Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/12385/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/12385/23 Номер провадження 22-ц/814/1638/24Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2024 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Обідіної О.І., суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л. за участю секретаря: Дороженка Р.Г. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2023 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті особи, в якій просив встановити факт смерті його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України в с. Андріївка Волноваського району Донецької області. Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується довідкою про причини смерті № 14 від 11 лютого 2023 року та свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 13 лютого 2023 року, виданого відділом РАЦС Тельманівського районного управління юстиції міністерства юстиції донецької народної республіки. Проте, дані документи видані органами тимчасово окупованої території, тому вони не визнаються Україною і жодних правових наслідків не мають. Встановлення юридичного факту необхідне для отримання свідоцтва про смерть в органах РАЦСу та подальшого вирішення спадкових питань. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України відмовлено. Рішення суду обґрунтоване тим, що документ, наданий заявником, «Свидетельство о смерти» сам по собі підтверджує факт смерті особи на тимчасово окупованій території і повинен бути поданий разом до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану, яка подається до відповідних органів. Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, а ОСОБА_1 не надано доказів неможливості реєстрації смерті в органах РАЦСу. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 і в своїй апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що органи РАЦСу відмовляються реєструвати смерть особи на підставі документів, виданих окупаційними органами незаконного формування донецької народної республіки. Інших можливостей, аніж в судовому поряду встановити вищевказаний юридичний факт, в нього не має, що фактично призводить до неможливості зареєструвати факт смерті матері та оформити свої спадкові права. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з наступних підстав. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На підтвердження факту смерті своєї мами ОСОБА_2 заявник надав копію «свидетельства о смерти», серії ДНР № НОМЕР_3 , виданого 13.02.2023 року «отделом ЗАГС Тельмановского районного управления юстиции Министерства юстиции Тельмановского районного управління юстиції Міністерства юстиції ДНР» та копію «справки о причине смерти» від 11.02.2023 року. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заявником не додано доказів неможливості реєстрації смерті в органах РАЦСу та вказані в заяві обставини не створюють перешкод заявнику в реалізації ним своїх спадкових прав. Колегія суддів не може погодитися з даним судовим рішенням, виходячи з наступного. Частинами 3, 4 ст. 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545. Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину. Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Відповідно до ч. 1 с. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору. ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 - 309 ЦПК України). Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України). У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша - друга статті 318 ЦПК України). Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія ст. 317 ЦПК. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства. Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану). Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22. В даному випадку заявником надано письмові докази, які достовірно свідчать про смерть його матері ОСОБА_2 , а саме «свидетельство о смерти», серії ДНР № НОМЕР_3 , виданого 13.02.2023 року «отделом ЗАГС Тельмановского районного управления юстиции Министерства юстиции Тельмановского районного управління юстиції Міністерства юстиції ДНР» та копію «справки о причине смерти» від 11.02.2023 року. Зазначені письмові докази заслуговують на увагу та мають бути прийняті при розгляді вказаної заяви як такі, що засвідчують смерть особи в певний час та за певних обстави. Оскільки заявник ОСОБА_1 позбавлений можливості провести державну реєстрацію факту смерті своєї матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у позасудовому порядку, а встановлення даного юридичного факту не порушує прав та інтересів третіх осіб та не пов`язане з подальшим вирішенням спору про право, колегія суддів дійшла до висновку про можливість задоволення заяви та встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у селі Андріївка Волноваського району, Донецької області, Україна, на підставі свідоцтва про смерть, виданого 13.02.2023 року установою окупаційної влади, у сукупності із довідкою про причини смерті №14 від 11.02.2023 року. Відповідно до пункту 15 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, якщо державна реєстрація смерті проводиться на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, надісланого судом, свідоцтво про смерть оформлюється та видається заявнику під час його звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану. За таких обставин, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2023 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи задовольнити та встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с. Таврійське, Тельманівського району, Донецької області, яка померла на тимчасово окупованій території України ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Андріївка Волноваського району Донецької області у віці 93 років. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року. Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин