.с.20-21), та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 22324361 від 29.05.2014 року (а.с.23-24). 17 червня 2015 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екостайл» укладено договір № 1780 про надання послуг з вивезення побутових відходів (а.с.14-17). За умовами пункту 1 договору № 1780 про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року виконавець зобов`язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 121 від 05.03.2015 року. Згідно з розрахунками із абонентами за період з 17.06.2015 року по 31.07.2022 року заборгованість за послуги з вивезення побутових відходів ОСОБА_1 становить 4738,81 грн. (а.с.70). Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 20 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу - задоволено. Скасовано судовий наказ, виданий Кіровським районним судом міста Кіровограда 30.07.2021 року у справі № 404/4736/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл» про стягнення із ОСОБА_1 на його користь заборгованості за послуги з вивезення побутових відходів в розмірі 3189,59 грн. та судового збору в сумі 227 грн. 07 квітня 2022 року заяву ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл» з заявою про скасування сфабрикований працівниками договір № 1780 про надання послуг з вивезення побутових відходів (а.с.25). Товариством з обмеженою відповідальністю «Екостайл» направлено позивачу відповідь на його звернення відповідно до якої зазначено, порушення вимог законодавства України щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення тягне за собою притягнення уповноваженими органами винної особи до адміністративної відповідальності, а тому заява задоволенню не підлягає (а.с.26). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Позивач та його представник ОСОБА_2 просили залишити рішення суду першої інстанції без змін. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ТОВ «Екостайл» оскаржує рішення суду лише в частині задоволеної позовної вимоги щодо визнання Договору про надання послуг з вивезення побутових відходів № 1780 від 17.06.2015 недійсним, тому в іншій частині рішення суду не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що оцінивши вказний правочин на відповідність вимогам цивільного законодавства, встановлено, що оскаржуваний договір вчинено без волевиявлення на те позвича, оскільки він останнім не підписаний, що дає підстави для визнання такого договору недійсним. Суд дійшов висновку, що саме з часу пред`ялення до ОСОБА_1 вимоги про стягнення заборгованості в наказному провадженні та в подальшому з часу його звернення з заявою про скасування судового наказу, позивач дізнався про порушення свого права. Тому суд не застосував позовну давність, так як вважав, що позивач звернувся до суду в її межах. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав. Згідно частини першоїстатті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За правилами статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс180)). Разом з тим, вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів № 1780 від 17.06.2015 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Так, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із доводами позивача про невідповідність спірного договору вимогам закону, виходячи з наступного. Згідно з положеннями статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним. Такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання самостійного позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), яка не встановила підстав для відступу від зазначених висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) викладено такі висновки, які підлягають врахуванню. Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що: «…укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини». Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частини друга статті 207 ЦК України). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України, волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. У тому випадку коли сторона не виявляла своєї волі до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тоді правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо простої письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, яку аргументував тим, що він цей договір не підписував, тобто не укладав. Тоді як за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), такий спосіб захисту не передбачений законодавством, тобто не є правомірним способом захисту, та не є ефективним, чого суд першої інстанції не врахував. У разі заперечення самого факту укладення правочину, тобто факту підписання договору та його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору, зокрема про повернення сплачених коштів, шляхом викладення відповідного висновку про неукладення оспорюваного договору у мотивувальній частині відповідного судового рішення. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про обрання позивачем помилкового способу захисту, який не установлений законом та є неефективним, що є самостійною підставою для відмови в позові, тому немає потреби оцінювати інші доводи апеляційної скарги щодо недослідження доказів; порушення норм процесуального права; неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.09.2023 року у справі № 567/1042/22, про необхідність призначення судово-почеркознавчої експертизи; у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 щодо застосування принципу заборони суперечливої поведінки; у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 38/180/17 про те, що дії сторони договору з його виконання дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено. Колегія суддів встановила, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів № 1780 від 17.06.2015, пред`явленого з підстав непідписання та неукладення договору, суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), згідно з якими обраний позивачем спосіб захисту не є способом захисту, установленим законом, що є підставою для відмови в позові. З огляду на вказані вище обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального та матеріального права, не перевірив належним чином доводи позовної заяви, не встановив у повній мірі обставини щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав зазначених в цій постанові. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною 1 цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. У частині шостій статті 141 ЦПК України вказано, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи наслідки розгляду справи та вимоги ст. 141 ЦПК України, сплачений відповідачем при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1488,60 грн. підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл» задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2024 року в частині, що оскаржується - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл» про визнання договору недійсним - відмовити. Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Екостайл» понесені у зв`язку з поданням апеляційної скарги судові витрати у розмірі 1488,60 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич