Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1756/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1756/24 пров. № А/857/10189/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Качмара В.Я. розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року, ухвалене суддею Москалем Р.М. у м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 380/1756/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача податковий борг в сумі 357369,72 грн. 22 березня 2024 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковий борг в сумі 357369,72 грн. Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач підставно звернувся з позовом про стягнення податкового боргу з відповідача, який виник внаслідок несплати відповідачем самостійно визначених та узгоджених податкових зобов`язань. Суд погодився із доводами позивача про те, що позивач дотримався порядку узгодження податкових зобов`язань. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що не отримав вимоги про сплату боргу від 09.08.2023 року. Крім того відповідач звертає увагу на те, що суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, хоча відповідач просив суд розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що позивач 20.03.2017 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності за КВЕД 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами». В 2022-першому півріччі 2023 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування (3 група, ставка податку 5%), з липня 2023 року на підставі заяви від 13.06.2023 перейшов на 2 групу, що передбачає сплату авансових платежів по єдиному податку в розмірі 20% від мінімальної заробітної плати. Грошові зобов`язання зі сплати єдиного податку визначені позивачем, як платником податку, самостійно, шляхом подачі до контролюючого органу податкової звітності та заяви про обрання спрощеної системи оподаткування (2 група платників єдиного податку): - уточнююча податкова декларація за 2022 рік від 15.06.2023 , відповідно до якої збільшено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету, на 187378,80 грн.; - податкова декларації платника єдиного податку за 1 квартал 2023 року від 05.07.2023 року на суму 86899,47 грн.; - податкова декларації платника єдиного податку за півріччя 2023 року від 05.07.2023 року на суму 82710,38 грн. (169609,85-86899,47); - нарахованого єдиного податку 2 групи по 1340 грн. щомісяця (термін сплати - 20.08.2023, 20.09.2023, 20.10.2023, 20.11.2023, 20.12.2023). Оскільки, позивач не сплачував узгоджені суми податкового зобов`язання з єдиного податку у встановлені Податковим кодексом України строки, ГУ ДПС у Львівській області надіслало позивачу податкову вимогу № 0011689-1303-1301 від 09.08.2023. Станом на дату звернення до суду позивач має податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 357369,72 грн., що підтверджуються довідкою ГУ ДПС у Львівській області № 613/5/13-01-13-03 від 12.01.2024. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. У пункті 49.2 статті 49 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності. Відповідно до підпунктів 49.18.11-49.18.13 пункту 49.18 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: 49.18.1. календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; 49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); 49.18.3. календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом 49.18.4 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року; Апеляційний суд встановив, що відповідач: - 15.06.2023 подав уточнюючу податкову декларацію за 2022 рік, відповідно до якої збільшив суму податку, що підлягає сплаті до бюджету на 187378,80 грн.; - 05.07.2023 року податкову декларацію платника єдиного податку за 1 квартал 2023 року на суму 86899,47 грн.; - 05.07.2023 року податкову декларацію платника єдиного податку за півріччя 2023 року на суму 82710,38 грн. (169609,85-86899,47); - нарахував єдиний податок для платників 2 групи по 1340 грн. щомісяця. Ці обставини відповідач не заперечує. Отже, вказані грошові зобов`язання відповідача є узгодженими. Згідно із пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, податкове зобов`язання, визначене в уточнюючій податковій декларації за 2022 рік, позивач мав сплатити одночасно з її поданням, тобто 15.06.2023 року. Це передбачено у статті 50 ПК України «Внесення змін у податку звітність» . Податкове зобов`язання, визначене у податковій декларації платника єдиного податку за 1 квартал 2023 року, позивач мав сплатити 20 червня 2023 року. Податкове зобов`язання, визначене у податковій декларації платника єдиного податку за перше півріччя 2023 року, позивач мав сплатити 20 серпня 2023 року. Єдиний податок для платників 2 групи по 1340 грн. щомісяця за липень, серпень вересень жовтень та листопад 2023 року позивач мав сплатити 30.08.2023, 30.09.2023, 30.10.2023, 30.11.2023, 30.12.2023, відповідно. Апеляційний суд встановив, що позивач у вказаний строк податкових зобов`язань не сплатив. Згідно з п. 14.1.175 ст.14 ПК України, податковим боргом вважається сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Отже, сума грошового зобов`язання 357369,72 грн. є узгодженою і не сплаченою у встановлений ПК України строк. Пунктом 59.1 ст. 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно із пунктом 59.3-59.5 статті 59 ПК України, податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Згідно із п. 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Апеляційний суд встановив те, що позивач надіслав відповідачу податкову вимогу № 0011689-1303-1301 від 09.08.2023 на суму 267959,34 грн. Оскільки, після цього та станом на день подання позову, сума податкового боргу відповідача збільшилася, то позивач, за правилами статті 59 ПК України, не надсилав відповідачу іншу податкову вимогу. Апеляційний суд також встановив, що податкову вимогу позивач надіслав за адресою місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_1 , яка повернулась на адресу позивача з відміткою поштового відділення зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Ця адреса вказана у поданих позивачем деклараціях, як податкова адреса та зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповіддю з реєстру № 423340 від 26.01.2024 року, яка сформована на запит суду першої інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що, відповідно до правил надсилання податкових повідомлень-рішень, які визначені статтею 42 ПК України, які також поширюються на податкові вимоги, податкова вимога вважається врученою, якщо вона надіслана на податкову адресу платника податків і поштове відділення зв`язку не може вручити лист з належних від них причин. Зважаючи на те, що позивач надіслав відповідачу податкову вимогу на податкову адресу відповідача, то вона, відповідно до статті 42 ПК України, вважається врученою. Оскільки відповідач не сплатив суму боргу, то апеляційний суд вважає, що позивач мав правові підстави для звернення до суду із цим позовом, тому суд першої інстанції вірно його задовольнив. Що стосується доводів відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, то апеляційний суд звертає увагу на те, що стаття 12 КАС України надає суду таке право, оскільки цей спір не відноситься до переліку спорів, які розглядаються, виключно, за правилами загального позовного провадження, справа є незначної складності і відповідач не навів обґрунтованих підстав про потребу розгляду справи у відкритому судовому засіданні. Вказані висновки є підставою для задоволення позову. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року в справі № 380/1756/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська В. Я. Качмар