Постанова 4851 № 520/2103/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 р. Справа № 520/2103/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.03.20 року по справі № 520/2103/2020 за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: стягнути до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , податкова адреса: АДРЕСА_1 суму податкового боргу в загальному розмірі 79141,91 гривень. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до облікових даних контролюючого органу у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 наявний борг перед бюджетом в загальному розмірі 79141.91 грн., що виник внаслідок несплати самостійно визначених грошових зобов`язань згідно наданих податкових декларацій єдиного податку - фізичної особи - підприємця. У зв`язку з тим, що вказана податкова заборгованість погашена не була, контролюючий орган звернувся до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року адміністративний позов Головного управління ДПС у Харківській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задоволено. Стягнуто до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 суму податкового боргу в загальному розмірі 79141.91 (сімдесят дев`ять тисяч сто сорок одна гривень 91 коп.) грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що податкова вимога від 23.08.2018 р. № 108478-17, в порушення викладеної вище норми наказу № 610, була надіслана не 23.08.2018 р., а лише 13.09.2018 р. Відповідач зазначає, що ФОП ОСОБА_1 чи її представник вказаної податкової вимоги не отримували. До позовної заяви долучено копію корінця податкової вимоги від 23.08.2018 р. № 108478- 17 та копію повідомлення про вручення, яке містить номер поштового відправлення № 6130101242725. Проте, ані розписки (підпису) в одержанні даного поштового відправлення, ані вказівки про закінчення строку зберігання, ані будь-яких інших позначок в цьому повідомленні про вручення немає. Відповідач вважає, що відсутні документи якими підтверджується заява позивача про повернення даного відправлення через закінчення строку зберігання. ФОП ОСОБА_1 стверджує, що постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , проте поштового відправлення № 6130101242725 та податкової вимоги від 23.08.2018 р. № 108478-17 на дану адресу не надходило. Відповідач зазначає, що зі змісту наданого позивачем поштового повідомлення не можливо встановити факт направлення саме податкової вимоги від 23.08.2018 р. № 108478- 17, а не якогось іншого документу. Єдиним документом, який міг би достовірно підтвердити зміст листа, який, нібито, направлявся податківцями ФОП ОСОБА_1 , є опис вкладення до поштового відправлення. На думку відповідача, податкова вимога від 23.08.2018 р. № 108478-17 вважається не направленою і не врученою ФОП ОСОБА_1 належним чином, відповідно, не відправлена та вручена податкова вимога не створює будь-яких юридичних наслідків, в тому числі права стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу в примусовому порядку. Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якій серед іншого зазначено, що відповідно до вимог п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Позивач зазначає, що податкова вимога ГУ ДПС у Харківській області від 23.08.2018 № 108478-17 була винесена після спливу граничних строків сплати сум податкових зобов`язань відповідно до податкової деклараттії платника єдиного податку від 11.07.2018 № 9141395284. Представник позивача наголошує, що відповідно до вимог розділу 6 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610, податкова вимога вважається належним чином врученою, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що значиться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. На підставі вищевикладеного контролюючим органом було сформовано та направлено за податковою адресою ФОН ОСОБА_1 податкову вимогу від 23.08.2018 № 108478-17, яку відповідно до довідки «Повернуто» «За закінченням встановленого строку зберігання» 24.10.2018. На контролюючий орган жодною вимогою чинного законодавства не покладено обов`язку щодо забезпечення вручення платнику податків поштової кореспонденпії. Отже, на думку позивача, рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до вимог норм матеріального права та з урахуванням вимог процесуального права. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець Департаментом реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради 11.11.2005. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано до суду документи, які підтверджують несплачену відповідачем суму податкового боргу, а відповідач не надав суду доказів погашення вищевказаної суми податкового боргу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини (п.п. 20.1.34. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України). Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. У зв`язку з несплатою платником податків узгоджених сум податкових зобов`язань, позивачем вживалися заходи щодо стягнення податкової заборгованості у встановленому законодавством порядку, а саме, згідно п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України, де визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Пунктом 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України встановлено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Відповідно до підпунктів 19-1.1.1, 19-1.1.2, 19-1.1.34, 19-1.1.45 пункту 19.1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках сум податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством. Згідно з підпунктами 20.1.18 та 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Судом першої інстанції, з ідентифікаційних даних встановлено, що відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець Департаментом реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради 11.11.2005. Згідно з п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідно до п. 38.1 ст. 38 цього Кодексу, виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового Кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Пунктами 49.1. та 49.2 статті 49 Податкового Кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано до контролюючого органу податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця: - №9076270999 від 17.04.2019, у якій відповідачем самостійно визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 11962,28 грн.; - №9234472064 від 02.01.2019, у якій самостійно визначив суму грошового зобов`язання у розмірі 12660,99 грн.; - №9218596969 від 09.10.2018, у якій самостійно визначив суму грошового зобов`язання у розмірі 17521,08 грн.; - №9141395284 від 11.07.2018, у якій самостійно визначив суму грошового зобов`язання у розмірі 36997,56 грн. Згідно пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інтегрованих (облікових) карток платника податків, розрахунку заборгованості за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 обліковується податковий борг з єдиного податку на загальну суму 79141,91 грн. Відповідно до пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України податкове зобов`язання, яке самостійно визначене платником податків, оскарженню не підлягає. Відповідно до статті 203 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації. Відповідно до п.57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, на час розгляду справи відповідач має податковий борг в загальному розмірі 79141,91 грн., що підтверджується наданою контролюючим органом обліковою карткою. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення позивачем строків направлення податкової вимоги та те, що зазначену податкову вимогу відповідач не отримував, колегія суддів заначає наступне. Відповідно до положень п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до вимог п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу Украйни, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, що податкова вимога ГУ ДПС у Харківській області від 23.08.2018 № 108478-17 була винесена після спливу граничних строків сплати сум податкових зобов`язань відповідно до податкової деклараттії платника єдиного податку від 11.07.2018 № 9141395284. Згідно вимог п. 59.5. ст. 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. Наведене узгоджується із положеннями розділу 5, 6 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №

610. Відповідно до п. 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. За правилами п.58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Відповідно п. 42.2. ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відповідно до вимог розділу 6 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610, податкова вимога вважається належним чином врученою, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що значиться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків . На підтвердження надіслання відповідачу податкової вимоги від 23.08.2018 №108478-17, позивачем надано зворотне поштове повідомлення. (а.с. 29-30) З вищевказаного повідомлення про вручення вбачається, що даним повідомленням позивачем направлялась податкова вимога, про що свідчить відтиск штемпелю "К/17-10/ВИМОГА". Конверт з зазначеною податковою вимогою, відповідно до довідки, було «Повернуто» «За закінченням встановленого строку зберігання» 24.10.2018. (а.с. 30) Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що податкова вимога була належним чином направлена у відповідності до вимог ст. 42, 59 Податкового кодексу України за податковою адресою ФО-П ОСОБА_1 , яка була актуальною станом на дату направлення - 13.09.2018, а доводи апеляційної скарги відповідає є необгрунтованими. Отже, відповідач не скористався своїм правом адміністративного або судового оскарження податкової вимоги, доказів самостійної сплати податкового боргу матеріали справи також не містять, а відтак сума заборгованості підприємства перед бюджетом є узгодженою та підлягає сплаті. Доказів переривання боргу після виставлення податкової вимоги відповідачем до суду не подано та підтверджується обліковою карткою, що міститься в матеріалах справи. Крім того, доказів скасування вказаної вимоги відповідачем до суду не надано. Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, до яких належить стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 Податкового кодексу України). Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що податковий борг у відповідача виник на підставі самостійно поданих податкових декларацій з єдиного податку з фізичних осіб, є узгодженим та у зв`язку з несплатою його в добровільному порядку підлягає стяненню з відповідача. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах податковий орган діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року по справі № 520/2103/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичої особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 по справі № 520/2103/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський