Постанова 4812 № 484/1675/24

19.05.26 22-ц/812/655/26 Єдиний унікальний номер судової справи 484/1675/24 Номер провадження 22-ц/812/655/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 19 травня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Колосовою О.М., за участі: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ремського Є.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Агро-Стар» рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 29 грудня 2025 року, під головуванням судді Шикері І.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Агро-Стар» про розірвання договору оренди землі, стягнення невиплаченої орендної плати та покладення обов`язку повернути земельну ділянку, УСТАНОВИЛА: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фермерського господарства «Агро-Стар» (далі ФГ «Агро-Стар») про розірвання договору оренди землі, стягнення невиплаченої орендної плати та покладення обов`язку повернути земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5.4274 га, кадастровий номер 4825487600:03:000:0107, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. В грудні 2023 року позивач мав намір передати вказану земельну ділянку в оренду, в зв`язку з чим укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки. Між тим, як з`ясувалось при підготовці необхідних документів для проведення державної реєстрації договору оренди, в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права державним реєстратором Первомайської районної державної адміністрації внесено запис про державну реєстрацію договору оренди землі, який був зареєстрований 26 грудня 2017 року, а саме внесено запис про державну реєстрацію договору оренди землі, серія та номер: 55, виданий 30 листопада 2017 року, орендар ФГ «Агро-Стар», код ЄДРПОУ 36855406, орендодавець ОСОБА_1 , строк дії: 10 років, з правом пролонгації. Номер запису про інше речове право: 28246409. Згідно зі ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, витребування вказаної земельної ділянки з чужого незаконного володіння відповідає вимогам ст.387 ЦК України. Крім того, з моменту реєстрації даного договору оренди землі та до тепер, позивач жодного разу не отримував орендну плату від відповідача за користування земельною ділянкою. Так, згідно з умовами договору, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 5% від нормативно-грошової оцінки. Відповідно до Витягу із технічної документації нормативна грошова оцінки земельної ділянки складає 200 798 грн. 02 коп. Таким чином, загальна сума заборгованості по орендній платі, що підлягає стягненню з відповідача за період з 2018-2023 роки становить 60 239 грн. 40 коп. Посилаючись на викладені обставини, позивач ОСОБА_1 просив: розірвати договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4825487600:03:000:0107, від 30 листопада 2017 року, зареєстрований 26 грудня 2017 року (номер запису про інше речове право 36855406), державним реєстратором Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області; стягнути з ФГ «Агро-Стар» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за договором оренди землі в загальному розмірі 60 239 грн. 40 коп.; зобов`язати ФГ «Агро-Стар» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5.4274 га, кадастровий номер 4825487600:03:000:0107, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області; стягнути з ФГ «Агро-Стар» на користь ОСОБА_1 судові витрати. Представник ФГ «Агро-Стар» надав до суду відзив на позову заяву, в якому просив у задоволенні позові відмовити. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Розірвано договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4825487600:03:000:0107, від 30 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Агро-Стар», зареєстрований 26 грудня 2017 року (номер запису про інше речове право: 28246409) державним реєстратором Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області. Стягнуто з ФГ «Агро-Стар» на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за договором оренди землі в сумі 60 239 грн. 40 коп. Зобов`язано ФГ «Агро-Стар» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5.4274 га, кадастровий номер 4825487600:03:000:0107, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Стягнуто з ФГ «Агро-Стар» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з: витрат по сплаті судового збору в розмірі 4 430 грн. 38 коп. та 24 427 грн.01 коп. витрат на залучення експерта, а всього стягнуто 28 857 грн. 39 коп. Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушуються умови договору оренди землі щодо сплати орендної плати за користування належною йому на праві власності земельною ділянкою, у період 2018-2023 років, що свідчить про систематичність. Висновком експерта №765-34-25 від 30 жовтня 2025 року підтверджено, що ОСОБА_1 не отримував від відповідача ФГ «Агро-Стар» орендної плати у період 2018-2023 роки. Таким чином, невиплата відповідачем орендної плати ОСОБА_1 , є вичерпною підставою для розірвання такого договору про що свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід врахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України. В апеляційній скарзі ФГ «Агро-Стар», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та постановити у справі нове судове рішення, з урахуванням вимог, викладених в апеляційній скарзі. Зі змісту апеляційної скарги слідує, що вона обґрунтована тим, що суд першої інстанції припустився помилки, здійснюючи розрахунок щодо стягнення орендної плати з 2018 року. Даний розрахунок є необґрунтованим, оскільки позивачем пропущено позовну давність, у зв`язку із чим в частині стягнення заборгованості по орендній платі за період 2018-2020 роки позов задоволенню не підлягав. Орендна плата за 2021-2023 рік мала становити в загальному розмірі 22 538грн. 15 коп., а саме: 2 945 грн. 55 коп. за 2021 рік (нормативна грошова оцінка землі становила 58 911 грн.); 9 552 грн. 70 коп. за 2022 рік (нормативна грошова оцінка землі становила 191 054 грн. 25 коп.); 10 039 грн. 90 коп. за 2023 рік (нормативна грошова оцінка землі становила 200 798 грн. 02 коп.) В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується. Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає не в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, Серія ЯБ №824073, є власником земельної ділянки площею 5.4274 га, кадастровий номер 4825487600:03:000:0107, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Тарасівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (том 1 а.с.7). З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, убачається, що державним реєстратором внесено запис про державну реєстрацію договору оренди землі, який був зареєстрований 26 грудня 2017 року, де зазначено, що орендатором є ФГ «Агро-Стар», орендодавцем ОСОБА_1 , строк дії договору 10 років з правом пролонгації. Зі змісту вищевказаного договору слідує, що сторонами узгоджено, що у п.9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки, що складає 2 945 грн. 55 коп. Відповідно до п.10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюються з урахуванням індексації. Пунктом 11 угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у строк до 01 вересня, але не пізніше 29 грудня поточного року. Пунктом 31 угоди, окрім іншого, встановлено, що орендар зобов`язаний вчасно і в повному обсязі сплачувати вносити орендодавцю орендну плату. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Законом України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки. Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди. Згідно зі ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності. За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України). Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ч.1 ст.14 Закону України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст.13 Закону України за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до ст.15 Закону України орендна плата, її розмір, форма платежу, строк і порядок виплати є істотними умовами договору оренди землі. Статтями 24,25 вищеназваного Закону України передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, останній зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором. За правилами ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору. Так, однією з найпоширеніших підстав розірвання договору оренди земельної ділянки є заборгованість з орендної плати. За змістом ст.ст.1,13 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати в установленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватись належними доказами. Відповідно до ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст.24 і 25 цього Закону України та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п.«д» ч.1 ст.141 ЗК України є систематична несплата орендної плати. Отже, відповідно до вказаних норм матеріального права договір оренди землі може бути розірваний за умов систематичної несплати орендної плати. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (касаційне провадження №61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати. Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність. Отже, за змістом ст.141 ЗК України та ст.32 Закону України «Про оренду землі» підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині. Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, згідно з п.164.2.5 ст.164 Податкового Кодексу України (далі ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п.170.1 ст.170 цього Кодексу. У відповідності до положень п.170.1.1 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. Міськрайонним судом встановлено, що за період 2018-2023 років плата позивачу за користування землею не сплачена взагалі. За такого, колегія суддів погоджується з висновком міськрайонного суду, що відповідач своєчасно не провів розрахунок з позивачем за користування землею, а тому такий розмір заборгованості слід стягнути за судовим рішенням. Разом з тим, вважає, що розмір заборгованості підлягає відповідному коригуванню. Так, розмір орендної плати у 2018-2021 роках мав становити 2 371 грн. 17 коп. (22 538 грн. 15 коп. х5% = 2 945 грн. 55 коп. 574 грн. 28 коп. податку і збору), а загальна сума - 9 484 грн. 68 коп., розмір орендної плати у 2022 році мав становити 7 689 грн. 92 коп. (191 054 х 5% = 9 552 грн. 70 коп. 1 862 грн. 78 коп. податку і збору), розмір орендної плати у 2023 році мав становити 8 082 грн. 12 коп. (200 798 грн. 02 коп. х 5%= 10 039 грн. 90 коп. 1 957 грн. 78 коп. податку і збору), а всього розмір заборгованості за період з 2018 року по 2023 рік складає 25 256 грн. 72 коп. Оскільки суд першої інстанції помилково при визначенні розміру заборгованості за користування землею, застосував нормативно грошову оцінку землі, яка була визначена станом на 2023 рік в розмірі 200 798 грн. 02 коп., та невірно визначив загальний розмір заборгованості за 2018-2022 роки, то судове рішення в частині стягнення заборгованості користування землею за договором оренди слід змінити. Щодо вимог про розірвання договору оренди землі та повернення землі, то колегія суддів виходить з того, що апеляційна скарга не містить доводів щодо вказаних вимог, а тому рішення суду в цій частині не є предметом апеляційного перегляду. За змістом ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду. За змістом ст.6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. У ч.ч.1-4 ст.83 ЦПК України зазначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №335/4991/16-ц (провадження №61-11981св22) зазначено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення п.6 ч.2 ст.356, ч.ч.1-3 ст.367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування позовної давності, то слід зазначати наступне. Так, відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.ч.1,2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Як визначено у ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, до ухвалення міськрайонним судом рішення у справі, відповідач таким правом не скористався та не заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення плати за користування землею. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування позовної давності до вимог у даній справі є безпідставною, оскільки відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257 (загальна позовна давність), 258,362,559, 681,728,786, 293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який тривав з 02 квітня 2020 року (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020) до 01 липня 2023 року (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року). Згідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Відповідно до Закону України від 14 травня 2025 року №4434-ІХ «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності, строк зупинення перебігу позовної давності діяв до 04 вересня 2025 року. За такого звернувшись із даним позовом до суду 27 березня 2024 року позивачем позовна давність не була пропущена. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Агро-Стар» задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 грудня 2025 року в оскаржуваній частині змінити, зменшивши розмір стягнутої з Фермерського господарства «Агро-Стар» (ЄДРПОУ 36855406) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) невиплаченої орендної плати з 60 239 (шістдесят тисяч двісті тридцять дев`ять) грн. 40 коп. до 25 256 (двадцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) грн. 72 коп. (з урахуванням утриманих обов`язків податків та зборів). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 25 травня 2026 року