Постанова 4854 № 420/12442/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12442/24 Головуючий в І інстанції: Іванов Е.А. Дата та місце ухвалення рішення: 28.06.2024 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: суддя-доповідач Шеметенко Л.П. судді Градовський Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача з не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з 29.09.2021 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; 2) зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: - з 29.09.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; 3) зобов`язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.09.2021 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.09.2021 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 29.09.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що нарахування спірних виплат здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства, оскільки Постановою від 30.08.2017 року № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Апелянт вказує, що доводи суду першої інстанції щодо скасування Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 пункту 6 Постанови №103 відновлює раніше встановлений порядок, визначений у Постанові №704 є безпідставними. Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на пропущений позивачем строк звернення до суду. Від ОСОБА_1 до суду також надійшла апеляційна скарга на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року в частині відмови у задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.09.2021 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в цій частині. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій службі правопорядку ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді помічника начальника групи з 29.09.2021 року по теперішній час. 25.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із запитом стосовно перерахунку та виплати йому грошового забезпечення. Листом від 05.04.2024 року відповідач повідомив позивача, що обчислення його грошового забезпечення з 29.09.2021 року по 20.05.2023 року здійснюється у відповідності до п.4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», а саме розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а з 20.05.2023 року виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Не погоджуючись з діями відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2021 року по 20.05.2023 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції, вирішуючи справу та частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, у період з 29.01.2021 року по 20.05.2023 року, діяв протиправно, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції дійшов висновку про їх передчасність та відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині. Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку доводам апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), яка передбачала з 01.03.2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103). Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, станом на 01.01.2018 року та 01.01.2019 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №

704. Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018 року), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 року (дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Таким чином, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, колегія суддів враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 року неконституційними не визнавалися. Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова № 704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, колегія суддів дійшла висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції: «Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.». Так, у постанові від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704 зазначив, що: а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням. Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762 грн. Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270 грн. Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481 грн. Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684 грн. Разом з тим, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Таким чином, у період з 29.09.2021 року по 31.12.2022 року грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на: 01.01.2021 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»; 01.01.2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»; у період з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Враховуючи, що обчислення грошового забезпечення та премії позивача у період з 29.09.2021 року по 19.05.2023 року здійснювалося шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо обчислення позивачу грошового забезпечення та премії за період з 29.09.2021 року по 19.05.2023 року без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, премії розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Разом з тим, колегія суддів зазначає, що починаючи з 20.05.2023 року пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб. Згідно обставин даної справи, посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням у складі грошового забезпечення позивача з 20.05.2023 року розраховувались виходячи з розміру 1762 гривні відповідно до п. 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 481, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку про відсутність протиправності у діях відповідача. Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування обчислення грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, оскільки обчислення у 2021-2023 роках посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року по справі № 160/2775/22. Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 29.09.2021 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до ст.2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Статтею 3, 4 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Колегія суддів зазначає, що зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто, і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці. Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 року по справі №520/1001/19 та від 23.03.2023 року по справі №520/2020/19. Колегія суддів вказує, що під час вирішення спірних правовідносин у даній справі, досліджувалися обставини саме щодо правомірності проведення та виплати перерахунку грошового забезпечення позивача. Тобто, на момент звернення позивача до суду з позовною заявою у даній справі, перерахунок грошового забезпечення відповідачем не проведено. Разом з тим, доказів того, що позивачу здійснено виплату заборгованості матеріали справи не містять. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №440/700/20 від 19.06.2024 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Колегія суддів спростовує вказані доводи апелянта, оскільки, як зазначалось вище, відповідно до ст.4 Закону №2250-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З огляду на те, що фактична виплата заборгованості по сумі здійснення перерахунку грошового забезпечення та премії позивача ще не здійснена, відповідно, у відповідача не виник обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів. Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Колегія суддів зазначає, що положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено висновок про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 08.08.2024 року по справі №380/29686/23. Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 (постанова Уряду від 11 березня 2020 № 211) та закінчився 30 червня 2023 (постанова Уряду від 27 червня 2023 № 651). Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. На момент здійснення нарахування грошового забезпечення позивачу у період з 29.09.2021 року по 19.07.2022 року діяла ч.2 ст. 233 КЗпП України, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежувався будь-яким строком. При цьому, у період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року діяв карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, який продовжив строки звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній після 19.07.2022 року) до закінчення дії карантину в Україні (30.06.2023 року). Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а отже, доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції вірно встановлено обставини по справі, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, однак невірно зазначено спірний період щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, а саме вказано з 29.09.2021 року по 20.05.2023 року, в той час як правильним визначенням періоду буде з 29.09.2021 року по 19.05.2023 року. За таких обставин та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 частковому задоволенню, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року зміні в частині задоволення позовних вимог та визначенні спірного періоду. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року змінити, зазначивши: в абзаці 2 резолютивної частини період щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії «з 29.09.2021 року по 19.05.2023 року»; в абзаці 3 резолютивної частини період щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) «з 29.09.2021 року по 19.05.2023 року». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 30.09.2024 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька