Постанова 4857 № 380/6915/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6915/24 пров. № А/857/13002/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року (судді Крутько О.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/6915/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 29.03.2024 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 02.02.2024 року № 913090182645 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії - перехід на пенсію за віком згідно з Законом України Про державну службу, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу від 16.12.1993 року № 3723 XII з дня звернення із заявою від 29.01.2024 року та здійснити перерахунок пенсії відповідно до довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 26.01.2024 року № 2 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь - які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 26.01.2024 року № 3 виданих департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та з 27.06.2024 по 07.07.2024, з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 29 січня 2024 року. 29.01.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо переведення її на пенсію державного службовця. За принципом екстериторіальності заява була направлена до Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 02.02.2024 року № 913090182645 відмовлено у перерахунку пенсії позивачки - згідно Закону України «Про державну службу». Підставою відмови у призначенні пенсії державного службовця є те, що у позивачки відсутній стаж державної служби, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889 посади, на яких вона працювала з 01.04.2003 року не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, а на посадових осіб органів місцевого самоврядування, яким присвоєно ранги посадової особи органу місцевого самоврядування дія Закону № 889 не поширюється, підстав для призначення пенсії за нормами Закону № 3723 немає. Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Отже, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідно до статті 90 цього Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Статтею 46 Закону №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до п.8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283. Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». У відповідності до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від № 2493-III 07.06.2001 (далі Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (ст. 2 Закону № 2493-III) . Згідно з ст. 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Відповідно до ч. 7 ст. 21 Закону № 2493-III (в редакції від 01.05.2016) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Згідно записів трудової книжки, ОСОБА_1 з 01.04.2003 працювала на посаді інспектора, спеціаліста 1 категорії житлової політики відділу економіки та житлової політики Львівської міської ради, встановлено 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування; - з 05.01.2004 на посаді інспектора, головного спеціаліста відділу економіки та житлової політики Львівської міської ради; - з 25.04.2005 - присвоєно 12 ранг посадової особи місцевого самоврядування; - з 01.02.2006 на посаді економіста, головного спеціаліста відділу економіки та житлової політики Львівської міської ради; - з 04.01.2007 на посаді заступника начальника відділу економіки, ціноутворення та житлової політики департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради; - з 01.05.2007 присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування; - з 01.12.2014 присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування; - з 22.12.2016 присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування; - з 10.08.2018 - на посаді заступника начальника відділу економіки, планування, ціноутворення та житлової політики управління економіки підприємств департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. З урахуванням наведених судом доказів та матеріалів справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що період роботи позивачки на посадах в органах місцевого самоврядування підлягають зарахуванню до стажу державної служби, оскільки вона на час звернення до відповідача із заявою про перехід на пенсію держаного службовця досягла пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ мала стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та мала необхідний страховий стаж, відповідно набула право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №735/939/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 27.01.2023 у справі №340/4184/21, від 11.04.2023 у справі №620/965/20, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Постановою Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №580/3805/22 зроблено висновок, що визначальною умовою для збереження за позивачем права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-ХІІ у випадку, коли вперше призначалася пенсія за нормами Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування є перевірка та встановлення судом додаткових умов, а саме: -наявність в цієї особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади держслужби або 20 років стажу держслужби не залежно від того чи станом на 01.06.2016р. на держслужбі). Судом встановлено, що стаж роботи позивачки на посаді, віднесеній до відповідних категорій посад державної служби станом на 01.05.2016 - день набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 становив більше 10 років, при цьому позивачка продовжувала працювати на посаді заступника начальника відділу економіки, планування, ціноутворення та житлової політики управління економіки підприємств департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, що дає їй право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", також позивачка досягнула 62 роки; в неї наявний 10 років стаж державної служби станом на 01.05.2016; наявний загальний страховий стаж 44 роки. Доводи відповідача про те, що станом на 01.05.2016 у позивача відсутній необхідний для переведення на інший вид пенсії стаж - 20 років державної служби є помилковими, оскільки відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ від 10.12.2015 право на призначення пенсії мають державні службовці, які на день набрання чинності Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ від 10.12.2015 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі №380/6915/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді С.П. Нос С.М. Шевчук Повний текст постанови складено 25.09.2024