Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2793/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2793/24 пров. № А/857/9745/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М., розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року (головуючий суддя: Кравців О.Р., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , 05.02.2024, звернулася з позовом до суду, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по віку призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 13.10.2023 на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», п. п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» на підставі довідок від 10.10.2023 № 128 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), від 10.10.2023 № 129 та від 10.10.2023 № 130 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, виданих Рудківською міською радою Самбірського району Львівської області, з урахуванням виплачених сум. В обґрунтування позову зазначає, що не погоджується із відмовою відповідача та вважає її протиправною, оскільки підставою для відмови в переведенні її на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», стала відсутність стажу на посадах віднесених до категорії посад державної служби. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. З цим рішенням суду першої інстанції не погодились сторони, та оскаржили його в апеляційному порядку. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка зазначає, що задовольняючи позов частково та зобов`язуючи ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, суд першої інстанції застосував неефективний спосіб захисту прав позивачки. Зазначає, що ефективним способом захисту є зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком, відповідно до ЗУ від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком, відповідно до ЗУ від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу», починаючи з 13 жовтня 2023 року. Відповідач, в обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що за результатами розгляду заяви позивачки, пенсійний орган жодного рішення не приймав, а лише розглянув таку відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Також, вказав, що посади в органах місцевого самоврядування не належать до посад державної служби. Робота на таких посадах зараховується до стажу державної служби по 04.07.2001. Відповідно до пункту 5 «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, з 01.05.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Тобто, починаючи з 01.06.2015 посадовим особам місцевого самоврядування пенсії призначаються на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачці вже призначена пенсія за віком з 22.04.2017. Таким чином, відсутні правові підстави для призначення позивачці пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивачкою відзиву на апеляційну скаргу відповідача не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідач, 23.04.2025 подав відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 № 1058-IV та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 13.10.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, як державному службовцю, до якої долучила довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця. Відповідач листом від 31.10.2023 повідомив позивачку про відсутність підстав для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, оскільки відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посади в органах місцевого самоврядування не належать до посад державної служби. А також, позивачці повернуто довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця. Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивачки до ГУ ПФ України у Львівській області (13.10.2023) у неї були наявні умови, які необхідні для призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889, а саме: досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», набула більше 42 років страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця станом на 01.05.2016 становив понад 10 років. Крім того, станом на 01.05.2016 позивачка продовжувала працювати на посадах в органах місцевого самоврядування. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України «Про державну службу». Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі також - Закон № 889-VIII), 01.05.2016 набув чинності та згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі також - Закону № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. До набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України Про державну службу № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII вік і страховий стаж. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби), набуті до набрання чинності цим Законом, обчислюється у порядку та на умовах, встановлених законодавством, що діяло на відповідний час, зокрема відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №

283. З наведеного положення випливає, що робота на посадах державної служби, здійснена до 01.05.2016, зараховується до стажу державної служби, який, разом із страхового стажем та віком особи, впливає на наявність права на пенсію, призначену відповідно до пунктів 10 і 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII. На підтвердження трудової діяльності позивачки на державній службі, зокрема в органах місцевого самоврядування, а також присвоєння персональних та спеціальних звань, рангу державного службовця, в її трудовій книжці містяться відповідні записи за спірні періоди. Згідно з відомостями трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала, зокрема: - з 13.04.2006 обрана секретарем Рудківської міської ради та склала присягу посадової особи органу місцевого самоврядування; присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування п`ятої категорії посад; - з 01.11.2008 присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування п`ятої категорії посад; - з 09.12.2010 обрана секретарем Рудківської міської ради та склала присягу посадової особи органу місцевого самоврядування; - з 01.03.2011 присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування п`ятої категорії посад; - з 19.11.2015 обрана секретарем Рудківської міської ради та склала присягу посадової особи органу місцевого самоврядування; - з 25.11.2020 повноваження припинено; - з 10.12.2020 прийнята на посаду завідувача протокольною частиною в апараті Рудківської міської ради; - з 01.01.2021 прийнята на посаду завідувача протокольною частиною в апараті Рудківської міської ради. Відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-14, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, які віднесені Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» дію Закону України «Про державну службу» поширено на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зазначеному Закону та іншим законам України, які регулюють діяльність місцевого самоврядування. Пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 229, передбачено, що до стажу державної служби, зокрема, зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Аналогічні положення містяться у пункті 4 частини другої статті 46 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, яким визначено, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що до стажу державної служби підлягає зарахуванню час перебування особи на посадах в органах місцевого самоврядування, визначених Законом України № 2493-14. Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 735/939/17 та від 19 березня 2019 року у справі № 357/1457/17. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що період роботи позивачки з 13 квітня 2006 року по дату звернення за призначенням пенсії за віком на посадах в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до стажу державної служби. Як встановлено судом, станом на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, 13 жовтня 2023 року, у позивачки були наявні всі передбачені законом умови для призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII та пункту 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, а саме: досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», наявність понад 42 років страхового стажу, а також стажу роботи на посадах державної служби станом на 01 травня 2016 року понад 10 років. Крім того, станом на 01 травня 2016 року позивачка продовжувала працювати на посадах в органах місцевого самоврядування. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не заперечується факт неприйняття жодного рішення за результатами розгляду заяви позивачки від 13 жовтня 2023 року у порядку, визначеному пенсійним законодавством. Натомість зазначену заяву було розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», за результатами чого позивачці надіслано лист від 31 жовтня 2023 року, яким лише надано роз`яснення положень законодавства щодо пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначаються відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». На переконання суду апеляційної інстанції, такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть вважатися належним розглядом заяви про призначення пенсії, оскільки не містять чіткого та однозначного рішення про призначення або відмову в призначенні пенсії, прийнятого у встановленій законом формі та порядку. Відтак надісланий лист не є рішенням про відмову у призначенні пенсії. Застосовуючи норми пенсійного законодавства, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні має бути оформлене у вигляді індивідуального розпорядчого правового акта рішення (розпорядження) органу Пенсійного фонду України. При цьому такий орган зобов`язаний не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення видати або направити особі повідомлення про призначення пенсії чи про відмову в її призначенні із зазначенням підстав та порядку оскарження. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області допустило протиправну бездіяльність, яка полягала у неприйнятті у встановлений законом строк належного рішення за заявою позивачки від 13 жовтня 2023 року про призначення пенсії. Відсутність, після спливу визначеного законом десятиденного строку, належним чином оформленого рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні, незважаючи на направлення позивачці листа від 31 жовтня 2023 року, свідчить про те, що відповідач не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо вирішення заяви по суті. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність дій (бездіяльності) відповідача. Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання його вчинити певні дії (пункт 4), а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, який не суперечить закону та забезпечує їх ефективний захист (пункт 10). Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі у разі порушення прав і свобод, визнаних Конвенцією, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ефективний засіб юридичного захисту у розумінні статті 13 Конвенції має забезпечувати реальне поновлення порушеного права та бути адекватним обставинам конкретної справи. Обираючи спосіб судового захисту, суд зобов`язаний виходити не лише з формального усунення порушення, а й з досягнення практичного та дієвого результату для особи, право якої порушене. Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що національне законодавство має передбачати належні та достатньо чіткі засоби правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. Надання органам державної влади дискреційних повноважень без чіткого визначення меж їх реалізації та порядку здійснення може призвести до юридичної невизначеності, що є несумісною з принципом верховенства права та може спотворити саму суть відповідного права. Отже, закон повинен із достатньою чіткістю визначати обсяг, межі та спосіб здійснення дискреційних повноважень, з урахуванням легітимної мети, задля забезпечення особі ефективного захисту від можливих порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У разі ж недостатньої визначеності законодавчого регулювання застосуванню підлягає принцип верховенства права як базовий орієнтир у діяльності органів державної влади та суду. Згідно з пунктами 3, 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань здійснює, зокрема, призначення (перерахунок) та виплату пенсій і інших передбачених законодавством виплат. Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення, обчислення, нарахування та виплата пенсій належить до повноважень органів Пенсійного фонду України. Таким чином, саме відповідач є суб`єктом владних повноважень, який наділений виключною компетенцією щодо вирішення питання про призначення позивачу пенсії. Питання призначення пенсії за своєю правовою природою належить до дискреційних повноважень уповноваженого органу. Дискреційні повноваження означають надану законом свободу розсуду у межах визначених правових рамок щодо вибору одного з кількох можливих варіантів управлінського рішення або визначення його змісту з урахуванням установлених законом умов та фактичних обставин. Наділяючи органи державної влади дискреційними повноваженнями, законодавець не звільняє їх від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також приймати належним чином оформлені рішення за результатами розгляду звернень осіб. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд не може підміняти собою орган Пенсійного фонду України та вирішувати питання про призначення пенсії по суті замість уповноваженого суб`єкта владних повноважень. Водночас суд зобов`язаний забезпечити ефективний судовий захист порушеного права шляхом усунення допущеної відповідачем протиправної бездіяльності та відновлення належної процедури розгляду заяви позивачки. За таких обставин належним, ефективним та таким, що відповідає вимогам статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 245 КАС України, способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 13 жовтня 2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», з урахуванням правової оцінки та висновків, викладених у судовому рішенні. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області є протиправною, а порушене право позивачки підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно, у встановленому законом порядку та у визначені строки, розглянути заяву позивачки про призначення пенсії з прийняттям рішення, з урахуванням наведених судом правових висновків. Таким чином, апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 не спростовують правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 380/2793/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська