Постанова 4857 № 380/10356/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/10356/23 пров. № А/857/15292/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року (судді Чаплик І.Д., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/10356/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 12.05.2023 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.04.2023 №134550022037, яким відмовлено ОСОБА_1 про відмову у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-1V. на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХП. п.п. 10.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, п.п. 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889 та здійснити її перерахунок і виплату з 21.04.2023 з врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 04.04.2023 №02-вих-449 та від 04.04.20232 №02-вих-450. зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 26.02.2016; визнати, що станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 займала посаду віднесену до категорій посад державних службовців. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.04.2023 №134550022037 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по віку призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, із урахуванням довідок від 04.04.2023 №02-вих-449 та від 04.04.2023 №02-вих-450 про складові заробітної плати для призначення (перерахунку) пенсії державного службовця з часу звернення за призначенням такої пенсії 21 квітня 2023 року. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що у позивачки відсутнє право на пенсію згідно з нормами Закону України «Про державну службу», оскільки вона немає необхідного стажу державної служби, з 04.07.2001 (з дня набрання чинності Закону України від 07.06.2001 №2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування») дія Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» не поширюється на посадових осіб органів місцевого самоврядування, а в період роботи в органах місцевого самоврядування позивач обіймала посади, за якими після 04.07.2001 присвоювались спеціальні звання, а не ранги державного службовця, відтак, відсутні підстави для переведення позивача з пенсії по віку на пенсію державного службовця. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 має наступний стаж роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування: 08.05.2001 прийнята на посаду провідного спеціаліста відділу розвитку транспорту та зв`язку Управління промисловості, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації. Прийняла присягу державного службовця. Присвоєно 13 ранг державного службовця; 05.12.2001 переведена на посаду головного спеціаліста вищевказаного відділу. Присвоєно черговий 12 ранг державного службовця; 31.01.2003 звільнена із займаної посади в порядку переведення в Головне управління промислової політики Львівської обласної державної адміністрації; 03.02.2003 переведена на посаду головного спеціаліста відділу розвитку транспорту, транспортної інфраструктури та розвитку дорожнього господарства в порядку переведення; 01.12.2004 присвоєно 11 ранг державного службовця; 01.09.2005 звільнена в порядку переведення в Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури Львівської обласної державної адміністрації; 01.09.2005 прийнята на посаду головного спеціаліста відділу транспорту і дорожнього господарства в порядку переведення з Головного управління промислової політики ЛОДА; 22.11.2010 звільнена із займаної посади в порядку переведення в Управління розвитку інфраструктури (п. 5 ст. 36 КЗпП України); 22.11.2010 прийнята на посаду головного спеціаліста у відділ транспорту та дорожнього господарства в порядку переведення з Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури; 10.01.2012 звільнена із посади головного спеціаліста відділу транспорту і дорожнього господарства Управління розвитку інфраструктури ЛОДА за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України); 18.09.2013 призначена на посаду радника патронатної служби апарату обласної державної адміністрації як працівника патронатної служби. Присвоєно 10 ранг державного службовця (п`ята категорія); 20.09.2013 звільнена із займаної посади в порядку переведення на роботу в Департамент розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу ЛОДА; 23.09.2013 призначена на посаду начальника відділу дорожнього господарства Департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу ЛОДА, за стажуванням, в порядку переведення з апарату обласної державної адміністрації; 23.09.2015 присвоєно черговий 9 ранг державного службовця, посада якого віднесена до п`ятої категорії класифікації посад; 24.02.2016 звільнена із займаної посади в порядку переведення на роботу у Львівську обласну раду; 26.02.2016 призначена на посаду помічника голови обласної ради. Прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування. Присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування, що відноситься до п`ятої категорії класифікації посад; 04.04.2016 переведена на посаду заступника начальника відділу з питань бюджету та обласних програм, за стажуванням; 04.01.2021 переведена на посаду заступника начальника відділу з питань бюджету та обласних програм Управління з питань економіки, бюджету та інвестицій; 22.02.2021 переведена на посаду начальника відділу бюджету та соціально-економічного розвитку Управління з питань економічної політики. Продовжує працювати на вказаній посаді. З 25.03.2023 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 21 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо переведення на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 25.04.2023 №134550022037 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком, обчисленої за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно заяви від 30 червня 2022 року, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, оскільки посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи на посадах службовців в органах місцевого самоврядування не можуть бути зараховані до стажу державної служби. Не погоджуючись із відмовою у переведенні з пенсії за віком позивач звернулась до суду із цим адміністративним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Частиною 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Отже, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Відповідно до статті 90 цього Закону пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Статтею 46 Закону №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до п.8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283. Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». З урахуванням наведених судом доказів та матеріалів справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що період роботи позивачки ОСОБА_1 на посадах в органах місцевого самоврядування підлягають зарахуванню до стажу державної служби, оскільки вона на час звернення до відповідача із заявою про перехід на пенсію держаного службовця досягла пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на день набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ мала стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та мала необхідний страховий стаж, відповідно набула право на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №735/939/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17, від 27.01.2023 у справі №340/4184/21, від 11.04.2023 у справі №620/965/20, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Апеляційний суд зазначає, що згідно статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, оскільки апелянт не зазначає таких доводів в апеляційній скарзі щодо неспівмірності витрат стягнення на правову допомогу в розмірі 1000 грн., а тому рішення суду першої інстанції в цій частині прийнято правомірно. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року у справі №380/10356/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 22.11.2023